«В сучасному світі фейки можна прирівняти до зброї масового ураження», — доцент ВІКНУ Олександр Курбан

«В сучасному світі фейки можна прирівняти до зброї масового ураження», — доцент ВІКНУ Олександр Курбан

Про актуалізацію тематики фейків в сучасному світі та їх роль в інформаційних війнах розповіли Ментор Центру протидії інформаційним агресіям «АМ&РМ», доцент ВІКНУ Олександр Курбан та курсанти ВІКНУ, члени команди «AM&PM» Яна Задубінна та Анна Гудзь.

 

 

 

 

Валерія Подкіч: Як давно існує термін «фейк»?

Олександр Курбан: Саме поняття «фейк» нове, проте щодо самого явища, то фейки з’явились як тільки людина навчилась говорити та передавати інформацію. Фейк це частина людського суспільства, нашого життя, просто раніше ми це називали дезінформацією, чутками. Визначення саме терміну «фейк» з’явилося нещодавно.

Річ у тім, що 21 століття в інформаційному плані стало більш концентрованим, більш напруженим. Війни раніше велися у традиційному форматі, а зараз вони набувають гібридного формату. Значення ролі інформації, неправди, маніпуляцій свідомості, значно зросла. Тому стала прискіплива увага до фейків у сучасному світі. На сьогодні фейк є одним з основних інструментів війни, міжнародних конфліктів, які ми бачимо протягом останніх 20 років.

Треба зрозуміти в чому сенс фейків. Більшість сприймає, що це брехня. Насправді там дещо глибше ситуація - в основі будь-якого фейки лежить реальна інформація, реальне фото, або реальна подія, факт. Просто це подається через ЗМІ з певними корективами, додаваннями та змінами. В результаті ми маємо таку спотворену інформацію. Ми досліджували це питання, серед фейків найпотужнішим та правдоподібним був той, в основі якого лежало до 95% правди.

Валерія Подкіч: Де можна зустріти фейки у повсякденному житті?

Олександр Курбан: Будь-який канал комунікації, починаючи від чуток, закінчуючи телебаченням і радіо. Сьогодні будь-яка людина знаходиться під прицілом вироблення фейків. Ми колись говорили, що потрібно підіймати питання про прирівнювання фейків до зброї масового ураження. Бо ефект саме такий. Близько 95% людей не можуть спричинити супротив фейків, адже просто не вміють їх розпізнавати.

Валерія Подкіч: Як звичайній людині визначити це факт чи фейк, якщо вона в цьому не фахівець?

Олександр Курбан: Дуже просто, це, для початку, треба захотіти вміти. Головним маркером того, що ви стали вражені фейком - змінений емоційний стан, адже це є одним із завдань фейків. Якщо ви почули новину, або прочитали якийсь матеріал, після якого у вас з’явилась агресія, захотілось спричинити комусь зле, або навпаки втікати від усього - тоді сто відсотків, що вас вразила дезінформація. У такому випадку потрібно критично на це подивитися, не вестись на всю інформацію, яку ви отримуєте, перевіряти не менше трьох альтернативних джерел або звернутися до людини, яка в цьому розуміється і ніколи не починати розповсюджувати неперевірену інформацію. Головне — навчитися критично мислити.

Валерія Подкіч: Яку роль фейки відіграють у війнах 21 століття?

Анна Гудзь: Насправді дезінформації зараз дійсно багато. Ось з останніх — «Україну не хочу бачити на саміті країн НАТО, який буде 14 червня». Цей факт коментували багато відомих осіб, як проросійські журналісти, так і високопосадовці країни-агресора. Наступним наративом, який зараз активно поширюють в ЗМІ — «Україна є спадкоємицею нацистів, проводять марші на честь дивізії СС Галичина». Адже це відбувалося через те, що російські ЗМІ звинувачували Україну, зокрема Володимира Зеленського у викривлені історичних фактів. Вони заявляли про це напередодні 9 травня. Ще один наратив був про «США продовжують відчитувати колег з України». Це відбувалося після того, як до нашої країни прибув державний секретар США Ентоні Блінкен. Проросійські ЗМІ зосередились на тому, що представники США ще не зустрічалися з українським керівництвом без посередників і хочуть скласти думку про нього «оффлайн» і таке подібне.

Яна Задубінна: Про поширення таких наративів, тобто канали, через які вони це роблять, то це соціальні мережі. Особливо телеграм-канали, за якими навіть наші військові слідкують і поширюють. І ці телеграм-канали — найнебезпечніші, бо маскуються під проукраїнські. Це усім відомі «Начштабу», «Запрещенная Украина», «Черговий ООС», «Укрлікс» та інші. Військовослужбовці вірять тій інформації, розраховують на допомогу від редакторів цих каналів та звертаються за порадами. Але там йде звичайний збір інформації про військових, пропаганда і перекручування. Ніхто досі не знає куди далі йде ця інформація.

Валерія Подкіч: На яких ресурсах можна дізнатися правдиву інформацію і перевірити фейки?

Олександр Курбан: Перевіряти в альтернативних джерелах, особливо якому ви довіряєте, але це має бути перевірений експерт. Особливо це важливо сьогодні, коли ми знаходимось у стані гібридної війни.

Перед тим, як проросійські фейки просочуються в Україну, вони проходять три фільтри — інформація випускається з відповідних центрів ІПСО російських, потім вони потрапляють в російські ЗМІ, де отримують певного офіційного статусу, потім проросійські українські ЗМІ беруть цю інформацію з посиланнями на них і поширюють тут у нас, а останнім фільтром, на жаль, є наші ЗМІ, які згодом використовують ці фейки. Треба навчитися розпізнавати всю складову, навчитися перевіряти і використовувати інформацію дозовано.

Валерія Подкіч: Хто найбільше вразливий фейками?

Олександр Курбан: Понад 95% людей не можуть чинити опір. Немає конкретного поділу за віком. Зрозуміло, що дорослі люди, вони більш досвідчені, а особливо якщо людина розбирається в цій тематиці, то вони не такі вразливі.

Валерія Подкіч: Як часто зустрічаються фейки в ЗСУ?

Анна Гудзь: Напевно найбільше такої інформації можна зустріти в телеграм-каналах, які спрямовані на військову тематику, особливо в «Начштабу», який ми вже згадували. З початком збройної агресії ми всі були під впливом пропаганди і дезінформації. Варто нагадати той фейк, в якому розповіли про знущання з хлопчика Збройними силами України. Ця історія була дуже добре пропрацьована російськими ЗМІ, потім цей фейк досить довго довелось розвінчувати. Навіть коли ведуча новин, котра розповідала напочатку про цю новину, вже згодом сказала, що це фейк, але зупинити цю дезінформаційну хвилю було важко.

Яна Задубінна: Якщо говорити про українських військових, то зараз їх дуже просто демотивувати якимось соціальним матеріалом неправдивим. Особливо темою, яка найдужче болить. Потім у більшості військовослужбовців виникає негативний настрій, бажання піти зі служби і тому подібне.

Валерія Подкіч: Де у звичайному житті можна зустріти навіювання, на котрі б люди ніколи не звернули уваги?

Яна Задубінна: Ну найпростіший приклад - етикетка батончику «фітнес». Питання - чому він називається «фітнесом», якщо в складі батончику купа цукру і домішків, які не впливають на схуднення, а навпаки? Але на підсвідомому рівні, особливо у людей, котрі слідкують за вагою, або дотримуються здорового способу життя, виникає бажання купити цей батончик і вони автоматично стають жертвами фейку.

Олександр Курбан: До речі, щодо конкретної цієї ситуації, тут використовується нейрокомунікативна технологія, яка є дуже небезпечною. У сфері бізнесу є нейромаркетинг, коли за допомогою ключових слів, кольорової гамми, мелодій людину розкручують на емоції і змушують купувати будь-що.

Тепер уявіть що буває в інформаційних війнах. Взяти до прикладу військовослужбовця, який знаходиться на передовій позиції, у якого і так голова забита негативними думками, а йому ще зверху закидають таку дезінформацію. Це класичний метод, ще колись Карл фон Клавзевіц в «Мистецтво війни» сказав — «перш ніж перемогти ворога, слід знищити його морально». Тому армія є найбільш вразливою до фейків.

Валерія Подкіч: Як мають діяти військові прес-служби, якщо про їх підрозділ вкидають фейк?

Олександр Курбан: Для початку треба зрозуміти джерело, щоб зрозуміти з якою метою це робиться. Після того потрібно підготувати відповідь, а головне — робити це швидко. В інформаційній війні головними стають ті, хто швидше скажуть своє слово. Ні в якому разі не ховати голову в пісок, реагувати треба завжди. Не намагатися приховати правду, бо в епоху Інтернету, сучасних технологій, цього робити не можна. Якщо будете мовчати ви, то за вас будуть говорити ваші противники.

Анна Гудзь: В таких ситуаціях варто залучитися підтримкою, щоб було більше прибічників, котрі допоможуть, виступлять з офіційною заявою на вашу користь.