"Війну потрібно знімати до, під час і після подій", — творці фільму "Війна химер"

"Війну потрібно знімати до, під час і після подій", — творці фільму "Війна химер"

Він потрапив у Іловайський котел, втратив найближчих побратимів, вона, подорожуючи розбитими містами, намагається зрозуміти сутність війни та кохання. І обоє відверто розповідають один одному, що відчувають під час військових дій, виходу з котла, спроби жити разом і нової, вже спільної подорожі на передову. Це анотація до фільму "Війна химер". Детальніше про картину Катерині Кадер розповіли режисерки Марія та Анастасія Старожицькі в студії "Армії FM".

Як з’явилася ідея створення фільму?

Фільм виріс з нашого життя. Ми навіть кажемо, що не ми створювали фільм, а фільм створював нас. Ще починаючи з Майдану, ми фільмували наших друзів з Михайлівської січі, які після перемоги Майдану вирішили піти добровольцями на фронт. І ми приїздили в Петрівці і там ще знімали.

Коли з’явилося відчуття, що у житті суспільства відбуваються історичні події, які невдовзі змінять все довкола і що потрібно вмикати камеру?

Ще влітку 2013-го року. Спочатку ми придумали сцену, як одна людина веде інших людей до будинку, де перебуває влада, навпроти Будинку з химерами, і започатковує революцію. В цей час, химери оживають і стрибають з цього будинку та йдуть допомагати людям. А у грудні того ж року, вигадка перетворилася у реальність, з того моменту ми почали знімати фільм.

Робоча назва фільму «Історія про смерть, любов і війну». Чому відмовилися від неї, і хто автор назви фільму?

Смерть, кохання та війна – це скоріше зміст фільму. Про кохання двох персонажів фільму Анастасії та Валерія, про загибель людини, якій ми присвятили фільм – Вадиму Антонову з позивним «Літак», про всіх людей, які загинули від пострілу танку у тому страшному «зеленому коридорі». Ви можете зустріти їхні імена у фільмі – Ред, Банні, Бірюк, Турція, Хім, Восьмий.

«Війна химер»— це підбір домументальних кадрів. Кожне відео має свою історію. От яка особисто вас найбільше вразила?

Ми це називаємо «художня історія на документальному матеріалі», в основі сюжету — художня історія відносин дівчини і хлопця, але весь матеріал документальний. Відео знімали і ми, і нам надали військові кореспонденти та побратими головного героя. У фільмі є абсолютно фантастичні деталі, адже ми їздили по тих місцях, звідки пішла війна, говорили з місцевими жителями, зі старими. З найцінніших кадрів – допит російських полонених танкістів. Відео було відзняте нашими бійцями – Максимом Фіногіним з позивним «Лєкс» та Олексієм Фохіним з позивним «Заноза», карту пам`яті пронесли через 100 днів полону, віддали СБУ. Після чого і нам дозволили використати.  

Як змінювалася війна і як ці зміни, можливо, відобразилися у фільмі?

Валерій Лавренов «Лавр», головний персонаж якось сказав: «Тут у Пєсках зовсім інша війна!», - це був своєрідний видих людини, яка прожила те, що було так гаряче і дуже боляче, під так званим перемир`ям. 

Хто вони, герої фільму?

Хлопець, який пішов з Майдану на війну, став добровольцем та дівчина, яка проводжає його на фронт. Після його повернення з`являється розуміння, що вони не можуть існувати у мирному житті, адже він дуже змінився після тих страшних подій. Тому вони їдуть разом на фронт. Образ «Лавра» – це типовий образ конкретного добровольця.

Марія Старожицька узагальнює все те, що режисерки з цим фільмом пережили, віршами:

Ми зняли це кіно,

Зідрали через голову,

Відкинули від себе, важке, жорстке,

Як той камуфляж на четверту добу виходу із оточення,

Задубілий від поту нескінченного бою,

Крові загиблих,

Багнюки, яка ховала

Сліз, що самі лилися.

Його вже було ніяк не відмити,

Тільки лишити в Дніпрі на базі,

Аби дивилися ті,

Хто тільки йде на війну,

Мовчки, як глядачі в кінозалі.

 

Ми зняли це кіно,

Що зняло, зішкрябало з нас

Все, що ми надягали на себе довгі роки,

Аби вижити в світі,

Де треба було брехати,

Щоб заробити на хату і те, що в хаті,

Усе, що щезає вмить разом зі стелею,

Знесеною снарядом,

Змішується з вапном, бетоном, цеглою

У купу непотребу,

І тільки настінний китайський годинник

Не зупиняється,

Бо ще не кінець фільму.

 

Ми зняли це кіно,

Де голосить мати, ховаючи єдиного сина,

І той, хто це чує,

Хоче тільки більше ніколи цього не чути.

Ніколи, ніколи, ніколи аби не було війни,

Ніде і нізащо.

І для цього нам треба всього нічого –

Відпустити наше кіно назавжди,

Щоб блукало по світу,

Таке химерне, незграбне, щире,

Зупиняло війни своїм коханням

До тих, хто поміж двома світами.

Українська прем`єра фільму «Війна химер» відбулася на фестивалі DocudaysUA - 2017. З 14 вересня фільм можна подивитися у кінотеатрах у семи містах України – Києві, Львові, Одесі, Харкові, Сумах, Дніпрі, Херсоні у рамках проекту DOCUXIT.

Розгорнуту версію розмови слухайте за посиланням:  https://goo.gl/x9UFJo