«В Херсоні дихати стало легше»: Як залишала Крим 204 Севастопольська бригада тактичної авіації
«Армія ФМ» в гостях у 204-ї Севастопольської бригади тактичної авіації у Луцьку. Андрій Кравченко, заступник командира ескадрильї, розповів про службу в Криму, можливості чинити супротив росіянам у 2014-му та про вихід із окупованого півострова.
Сергій Жуковський: Андрію, які були умови служби в Криму?
Андрій Кравченко: Були звичайні умови служби, тривали планові польоти. Як завжди, спільні навчання з тими ж «братушками», росіянами. І тільки потім почало доходити, що щось не так. На той час я вже 10 років служив у цій бригади. 23 січня 2004-го я представився командиру частини для проходження служби. Починав з посади «старший авіаційний технік». Найнижча посада офіцерська інженерно-авіаційних служб.
Сергій Жуковський: Коли почалась анексія, де ви були?
Андрій Кравченко: Ми були у відрядженні на той час. У нас група працювала на Одеському авіаремонтному заводі щодо приймання літаків. Нам зателефонували, що щось відбувається не те, але сказали, залишатись на місці. Ми зрозуміли, що якщо щось відбувається, то треба їхати. Приїхали на Чонгар, там уже стояли взводи російських військових, звісно, без шевронів, розпізнавальних знаків. Одразу посипались питання: «Хто ви, куди їдете?», бо машина наша була з київськими номерами. Пройшли перевірку. Прописка у нас була при частині, зрозуміло було, що повертаємось у частину. Це був початок лютого. А коли заблокували смугу, то всі уже в штабі були. Адже якщо є аеродром, то найперше блокується зв'язок, постачання.
Сергій Жуковський: Коли приїхали в підрозділ, яка була психологічна атмосфера?
Андрій Кравченко: Атмосфера була напружена. Було тяжко психологічно сприйняти, що нас не готували до такого розвитку подій – і морально, і психологічно.
Сергій Жуковський: Розкажіть про події 27-28 лютого?
Андрій Кравченко: Як можна було чинити супротив з одним пістолетом і одним автоматом на п’ятьох? Самі розумієте, що це самогубство. Це все було сплановано, все подавалось під виглядом навчань, тому що в нас часто проходили навчання спільні.
Сергій Жуковський: Коли з прапором колоною рушили відбивати аеропорт, ви брали в цьому участь?
Андрій Кравченко: Я не брав. Ми не могли усі піти, частина людей мала виконувати завдання на адміністративній території.
Сергій Жуковський: 4 березня без зброї, виконуючи гімн України, військові рушили в бік озброєних осіб, які блокували прохід до частини. Росіяни стріляли біля ніг українських льотчиків і в повітря. І завдяки переговорам протягом дня частину вдалося взяти під контроль. Це так?
Андрій Кравченко: Вдалося досягти того, що хоча б пустили наших представників до наших стоянок авіатехніки. Була спроба зробити хоча б щось, щоб подивитись, що з нашими літаками робиться. Ми побачили пошкоджені трохи літаки. Працювали фахівці авіаційні, було видно, бо були пошкодження, які можна було б в певні терміни відновити. Але нас не пускали до літаків. Перемовини тривали, а нам віддали тільки літаки, які потребували капітального ремонту і не могли літати.
Сергій Жуковський: Як відбувалась передислокація?
Андрій Кравченко: Спочатку особовий склад виїздив на материкову територію з Криму. Після перемовин, коли вирішили віддавати нам цю техніку всю, то була сформована група, яка розбирала літаки, тому що перевозили їх автотехнікою. А після перевезення інша авіаційна група збирала все знову.
Сергій Жуковський:10 квітня 2014 року представники Повітряних сил почали вивозити авіатехніку і майно з Криму. Бригаду передислокували до Миколаєва. Мені здається, що перевезення літаків –це титанічна робота, не розбирати ж до гвинтика?
Андрій Кравченко: До гвинтика ні. Від’єднували кілі, знімали двигуни, діставали станції. Фюзеляж вантажили на спеціальний лафет, який віз тягач. А окремо везли крила, двигуни і решту.
Сергій Жуковський: Вже добре відомо, як росіяни повертали нашу техніку, знімаючи навіть унітази з кораблів, що вам відвали?
Андрій Кравченко: Може, і розграбовували, але не дуже. Тільки деякі блоки знімали з літаків. А так передавали, крім наземного обслуговування. Тобто без бортових інструментів, техніки, які можна було легко купити. Вони пошкоджували літаки, мабуть, не хотіли витрачати на це час.
Сергій Жуковський: Скільки часу займав процес перевезення літаків і чи вас супроводжували?
Андрій Кравченко: Колона автомобільної техніки, яка займалась перевезенням, у них був свій супровід. ВСП служба супроводжувала до аеродрому в Миколаєві. Спочатку треба було десь п’ять днів, бо бракувало досвіду. Раніше так не розбирали, тільки на авіаремонтному заводі. А десь після літака 3-4 день йшов на збирання. А розбирали довше, тому що гвинти заіржавілі, які не відкручувались багато років, а ще солоне повітря. Дуже важко було товаришам.
Сергій Жуковський: Як ви почувались, коли залишали Крим?
Андрій Кравченко: Ми приїхали в Херсон, нас зупинила місцева самооборона, а коли дізнались, звідки ми, пригостили чаєм із бутербродами - і одразу дихати легше стало.
