Учасники «Invictus Games» про життя після змагань та суботній відбір у столиці

Учасники «Invictus Games» про життя після змагань та суботній відбір у столиці

Про результати спортивних тестувань у Львові та Одесі, продовження прийому заявок та життя після «Invictus Games» в ефірі Армія ФМ розповіли директор Центру стратегічних комунікацій «Стратком Україна» Оксана Горбач, учасник збірної у 2017 році Павло Мамонтов та учасник збірної 2018 року Олександр Зозуляк.

 

 

Сергій Жуковський: Розкажіть декілька слів про цьогорічні Invictus Games .

Оксаною Горбач: «Ігри Нескорених» цього року почалися класично зі Львову.  Перші етапи відбулися ще два тижні тому. Позавчора, 20 липня,  ми проводили тестування для південного регіону.  В Одесі пройшов другий етап,  а цієї суботи відбудеться третій етап - 27 липня на базі ЦСК ЗСУ.

Це можливість для ветеранів та ветеранок, військовослужбовців, які хочуть спробувати себе в «Іграх Нескорених», в спорті. Вони можуть прийти і спробувати себе у максимальній кількості видах спорту.

Кваліфікаційні умови дуже прості - це має бути ветеран або військовослужбовець, який набув травм, поранення або захворювання в результаті або під час виконання службового обов’язку в районі бойових дій. Потрібно прийти та зареєструватися і після цього відбувається тестування. Під наглядом тренера учаснику пояснюють специфіку спорту. Після цього він обирає собі той вид, в якому він хоче себе спробувати найбільше, і, відповідно, уже в цих видах спорту може виступити у національних іграх, які відбудуться у вересні.

Ми пишаємося тим, що учасники минулорічних збірних працюють надалі з нами вже у ролях інструкторів. Допомагають та показують учасникам тестувань як приходити в спорт, як користуватися матеріально-технічною базою.

Сергій Жуковський: Олександре, ви були ментором на відборі в Одесі, які у вас склалися враження від побаченого?

Олександр Зозуляк: Було досить небагато людей, проте вони усі були вмотивовані. По моїй спеціальності, стрільби з лука, були учасники, які вже до цього мали досвід у цьому виді спорту. Серед новачків було більше волонтерів. Також були ті, хто намагався за 5 хвилин осягнути усю навчальну програму, звісно у когось виходило краще, а в когось навпаки. Проте старалися усі.

Особисто я почав брати участь ще з 2017-го року. Потрапив до команди, але не увійшов до збірної України - був запасним. Минулого року у мене було три дисципліни - стрільба з лука, плавання і велоспорт. Більше мені вдалося проявити себе у стрільбі з лука.

Цього разу в Одесі учасники, які не мали особливих пошкоджень рук, пробували себе у стрільбі з лука. Вони не маючи ніякого розуміння про цей спорт та без досвіду вивчали все з нуля, тому їм було трохи важко. Проте це можливо, і я працював з ними із задоволенням. У них була дистанція на 9 м на тестуваннях, але це відрізняється від самих змагань.

Сергій Жуковський: Павло також у цьому році був ментором. Поділіться свої досвідом.

Павло Мамонтов: Я долучився до менторства у цьому році, і думаю, що мій досвід, буде цікавим та корисним учасникам. Коли я їздив на «Invictus Games», я пробував себе у біговому спорті, потрапив у збірну по велоспорту, а на змаганнях у Канаді отримав медаль взагалі з веслування.
Насправді я перед змаганнями захворів і під час змагань по велоспорту це зіграло свою роль - мені не вистачило всього 2 секунди до медалі. Але до кожної ситуації можна адаптуватися і десь все-таки перемогти.

Сергій Жуковський: Ось чому можна навчитись у наших хлопців, так це універсальності.

Оксана Горбач: Поділюся подібною історією. Ми не заявлялися у метанні диску, але ми були записані у штовханні ядра, де мав виступити Юрій Дмитренко. За день, чи за два, перед самими змаганнями Юрі хтось запропонував метнути диск. Він так метнув, що його терміново записали на змагання, де він виборов срібну медаль.

У нас багато таких історії, коли хлопці без підготовки брали участь у змаганнях. Рома Панченко у лютому вперше спробував себе у стрільбі з лука, а в Торонто у вересні здобув золоту медаль.

Тому важливо зрозуміти, що є можливість себе спробувати у будь-якому виді спорту, головне прийти та проявити бажання. Тут ніхто нікого не судить, немає балів, немає якихось конкретних протоколів. Ми записуємо результат, але це скоріше для самого учасника, щоб він знав з якої точки він стартував і щоб порівняв свою динаміку згодом.

Звісно були історії, коли хлопці та дівчата починали з нуля і досягали дуже високих результатів на міжнародній арені.

Олександр Зозуляк: Пам’ятаю в минулому році, на змаганнях по стрільбі з лука, мені вдалося влучити лише один раз. І, в принципі, більше не виходило, але за півроку я вже зміг влучати близько трьохсот разів.

Оксана Горбач: Олександр єдиний спортсмен, який стріляє з лука в протезі, таких спортсменів немає ні в Україні, ні за кордоном.

Сергій Жуковський: Хлопці, розкажіть будь-ласка про своє життя після «Ігор Нескорених». Що змінилося?

Олександр Зозуляк: Я продовжую займатися стрільбою з лука і на далі, беру участь у різних змаганнях, як по Україні, так і за кордоном. Ось нещодавно був на міжнародних змаганнях в Чехії. Перевершив свій рекорд, дійшов до рівня другого розряду у стрільбі на 70 м. Сподіваюсь, що дійду до кандидата майстра спорту. Можливо скоро увійду до команди паралімпійців по стрільбі з лука.

Свого часу мені радили займатися спортом для реабілітації. Тому для лівої руки я обрав стрільбу з лука, а для лівої ноги – велоспорт. Це для мене основна ціль.

Сергій Жуковський: Павло як у вас склалась доля після Ігор?

Павло Мамонтов: Я час від часу займався якимось видом спорту, але займався для себе. Мені не були цікаві змагання. Займався заради задоволення. Тому знав, що тут я теж більше заради задоволення. Я хотів долучитися до ветеранської міжнародної «двіжухи», побачити людей з інших континентів, які теж мають поранення, теж брали участь у бойових діях.

Насправді, Україна тільки недавно почала брати участь у таких заходах, показувати себе. Це теж один з видів інформаційної політики, адже багато ветеранів не знають про те, чи є і чи продовжується у нас війна. Тобто так ось невимушено ми можем доносити свій «меседж».

На Іграх був перший досвід. Потім почав брати участь в інших міжнародних змаганнях. Їздив у Шотландію на військовий марш-кидок для поранених. Там 87 км по горам з рюкзаком пройшов. А Ігри - то була початкова точка.

Сергій Жуковський: Підтримуєте зв’язок з кимось з Ігор?

Павло Мамонтов: Так вийшло, що я був у Канаді з дружиною і познайомився із сім’єю ветерана з Нової Зеландії. Почали тісно спілкуватися. Час від часу підтримуємо зв’язок з цією сімейною парою як товариші на відстані.

Познайомились дуже просто. Зав’язалось на елементарних речах. Він побачив значок українського тризуба і каже: «О, мені дуже подобається, давай обміняємося». Ми з ним були в одній категорії - веслування. Він зайняв перше місце там, де я зайняв третє. І мені ні крихти не було прикро за це. Після нагородження ми вже відходили, коли він каже: «Хлопці, зачекайте, будь ласка». Обійняв нас і каже: «Цей танець - для вас». І він зі своїми хлопцями з Нової Зеландії виконав національний бойовий танок. Умисно для нас трьох. Це було щось неймовірне! Так і зав’язалось.

Сергій Жуковський: В суботу черговий етап Ігор в столиці. Ви якось готуєтесь до нього? Чого очікуєте?

Павло Мамонтов: Очікую, що хлопці і дівчата прийдуть і спробують свої сили. Багато тих, з ким я спілкувався говорили: «Ай, я не спортсмен, ніколи не займався спортом, ще й після поранення... Це важко». Треба записатись і спробувати, а там вже видно буде. Коли я тільки прийшов, взяв лук –  все інше здавалося важким. Вистрілив кілька разів, мені набило руку… А я ще й лівша – це незручно. Одгим словом я тоді все що хотів перепробував. Поруч стояв тренажер велосипеду. Вирішив спробую ще тут. Перший раз я був вижатий настільки, що аж губи посиніли – так лупив. А саме по ньому я й пройшов. Треба просто спробувати.

Сергій Жуковський: Оксано, розкажіть чого очікувати цього тижня, скільки буде людей, скільки зареєструвалось, чи можна ще зареєструватись і де це все буде відбувалися?

Оксана Горбач: У нас близько 250 реєстрацій: у Львові – 56 учасників, в Одесі – усього 18. Очікуємо, що у Києві буде не менше 150 людей. Вийде великий захід на весь день. Реєстрація завершилась 20 липня, але вирішили її продовжити до 26-го. У нас були хлопці і дівчата, які приходили без попередньої реєстрації. Ми реєстрували їх на місці. Це взагалі нам потрібно для того, аби якісніше підготувати захід. Якщо хтось не встиг або не зміг, то він може прийти в Києві до місця реєстрації і все. Тільки з собою треба мати всі документи.

У нас буде 6 видів спорту: веслування на тренажерах, де буде адаптоване крісло для учасників, яким потрібна підтримка спини та фіксації ніг. Буде велоспорт –  два велосипеди звичайні і ще два  – візки. Легка атлетика, біг, стрибки і штовхання ядра. Біг також буде на візках. Це означає, що учасники з сильними неспроможностями нижче поясу, проблемами з ногами, ампутаціями також можуть сісти на візки і спробувати подолати дистанцію. Вони взагалі мало де можуть себе знайти в Україні, бо у нас фізично таких візків 3-4 штуки на всю країну, два з яких у нас на Іграх. Буде плавання зі спеціальним кріслом, яке допоможе спускати учасників з тяжкими неспроможностями у воду. Тобто буде легше ніж у минулих роках. Так само буде пауерліфтинг на лавці параолімпійського типу, як і повинна бути – довга з фіксацією ніг. І стрільба з лука, цей процес менторить Діма Сидорук – член збірної 2017 року, Саша Зозуляк – член збірної 2018 року, має бути Майя Москавич – учасниця збірної минулого року, золота призерка по стрільбі з лука. І взагалі в кожному виді спору у нас буде один ментор, який представляв збірну того, чи іншого року для того, щоб допомогти ветеранам краще включитися в спорт і відповісти на запитання, якщо у цьому буде необхідність.

Ми запрошуємо усіх на базу ЦСК ЗС України. Реєстрація відбудеться за адресою вулиця Уманська 2. Це будівля басейну ЦСК, але вхід не центральний, а збоку. У будь якому випадку приїжджайте о 7.30, вас зустрінуть волонтери і проведуть куди треба.

Реєстрація буде з 7.30 до 9.30, а тестування з 10.00 до 16.00 або до останнього учасника. Обов’язково приходьте, беріть участь або підтримуйте.

Ми цього року проводимо Національні ігри у вересні. Хочемо запросити студентів підтримати нескорених. Влаштувати між ними конкурс «кричалок», як то в Америці є черлідерство. Тож приходьте в суботу познайомитися, будемо раді допомогти з організацією.

Павло Мамонтов: Не дивлячись на те, що я все життя цікавлюсь спортом, однак спорт я ненавиджу. І на Іграх я це теж зрозумів. Але прийти і спробувати треба. Це багато чого коштує і воно того варте!