УКРАЇНСЬКИЙ ПАВАРОТТІ НА ПЕРЕДОВІЙ

Ростислав Кушина - український співак з надзвичайним оперним голосом, учасник телепроекту «Голос країни.1 сезон», переможець «Битви хорів», а також володар Першої премії вокалістів у Лондоні при патронаті королівського дому у 2013 році. Співака часто називають українським Паваротті. 

 

Нікіта Грос: Як сталося, що ти потрапив на конкурс в Лондон?

Після перемоги в "Битві хорів" вирішив спробувати себе і зареєструвався на конкурс в Лондоні. Коли приїхав на сам конкурс, зрозумів, що там відбуваються якісь незрозумілості в організації. З самого початку все пішло шкереберть. Об'їздив три готелі і ні в один мене не хотіли селити, говорили, нібито немає моєї броні. І я прийняв рішення їхати на конкурс з валізою. Згодом виявилось, що я перший в списках конкурсантів. Без будь якої підготовки я пішов і взяв перше місце.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Нікіта Грос: Знаю, що ти достатньо часто їздиш з концертами в зону АТО?

Я намагаюся ніколи не афішувати свої поїздки. Я вважаю, кожен має їздити в АТО. Піаритись на цьому я ніколи не збирався. З "Золотими Левами Чорної Сотні" ми їздимо достатньо часто і без ранніх домовленостей. Буває навіть таке, що доводиться відміняти чи переносити свої концерти саме через поїздки в АТО. Нещодавно ми були в Станиці Луганській, найважче було розуміти, що за п'ятсот метрів уже не наші прапори - це було настільки не приємно і не зрозуміло: чому це так відбувається. Постійні постріли, які лунали на мене наводили жах. Як люди звикають до такого? Як взагалі вони сплять?

Коли ми робили концерт в Будинку культури, в Станиці, то з тисячі глядачів було 80% дітей. Я був здивований. І тоді, я зрозумів: якщо не страшно їм - не має бути страшно і мені. Для мене найяскравіший концерт був саме цей, з дітьми, вони на стільки обіймалися, підспівували і запалювали, що мабуть такі відчуття бувають лише раз.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Олена Кравченко: Де саме ви були в районі АТО?

Станиця-Луганська, Авдіївка. Ми навіть відкривали пам'ятник Тарасу Шевченку поблизу Краматорська, на самому відкритті була одна жінка, яка була проти цього, але ми її ввічливо попросили піти. І смішно і боляче.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Нікіта Грос: Знаю, що в тебе є пісня «Волонтер»?

Так, дійсно є, я її присвятив своєму близькому другу Тарасу Брус, який був волонтером, потім воював, а потім він загинув в Іловайську. Я його знаю ще з дитинства, ми разом з ним ходили до фольклорного гуртка, ми їздили разом на різні конкурси і закордон, він був настільки добрим і позитивним, що я навіть приїжджаючи в АТО розповідаю про нього, а мені відповідають, що так, Тараса знали. Один хлопець навіть історію розповідав, що йому Тарас надіслав один наколінник, коли я служив в Луганському аеропорту. Чому один? Тарас сказав, що один лишив собі, а один дарує мені. Після таких розмов важко розуміти, що Тараса вже немає, але потрібно далі йти, боротися і обов'язково пам'ятати про цих людей - Героїв.