«Українська армія не знає слова "капітуляція"»: бої добровольців за Карпатську Україну

«Українська армія не знає слова "капітуляція"»: бої добровольців за Карпатську Україну

Яна Холодна, Василь Павлов, Юрій Гудименко

Події, які відбувалися на Заході України, в Карпатах у 1939 році. Боротьба українських добровольців з регулярною угорською армією. 

Говорячи про Карпатську Україну (Закарпатська область зараз), маємо відійти на 80 років в історії назад. Восени 2018 року відзначатимемо проголошення автономії Карпатської України у складі на той момент Чехословаччини, а також, 9 листопада відзначатимемо створення організації народної самооборони «Карпатська Січ».

«Карпатська Січ» - це добровольці, які пішли на захист власної території, власних домівок. А пізніше і на захист власної держави.

Часто події Карпатської України порівнюють з Крутами.

До створення Карпатської України, як автономії, призвела дипломатія у місті Мюнхен. Восени 1938 року сталося те, що в історії називали «Мюнхенською змовою», коли дипломати Великобританії, Франції, Італії та Нацистської Німеччини фактично припинили існування держави Чехословаччина. Домовились її поділити. Це все сталося в угоду Гітлеру, якого таким чином намагалися задовольнити, мовляв, він тільки це забере і все.

Навіть Невілл Чемберлен, коли повернувся до Лондона після цих переговорів, на першій прес-конференції привітав британський народ фразою: «Я привіз вам мир». Це було 2 жовтня 1938 року. А вже 3 вересня 1939 року Британія вступила в Другу світову війну. Така ціна тих домовленостей.

Проголошення автономії Карпатської України того часу викликало резонанс в Центрально-Східній Європі. Пройшло два так званих Віденських арбітражі, коли визначалися кордони.

У становленні Карпатської України візьме участь багато політиків доби Революції 1917-1921 років, багато представників молодої генерації українських націоналістів – ОУН.

Гітлер дуже довго був проти окупації Угорщиною Карпатської України. Угорщина почала дружити з Польщею, і планувати, як поділять українське Закарпаття. Німецька армія була не мобілізована, угорці були союзниками Гітлера, але він вважав, що угорська армія отримає серйозний спротив на колишніх чехословацьких землях Карпатської України, і далі у війні угорська армія буде ослабленою. Але з третьої спроби угорці зробили мобілізацію і почали готуватися до вводу угорських військ в Карпатську Україну.

Слід зазначити, що угорська армія дійсно виявилася не готовою. Мобілізувалась вона під серйозним тиском політиків, але на 13 березня угорська армія була готова до ведення бойових дій на території Закарпаття і ударна угорська група нараховувала до 40 тисяч чоловік. Окрім них, приєдналася ціла низка добровільних угорських підрозділів. А протистояла їм 12 дивізія чеської армії, яка повністю відповідала за оборону Закарпаття.

За планом мало відбутися нанесення трьох ударів – два охоплюючи удари з заходу і сходу і один удар по центру, які мали розколоти угорські війська.

Вранці 14 березня 1939 року о 5:00 угорські війська вступили на Закарпаття.

Чеська армія тоді довела, що у тих складних умовах, виявилась досить непоганою ударною силою.

За лічені години після того, як угорські війська увійшли на територію України, керівник української автономії Августин Волошин віддав наказ – роздати зброю зі складів українським добровольцям.

Але, як визначають наші дослідники – найбільшою проблемою, яка постала перед Карпатською Січчю, була повна відсутність зброї. Українцям, як громадянам Чехословаччини на той момент, було заборонено мати зброю, зброю мали лише чеські підрозділи, чеська поліція і підрозділи фінансової допомоги.

І на момент як українці вступили в війну вони мали: січовики хустського кошу мали 10 гвинтівок австрійської системи Манліхер; головна команда Карпатської Січі буквально на передодні змогла завезти 20 револьверів; ще 50 револьверів було у представників Карпатської Січі по іншим містам; декілька десятків ручних гранат; на кожну гвинтівку було не більше 25 набоїв, а до пістолетів загальна кількість набоїв була лише 2,5 тисячі.

Були бої, де чехи діяли самостійно, були такі, де вони діяли разом з українцями, але чеський опір тривав до середини дня 14 березня. З 14:00 чехи припинили опір і почали організовано виходити з території Закарпаття. І ось тут Августин Волошин віддав наказ розпочати оборону Карпатської України і зброю вирішили вилучати у чеських військ, які виходили.

Угорці на той момент мали всю зброю штатної армії: легку стрілецьку зброю – гвинтівки, пістолети, важку стрілецьку зброю – кулемети; застосовували танки та танкетки; весь спектр артилерії. Коли українці відійшли за гірські райони, почали використовувати авіацію і далекобійну артилерію. Українці опинилися під тиском армії, яка була оснащена усім необхідним.

Карпатська Січ до цього займалася патріотичним вихованням, військово-спортивною підготовкою, але до прямої військової підготовки справа ще не дійшла. І коли ввечері 14 березня Августин Волошин оголосив про незалежність Карпатської України, одразу розпочалася мобілізація. На чолі національної оборони Карпатської України став колишній полковник армії УНР Сергій Єфремов. Очолив бойові підрозділи представник організації українських націоналістів Михайло Колодзінський, а також штаб, у кількості 11 чоловік. Одразу почали вступати добровольці. І українці, які служили в чеській армії, теж почали виступати на оборону власної території.

Добровольцям було дозволено записуватися у віці від 16 до 55 років. Була відсутня офіційна мобілізація, українці почали сходитись до збірних пунктів.

На ранок 15 березня до Карпатської Січі приєдналося від 2 до 3 тисяч добровольців. Серед них були учні старших класів, студенти гімназій і духовних семінарій, колишні січовики, українські вояки чеської армії, поліцейські, прикордонники, фінансова охорона, жандарми. Відразу почалося захоплення зброї.

Міжнародного визнання не сталося. Українці шукали союзників де-завгодно. Волошин навіть звертався телеграмою до Гітлера, але той відповів пропозицією не чинити опір угорським військам. Угорщина також звернулася до України з пропозицією не чинити опору.

Часто зараз нав’язують думку, що Закарпаття – це не зовсім Україна. Але один з законів, який був прийнятий 15 березня 1939 року у Хусті, визначав, що державним Гімном Карпатської України є «Ще не вмерла Україна…», державним прапором є синьо-жовний прапор, державним гербом є сполучення крайового герба – ведмідь у червоному півколі та чотири сині, три жовті півсмуги в правому півколі з національним гербом – Тризубом святого Володимира з хрестом на середньому зубі. І держава називалася Карпатська Україна. Не Транскарпатія, не Закарпатія, не Закарпатська область – Карпатська Україна.

Михайло Колодзінський – людина, яка у 1938 році написала працю «Українська воєнна доктрина». За спогади українських істориків, коли угорці запропонували українцям мирно вирішити цю ситуацію, відступити, припинити опір, здатися, то Михайло Колодзінський нібито, сказав: «В словнику українського націоналіста немає слова «капітулювати». Сильніший ворог може нас у бою перемогти, але поставити нас перед собою на коліна – ніколи».

Кількість наших військ – три тисячі бійців (добровольців), розпорошених по всьому Закарпаттю, кількість угорців – 40 тисяч (регулярної армії), які концентровані на трьох основних напрямках і на кожному з них діють під єдиною командою, оснащені всім необхідним.

Бої на Красному полі стали найзапеклішими, найбільшими. Саме їх називають Карпатськими Крутами. Там 300 українців, озброєні легкими кулеметами, гвинтівками, ручними гранатами, пістолетами, проти двох угорських регулярних батальйонів (більше 1000 вояків), які мали на озброєнні декілька танкеток, гармати, міномети, важкі кулемети, літаки, також їм допомагала не підрахована досі кількість угорських добровольців. Українські січовики почали чинити угорцям опір.

Бої на Красному полі тривали від 10:00 до 14:00, але найзапекліша фаза бою тривала 30 хвилин.

Серед добровольців було багато вояків Української Галицької армії, добровольці проривалися з Волині, Галичини. Східна Україна на той момент перебувала під владою СРСР і перетнути радянський кордон було майже неможливо, і про це ніхто не говорив. Ті, хто після цих боїв вижив, згодом пішли в УПА і почали  розбудовувати повстанську армію всюди, включаючи Крим, Кубань, Східну Україну.

Битва на Красному полі фактично була за переступи до Хуста. Українці відступили, але Хуст ще декілька разів переходив з рук в руки. 

За сучасними дослідженнями, в боях на Красному полі загинуло більше 200 українців. Але невідомою залишається доля тих українців, які потрапили в полон. Але вони фактично одразу були розстріляні угорськими окупантами.

Після завершення боїв на Красному полі, українські війська відступили в Карпати. Цнй відступ завершився величезною трагедією. Українці намагалися відступити на територію Польщі, поляки, зустрічали їх на перевалах, арештовували, розстрілювали. Те саме робили угорці. Така сама доля спіткала український штаб з Михайлом Колодзінським. Він в останні години 17 березня відступав по карпатським лісам, потрапив в полон, і після тортур 19 березня його розстріляли в Солотвинських копальнях.

Бої українців тривали до 18-19 березня і в ці дні угорці відмовляться від компромісу, бажання брати полонених – вони почали застосування авіації, артилерії. Українці змушені були припинити організований опір. Хоча, за угорськими даними, бої ще триватимуть в окремих районах до 23 березня. А окремі партизанські загони діяли в важкодоступних районах Карпат аж до середини травня 1939 року.

Українці провели чотири днів в боях, за ці дні вони втратили до 1000 вояків загиблими, зниклими безвісти, полоненими. Але на сьогодні ми поіменно знаємо і ідентифікуємо 104 українських вояків, загиблих в цих боях. Угорці намагалися приховувати свої втрати. Офіційно вважається, що вони втратили близько 100 загиблих, 200 поранених і 2-3 полонених. Але існує цифра 160 загиблих угорців лише у битві на Красному полі.