Від м'яса до всесвітнього щастя

Від мяса до всесвітнього щастя

Ветеран АТО Анатолій Лі розповів в ефірі Армія фм про виготовлення бастурми, і про те, як ця справа допомогла йому адаптуватися після війни.

Андрій Козінчук: Ким ти був до війни?

Анатолій Лі: До війни я був блогером, фотожурналістом. Працював сам на себе. Почався Майдан і 11 грудня я не зміг там бути, бо, як на зло, впав на сходинках, трохи пошкодив спину і поїхав додому. І коли вночі там відбулися ті події, я сам для себе вирішив, що не можу так просто сидіти. Залишив фотожурналістику, яку вів в своєму блозі. Став волонтером-медиком на Майдані.

Андрій Козінчук: В тебе були медичні навички?

Анатолій Лі: Так. Я медбрат. З 2008 року займався екстремальною медициною, бо був альпіністом і завжди в групах виступав як лікар.

Андрій Козінчук: Коли ти повернувся з війни?

Анатолій Лі: Повністю я завершив всі свої справи у 2016 році.

Андрій Козінчук: Розкажи про те, як в тебе відбувалася адаптація після війни? Чи мав чіткий план чим займатимешся?

Анатолій Лі: Не було плану. Хотілося спитися, але не моглося, тому, що я не вживаю алкоголь (сміється). Я сидів і чекав, поки почнеться глобальна війна. Я хотів піти і рубитися, бо до цього було скучно. Я виїжджав в зону АТО, скучав за 2014 роком, коли ми робили свої справи. Потім зрозумів, що чекати немає чого. Повернувся в Київ і намагався шукати своє місце. Але постійна проблема, що ти хочеш війни, заважала. Бо ти не можеш щось інше робити і на війні нічого не робиться. Якось просто захотілося бастурми собі. Бо я її робив з 2008 року для себе. І написав пост в фейсбуці, що  роблю для себе бастурму, може хтось ще хоче, то кілограм можу зробити. Розраховував зробити пару кілограмів, бо бастурма – це не наша повсякденна страва. Але мені посипалися замовлення. Я тоді взагалі не розрахував ціни цієї бастурми, не знав, де взяти стільки м’яса. Бо два-три кілограми – можна на ринку купити. А моя перша партія була на 52 кілограми. Просто, заходив на ринок і забирав все м’ясо, яке є, яке підходить.

Андрій Козінчук: Що сприяло моменту, коли ти вирішив, що будеш займатися цим постійно?

Анатолій Лі: Я у вільному пошуку, шукаю інші рецепти. Я не можу сказати, що ось – мій проект саме такий. Я постійно розвиваюся.

Андрій Козінчук: Розкажи людям, які не розрізняють стейк, шаурму і бефстроганов, що таке бастурма і чим вона відрізняється від іншого м’яса.

Анатолій Лі: Я просто готовий вбивати, коли людина каже: давайте купимо 10 спецій від мівіни і їжте (сміється). Якось гуляв по Подолу, зайшов в турецький ресторан, взяв меню, а там «смажена бастурма», я закрив і пішов звідти. Технологічно – це консервування м’яса. Це стара страва. Досі Туреччина, Грузія, Монголія, Азербайджан борються за те, щоб бастурму визнати їхньою національною стравою. Раніше, за легендою, м’ясо вимочувалося в солі, клалося під сідло коня і на ньому скакали стільки, скільки треба. Потім вивішували на спину коняки, воно там теліпалося, а ввечері, за вечерею стругалося до столу.

Андрій Козінчук: Як це еволюціонувало на зараз?

Анатолій Лі: Та, в принципі, ніяк. Це м’ясо, засолене, обмазане спеціями, яке в’ялиться. От, євреї, наприклад, не можуть їсти бастурму, бо це необроблене м’ясо.

Андрій Козінчук: Чи можеш ти сказати терміни, скільки потрібно обробляти м’ясо?

Анатолій Лі: Це настільки цікавий процес, що буває і 10 днів. А в мене було раз – три тижні. Все залежить від температури, вологості, навіть від шматка м’яса. Купуючи м’ясо, я бачу де яловичина, а де телятина, тому купую тільки яловичину – мені потрібне більш «доросле» м’ясо.

Андрій Козінчук: Де ти цьому вчився?

Анатолій Лі: Ну, це ж не боги зробили – я беру і пробую. В мене вже великий стаж у цій справі. Але я експериментую. Бо, коли закінчаться мої експерименти, його треба буде продавати і займатися чимось іншим. Коли ти не ростеш, не гориш, стає не цікаво.

Андрій Козінчук: Чи вистачає тобі від цієї справи фінансів, щоб себе утримувати?

Анатолій Лі: Так, ця справа дозволяє мені себе утримувати, але, як завжди, хочеться більше. Треба розвиватися і думати над новими етапами.

Андрій Козінчук: Як ти розповсюджуєш свій продукт? Я знаю, що можна спробувати у Veterano Pizza, де ще?

Анатолій Лі: На жаль, більш ніде. Там такий процес, що якщо бастурму не консервувати хімічними, не дуже корисними домішками, то вона не може зберігатися дуже довго. Її треба часто їсти. А ресторани дуже  цього не люблять.

Андрій Козінчук: Як ти почав працювати з Veterano Pizza?

Анатолій Лі: Є побратим Олександр Білоус. Він мені запропонував поговорити з Льоною (Леонід Остальцев, власник Veterano Pizza). Але я не можу прийти і сказати: «Беріть мою бастурму». А потім Олександру щось стукнуло, він підійшов до Льоні і спитав, де бастурма. І Льоня сам зі мною зв’язався.

Андрій Козінчук: Скільки виходить бастурми з кілограма м’яса?

Анатолій Лі: Воно всихається в половину.

Андрій Козінчук: Що виходить з м’яса, щоб воно стало бастурмою?

Анатолій Лі: Сіль витягує кров, сукровицю і інші елементи. Але це не таке, як сушене. Бо в сушеному з кілограма куриці виходить 350 грам. Які з’їдаються за 10 хвилин.

Андрій Козінчук: Які в тебе види м’яса?

Анатолій Лі: Свиня, корова, індичка, баранина.

Андрій Козінчук: Чи є в тебе постійні клієнти?

Анатолій Лі: Так, є поціновувачі, які відмічають, що я не так зробив, які знають які різки туди треба (сміється).

Андрій Козінчук: Коли кажуть, що ти щось не так зробив, чи це допомагає, чи збиває?

Анатолій Лі: Допомагає. Зазвичай, це все конструктивно. Я направлений на свого споживача. Я сприймаю конструктивну критику і виправляюся.

Андрій Козінчук: Якщо не в Києві скуштувати, як її замовити?

Анатолій Лі: Через сторінку у фейсбуці «БастурмаЛі». Це не фаст-фуд. Це замовлення, яке буде готове через два тижня. Я відсилаю поштою, самовивіз можливий, часом попутками передаю.

Андрій Козінчук: Чи ти береш участь у якомусь соціальному проекті?

Анатолій Лі: Наразі є підтримання Української академії лідерства. Я їжджу на їхні заходи в статусі медпрацівника, супроводжую в походах.

Андрій Козінчук: Що тобі особисто дає така співпраця?

Анатолій Лі: О, це такий запал молодої енергії, коли я своїм досвідом і знаннями можу доторкнутися до джерела.

Андрій Козінчук: До фотографії не повертаєшся?

Анатолій Лі: Я потихеньку займаюся. Фотографую, все, що бачу. На жаль, мені важко брати фотоапарат до рук, після всіх подій, що я бачив. Тому, як тільки мене щось вразить, тоді фотографую.

Андрій Козінчук: Наскільки складно взагалі робити те, чим ти займаєшся? Що тобі заважає, чи чого б тобі бажалося?

Анатолій Лі: Це таке питання, коли в один момент немає нічого складного і водночас все складно. Зараз проблеми ні в приміщенні, ні в грошах, а в самому собі. Це ріст над собою. Я колись працював системним адміністратором на когось і були такі випадки, коли мене звільняли, через якісь свої бажання.

Андрій Козінчук: Що є твоєю мотивацією?

Анатолій Лі: Клієнти. Бо коли кажуть: «Вибач, фоток немає, бо зжерли» - це настільки круто (сміється).

Андрій Козінчук: Що треба зробити людині, щоб створити свій бізнес по бастурмі?

Анатолій Лі: З рецептами проблем немає – відкриваєш інтернет і там їх багато. В мене один знайомий якось попросив рецепт, і я по душевній доброті, його дав. Повністю, всю технологію, яку я відпрацював. Але в нього не пішло. Спочатку я образився. Але в нього не вийшло.

Андрій Козінчук: Настрій впливає на виробничий процес?

Анатолій Лі: Я ніколи не робив бастурму в поганому настрої. Краще піду посплю. Дуже тяжко робити щось, коли ти не налаштований. Я відповідально ставлюся до своїх клієнтів. Якби цього не було для мене, я б не зміг цього робити. Не можу вийти на промисловий рівень, бо це для мене втратить моральне задоволення і ідентичність.

Андрій Козінчук: Чи були в тебе повернення?

Анатолій Лі: На жаль, якось не проконтролював, щоб замовник забрав продукт і він зіпсувався на Новій пошті. Якщо бастурму повісити в просторі, вона зберігатиметься роками. Але без дихання вона спліснявіє. А другий зальот був, коли моя волосинка з бороди попала. Це мій жах, я вибачався і мені досі соромно і неприємно.

Андрій Козінчук: Як в тебе плани?

Анатолій Лі: Мабуть, так одразу і не скажу. Хочу розвиватися, розширювати асортимент і підхід. Готуюсь створити м’ясний цех. Хочу робити буженину.

Андрій Козінчук: Ти маєш постачальника?

Анатолій Лі: Знайшов. Коли на ринку шукаєш постачальника, який може нормально працювати з тобою, 817не обдурювати – це такий складний процес. Я тепер дзвоню і замовляю.