В’ячеслав Довженко: «Роль Серпня в «Кіборгах» додає більше мотивації правильно висловлювати громадську позицію»

В’ячеслав Довженко: «Роль Серпня в «Кіборгах» додає більше мотивації правильно висловлювати громадську позицію»

Сергій Жуковський: Напевно, на це питання ви відповідали багато разів, але все ж, - як ви потрапили у «Кіборги»?

В’ячеслав Довженко: Потрапив, як і зазвичай, були проби. На початку я дізнався про цей проект, коли знімалися з Ахтемом в серіалі «На лінії життя». Ми там були два хірурга, він грав позитивного героя, а я – його антагоніста, злого-злого. Але ми тоді жартували і говорили, що ми спеціалісти вузького профілю, бо він знає, що таке клізма, а я знаю куди її ставити. Серіал вийшов досить непоганий. Це була одна з перших спроб зняти наш сучасний телепродукт на тематику – на тлі Революції, початку війни. Тоді по-секрету Ахтем мені сказав, що планує зняти «Кіборгів», але на жодну із центральних ролей він мене не планував, бо він давно мене знає, але виявилося, що не так добре.

Сергій Жуковський: Як відбувалися проби? Чи вас одразу хотіли брати саме на роль Серпня, чи на іншу роль?

В’ячеслав Довженко: У Ахтема були підібрані всі персонажі і щодо них не виникало сумнівів. А саме на Серпня не мали актора. Як кажуть режисери: «60% успіху продукції – це відбір акторів». Маючи безліч хороших наших акторів, Серпня, такого, як вони бачили, не було.  І Оля Клименко, кастинг-директор цієї картини, запитала, чому не запрошують Славу Довженка? На що Ахтем сказав, що знає мене 20 з гаком років, який він Серпень. І вона, виходячи з кімнати сказала: «А я б, все таки, запросила», - зробила такий закидончик. І Ахтем погодився. Мені прислали матеріал, діалоги. Я пробувався діалогом зі сцени з Гоголем. Як і всі актори, роблять домашню роботу, я це все вдома на кухні підготував, прийшов на кіностудію Довженка, ми зняли проби. Після цього Ахтем поцілував мене в чоло, розповів, які плани на зйомки. Через місяць-два мені подзвонили і сказали, що я затверджений на роль Серпня.

Сергій Жуковський: Чому саме цю сцену ви обрали для проб?

В’ячеслав Довженко: Не знаю чому саме ця сцена, адже всі діалоги, які написала Наталка Ворожбит в сценарії «Кіборів» всі приголомшливі і всі про наше сьогодні життя. Саме у Серпня там не один діалог, монолог, який можна виокремити. На мою думку, монолог за мотивації, значно потужніший, ніж інші. Але в даному випадку, саме сцена про Гоголя була, напевно тому, що всі діалоги, монологи Серпня просякнуті певним пафосом. Ну, в хорошому розумінні цього слова. Пафосний матеріал потрібно вміти знімати. «Кіборги», як не крути, це пафосний матеріал. Потім деякі митці зіпсували поняття пафосу і зробили його негативним. Гоголь – одна з найпафосніших сцен, тому що вона ще й ідеологічна і там була дуже велика небезпека, щоб не зробити Серпня націоналістом-істеричкою. Він каже правильні речі, але якби туди додати якісь зайві емоції, всі б ці тексти не зайшли. Тому, все, що треба було зробити – правильно це висказати, чесно. А так, як я з Богемою, Андрієм Шараскіним, дуже давно один одного знаємо, мені цей текст був дуже знайомий. І після проб я підійшов до Ахтема і кажу: «Щось мені оці всі розповіді про Гоголя дуже знайомі», а він каже: «Так, це Андрій Шараскін».

Сергій Жуковський: Ви перед кастингом не радилися з Богемою, з іншими бійцями?

В’ячеслав Довженко: Ми постійно радилися і спілкувалися з бійцями, впродовж усіх зйомок «Кіборгів». Вони були присутні на зйомках. Кирило Недря, який був потужним консультантом. Він практично щодня перебував з нами. Всі ці консультації поради ми отримували онлайн. Деякі кінокритики пишуть, що «Кіборги» - це бойовик. Але це воєнна драма. Це фільм не про війну. Так, відбувається все на тлі війни, але це фільм про життя. І ці хлопці, які нас захищали і захищають, перебувають там заради життя, заради нового життя України, і вони його будують, про яке життя вони мріють. Цю тему треба було подати глядачу. Не тільки тим хлопцям. Багато людей досі не усвідомлюють, що в нас в країні війна. В мене найбільше бажання – потиснути руку кожному з тих хлопців. Багато друзів повертаються з війни, з полону і це ніби дрібниця, але по очах видно, що це приємно, коли ти тиснеш руку і щиро дякуєш їм, що вони такі є і що живі.

Марія Стецюк: Чи була якась сцена, яка далася вам особливо складно?

В’ячеслав Довженко: Найважча емоційно була сцена розмови з дочкою, телефоном. Вона важка не фізично. Я називаю це ювелірною роботою, бо в такі моменти дуже боїшся схибити. Це близько до справи мінера. А фізично найважчою була сцена, нажаль, вона не повністю увійшла в кіноверсію, - коли ми відбивали хлопців в палаючому танку, коли йде баталія. Мені треба було заскочити на цей танк, відкрити люк і ще й відстрілюючись, підняти його з люку. Було дублів 16 напевно.

Марія Стецюк: А чи любите ви співати, бо «Гуцулка Ксеня» у вашому виконанні – це щось неймовірне. Чи співаєте в інших ролях?

В’ячеслав Довженко: Я співаю постійно, це в нашому менталітеті. Я сам цю пісню приніс в цей фільм, я її співаю багато років. Ми з Андрієм Шараскіним її багато років на кухні співаємо, і це було такою данню нашій молодості. Не вистачало лейтмотиву, щоб об’єднати цю різношерсту компанію, яка добровольцями потрапила на війну. І функція Серпня була їх зібрати. Коли прийшла пісня, тоді і виникла придумка цієї сцени, де ми її співаємо. І вона прижилась в картині.

Сергій Жуковський: Навчилися якихось військових примудростей за час зйомок?

В’ячеслав Довженко: Справа в тому, що якраз у фільмі всі добровольці і не треба було знати щось особливе. Ну, зі зброєю треба було правильно поводитися, носити все це обладнання, навантаження – з цим треба було вжитися. Було багато піротехніки, вона постійно лунала і треба було звикнути до цього. В якийсь момент, через тиждень,  ми зрозуміли, що ми вже не реагуємо на це. І ми усвідомили, що сам момент стає небезпечним, коли ти перестаєш це помічати, коли ти раптом переходи межу небезпечності.

Сергій Жуковський: Вас багато хто асоціює саме з Серпнем, це не заважає?

В’ячеслав Довженко: Та ні, не заважає, воно додає зайвої відповідальності. Ти тепер маєш розуміти і вдвічі аналізувати те, що говориш в мікрофони, з екранів. Але з іншого боку це додає тобі більше мотивації правильно висловлювати громадську позицію. Стосовно Олега Сенцова хочу закликати всіх, хто нас слухає – додавайтеся до цієї акції, тому що, це неприпустимі речі і вони не є політв’язні, вони просто заручники, які перебувають в чужій державі з абсолютно вигаданими статтями і божевільними термінами. Кожна думка на підтримку цих людей важлива для них.

Марія Стецюк: Чула таку історію, що хлопці вам хотіли збирати кошти, щоб ви не грали інші ролі, зокрема, це пов’язано з наступним вашим фільмом.

В’ячеслав Довженко: Було таке. Але я всім намагаюся пояснити, хто цього не розуміє, що в першу чергу я актор. І те, що стосується комедійної стрічки «Свінгери»… вона мала певний успіх серед певного глядача. Але, це український продукт. І чим більше буде українських стрічок, тим буде краще. Я серйозно ставлюся до  професії і кожен персонаж повинен бути живим, йому треба вірити.

Сергій Жуковський: Чи розвивається зараз українське кіно?

В’ячеслав Довженко: Однозначно розвивається. Справа дещо в іншому – наскільки це відображається в розголосі глядача. Тем у нас безліч, про які можна знімати стрічки, які об’єднуватимуть націю і отримуватимуть відгук у глядача. Питання в інструментарії. Яким чином до цього підходити.  Є таке поняття - «телеграма», яку я шлю глядачам. В цьому плані там треба свідоміше підійти і розуміти, що я хочу від глядача. Українське кіно є і воно розвивається. На сьогоднішній день українська культура перебуває в стані ренесансу. Українське суспільство робить величезні кроки нам на зустріч. Українське суспільство готове сприймати і цікавитись всім, що ми робимо. Українська культура на сьогоднішній день не готове відкрити всі карти, був період, коли ми існували в закритому просторі, бо українське суспільство перебувало в зеніті пострадянського суспільства. На сьогоднішній день у нас з’явилася можливість відкривати нових українських зірок, а українська культура не готова в повному обсязі це відкривати. Сьогодні треба більше спілкуватися з глядачем, треба цікавитися, про що хочуть дивитися, на яких акторів хочуть ходити в театр. Від цього в міністерстві культури має змінитися система нагороджень. Ми дуже довгий час були під російським зенітом і не дай боже, потрапити зараз під європейський зеніт. Якщо ми почнемо знімати відомих голівудських зірок, ми знову заведемо в тінь наших митців.