УСС: Бої за гору Маківку

УСС: Бої за гору Маківку

У перших числах травня 1915 рок закінчився бій за гору Маківка, що тривав майже тиждень. Це був перший великий бій українських січових стрільців проти російських військ.

 

 

 

 

 

 

Легіон Січових Стрільців був військовою формацією австро-угорської армії, але сам факт, що легіон утворився з ініціативи української громади й складався з галичан-добровольців уже багато чого означав для бездержавної нації.

Товариства Січових Стрільців виникли у Львові ще наприкінці 1912-початку 1913 року, коли Український Студентський Союз взявся за військове навчанням молоді. Вже 28 червня 1914 року у Львові відбувся великий Сокільсько-Січовий Здвиг, присвячений 100-річчю з дня народження Тараса Шевченка.

Саме в цей день з Сараєва прийшла новина про вбивство австрійського архікнязя Франца Фердинанда та його дружини. Світ опинився на порозі І Світової війни.

Початок війни для галичан означав також і те, що в цій борні може вирішитися й українське питання. Відтак, усі політичні партії об’єдналися в Головну Українську Раду, а для військових справ було створено Українську Бойову Управу. Обидві структури спільно закликали молодь стати під синьо-жовтий прапор Українських Січових Стрільців, а громадськість матеріально підтримати організацію свого війська. На заклик зголосилося понад двадцять тисяч молодих осіб, зібрано пожертв на кілька сотень тисяч крон.

30 серпня 1914 року стрільців-добровольців було евакуйовано зі Львова до Стрия, і лише тут розпочалося формування легіону. Австрійці погодилися на склад легіону у 2500 осіб й одразу спрямували стрільців на Закарпаття — російське військо просто блискавично захоплювало Галичину.

Особливістю Січових Стрільців було те, що австрійці дали дозвіл на вступ до легіону молодих українців, яким ще не виповнилося 20 років — вік, який не підпадав під мобілізацію до регулярного війська. Таким чином стрілецтво стало наймолодшим військовим формуванням в австрійській армії.

У березні 1915 року австрійське командування офіційно ввело січовиків у склад війська. Легіон тепер формально складався з 2-х куренів, у кожному з яких було по чотири сотні. Саме вони й були направлені в район гори Маківка, де й очікувалися найбільші бої.

Ця гора розташована неподалік оспіваної Франком Тухлі, між Сколе і Славськом. Якщо долину річки Опір, уздовж якої ішла залізниця, і сусідню долину австрійці захистили укріпленнями, то поросла лісом невисока (958 м) Маківка була прекрасним місцем для прориву російської імператорської армії.

Цього разу армія, яка вже понад пів року тримала в окупації Галичину, розраховувала прорвати лінію фронту й через Карпати піти на Угорщину та безпосередньо Відень. Битва на Маківці мала б стати основною на цьому фронті й від неї значно залежало майбутнє війни.

У квітні 1915 року Маківка перебувала в зоні відповідальності 130-ї піхотної бригади 55-й піхотної дивізії австро-угорського корпусу Гофмана. У складі цієї дивізії були 7 сотень 1-го та 2-го куренів Українських Січових Стрільців. Командиром 130-ї бригади тоді був полковник Йозеф Вітошинський фон Добравола. Цей 67-річний воєначальник був українцем, що зробив успішну військову кар’єру в армії Австро-Угорщини.

Проти Маківки діяли війська правого флангу дивізії генерала Альфтана під командуванням командира 2-ї бригади 78-ї дивізії генерал-майора Матвєєва. Бої на Маківці тривали з 29 квітня по 4 травня 1915 року. Росіяни двічі захоплювали Маківку й двічі її втрачали. Лише в результаті третього штурму 3-4 травня росіянам удалося заволодіти Маківкою, при цьому були залучені всі наявні резерви. Овруцький і Кременецький полки були цілковито знекровлені, втративши 3000 бійців убитими й пораненими. Втрати австро-угорської армії були не меншими. Серед Січових Стрільців 42 загинули, 76 дістали поранення, 35 потрапили в полон.Оборона Маківки дала змогу 55-й австро-угорській піхотній дивізії повністю виконати поставлені перед нею стратегічні завдання: перше — не дала змоги росіянам прорватися через карпатські перевали та вийти на оперативний простір на Угорську рівнину,  друге — виграти час для зосередження німецьких військ на ділянці Горлиці — Тарнув і подальшого успішного прориву російського фронту, який призвів до загального відступу російських військ з Галичини. Уже 2 травня 1915 року розпочався Горлицький прорив австро-угорських військ. Російське командування було змушене зупинити всі наступальні дії на напрямку Стрий — Мункач (Мукачево) і незабаром під тиском обставин на правому фланзі фронту розпочати виведення військ із Карпат. У ніч на 13 травня 1915 року російські війська відійшли з Маківки, яку негайно зайняли австрійці. 

Маківка стала символом української зброї. Бої за гору стали найбільш відомими та славетними в історії Легіону Українських Січових Стрільців. У 1920-х роках члени Української військової організації, а згодом Організації українських націоналістів започаткували встановлення хрестів полеглим за волю України поблизу центральної вершини Маківки. У 1930-х роках українська молодь розпочала масові паломництва на Маківку. Жодне інше історичне місце так не притягувало українців, як Маківка.

У 1998-1999-х цвинтар Січових Стрільців на Маківці було відбудовано: встановили 50 хрестів на окремих могилах та один пам’ятник на честь січовиків, яких ідентифікувати не вдалося.