Василь Миколенко: У нас в Центрі фізичної реабілітації можна "підвісити" курс тренувань на 50%

Василь Миколенко: У нас в Центрі фізичної реабілітації можна "підвісити" курс тренувань на 50%

Він знайшов свою реабілітацію в допомозі іншим. Після повернення до мирного життя, розвиток Центру фізичної реабілітації Амбулаторія спини став одним із головних напрямків Василя Миколенка.

 

 

 

 

Даря Бура: Чим ви займалися до війни, якими були ваші хобі?

Василь Миколенко: Цікавився я багато чим, але багато сил вклав в те, щоб придумати концепцію Центру фізичної реабілітації Амбулаторія спини. Цим я зайнявся з 2010 року, а відкрилися вже у 2011 році.

Даря Бура: Тобто, Центр – це не ваш післявоєнний бізнес? А після війни ви його розвиваєте далі?

Василь Миколенко: Так. Ми відкрили перший Центр фізичної терапії і масажу на Оболоні. До 2013 року ми нормально працювали, розвивалися, давали певні методики щодо лікування спини та суглобів. А коли почався Майдан, я був під впливом того, що відбувалося. Розумів, що як тільки доведеться стати на захист нашої держави, я це зроблю. У березні 2014 року мене запросили до військкомату, там досить швидко пройшли медичні формальності. І мені сказали, очікувати, що мене запросять у бойову частину.

Даря Бура: А ви взагалі до армії мали відношення?

Василь Миколенко: Як і звичайний громадянин України, у 1994 році я відбув строкову службу і у 1996 році звільнився. Два роки віддав армії. Я мав уявлення і був у військкоматі на рахунку, як призовник.

Даря Бура: Як ви потрапили у десантно-штурмові війська? Це ж потрібно мати спеціальну підготовку.

Василь Миколенко: На час призову в 2014 році стосовно підготовки не було все так чітко. Мене направили до Львова, де ми пройшли курси підвищення кваліфікації і моєї спеціальності. І за місяць звідти мене направили по розподілу до 25 бригади Дніпропетровської.

Даря Бура: Розкажіть про свій бойовий шлях.

Василь Миколенко: Звичайно, мені хотілося повернутися додому живим, адже залишалася дружина, діти. Хотілося займатися справами далі. Почалося з того, що потрібно було осягнути те, що наша країна знаходиться в такому стані і мирного часу не буде. А стосовно відношення до бойових дій, коли мене направили до Дніпропетровської частини, декілька місяців ми там навчалися. Нашу частину не відправляли в АТО, бо якраз 25 бригада повернулася на ротацію. На моєму шляху була ще відбудова першого нашого навчального центру десантно-штурмових бригад під Житомиром. В січні нас повернули до Дніпра і десь у березні я потрапив в зону АТО. Я служив поруч із Костянтинівкою і провів близько 5 тижнів в зоні АТО. Я не можу сказати, що приймав участь у бойових діях, але був на поготові. Наш підрозділ складався з бойової машини «НОНА», бойової машини десанта. Ми знаходилися трохи далі.

Даря Бура: Чи був у вас адаптаційний період після повернення з війни?

Василь Миколенко: В принципі, змін в мені не відбулося. Повістка прийшла в березні, я пішов в серпні – трохи було часу, щоб налаштуватися. Нас досить гарно навчали в 25 бригаді. Психологічно було не складно. Я думаю, що це стандартна для чоловіка справа, яка у нас в генах.

Даря Бура: Після повернення з війни ви продовжили розвивати свою справу, але багато хлопців по поверненню не хочуть повертатися до колишньої справи. Чи у вас не було бажання закинути це і зайнятися чимось іншим?

Василь Миколенко: Як і в будь-якому бізнесі, часом бувають такі моменти, коли хочеться все залишити. Це дуже високе навантаження, коли працюєш по декільком напрямкам і потрібно розуміти всі процеси. Але мені не хотілося залишити свою справу. Я йшов до своєї мети і навіть під час перебування в ЗСУ, справою займалася моя дружина, а я давав поради. Для того, щоб відволіктися від політично-військових подій, краще відволікатися на власний бізнес.

Даря Бура: Як взагалі ви вирішили займатися такою справою? Для того, щоб поправляти здоровя, потрібно бути до того дотичним.

Василь Миколенко: Я не маю медичної освіти, але моя освіта та досвід є дотичними до цієї справи. Ідея виникла з того, що років з 12 я активно займався спортом і були певні травми та реабілітації. Та система, якою я займався, була безмедикаментозна, щоб відносити суглоби. Якось в матері моєї дружини виникли проблеми з хребтом, їй порадили операцію. А я для себе розумів, що мають бути варіанти, які це питання вирішать безмедикаментозно. Я знайшов таку методику, її розробив український академік Володимир Пекуров – на медичному пристрої «Кіпарис» - зареєстрована, запатентована, внесена в державний реєстр медичних пристроїв. Після того, як мати моєї дружини позаймалася, пройшла курс, протягом 9 років в неї проблем не виникає. Я шукав подібні методики, але ні в Україні, ні в Європі не знайшов. Для мене це означало, що я знайшов щось своє і те, що вирішує проблеми багатьох людей без хірургічних методів.

Даря Бура: «Кіпарис» - це що таке?

Василь Миколенко: Медичний пристрій, тренажер, на якому людина займається. Після консультації у лікаря, який вивчає історію хвороби, больові симптоми, формують програму і людина виконує дуже повільні вправи, скоординовані з процесом дихання і наглядом реабілітолога. Від 30 до 90 хвилин щодня, 5 разів на тиждень. Заняття тривають до двох місяців. Це дуже приємна процедура, займатися можуть всі, обмежень у віці немає. У нас займаються діти від 5 років і люди похилого віку. На нього дуже комфортно виконувати вправи.

Даря Бура: З ким ви розпочинали власну справу?

Василь Миколенко: На початку мене підтримувала дружина, яка і до сьогодні веде всі фінансові моменти. А я займався рештою питань – приміщення, ремонт, навчання. Встановлення тренажерів. На той момент я приймав дзвінки, записував людей. Було багато роботи, бо коли немає ресурсів, щоб взяти на роботу людей, то все виконуєш сам. Я і сайт писав, статті, картинки.

Даря Бура: Як ви на початку, коли були ще невідомою організацією, шукали клієнтів?

Василь Миколенко: На той момент у нас не було так багато конкурентів, як сьогодні. В 2011 році в цьому напрямку було конкурентів 10. Всі наші клієнти, пацієнти знаходили нас через гугл, соцмережі. Я намагався надати якомога більше простої і потрібної інформації.

Даря Бура: Про вас є інформація, що за день у вас в Центрі займається близько 50 людей, а від початку роботи відновлювальні курси пройшло близько 5000 людей, включаючи ветеранів.

Василь Миколенко: Ми рекламуємося зазвичай в Інтернеті, у соцмережах, а також дієвим є «сарафанне радіо». Я б сказав, що в нас бізнес для родин.

Даря Бура: А ветерани до вас звертаються?

Василь Миколенко: Так. Ми надаємо їм певні умови і вони займаються. За декілька років, близько 120 ветеранів пройшли курси. І навіть їхні дружини.

Даря Бура: З якими проблемами зазвичай до вас звертаються?

Василь Миколенко: Цивільні люди зазвичай звертаються із проблемами хребта, між хребцевими грижами, протрузіями, проблемами в шийному відділі. Діти зазвичай звертаються із порушеннями постави, сколіозами, захворювання колін. Програма у нас комплексна і людина отримує все для свого організму.

Даря Бура: Які спеціалісти працюють у вашому центрі?

Василь Миколенко: У нас є неврологи, ортопеди, травматологи, вертебрологи, які проводять консультацію. Вони працюють відповідно до міжнародних протоколів. Якщо їм недостатньо інформації, вони можуть направити на рентген чи МРТ і відштовхуючись від цього, визначають яка програма краще підходитиме людині. Загалом, шість реабілітологів працюють щодня.

Даря Бура: Крім «Кіпарису», які ще є тренажери?

Василь Миколенко: Ми починали з «Кіпарису» - це самодостатня методика. Це панацея для порушень постави. На ньому ми працювали 1,5 року, але щодня хтось нам згадував за масаж. Ми дослухалися до людей і додали масажистів, які допомагають людям. Також ми запропонували відновлювальну кінезіотерапію – заняття на кроссоверах. Ці заняття закривають нашу методику в одному курсі. Вони на 99% вирішують проблеми з поставами, колінами, плечима, грижами.

Даря Бура: Що ви можете взагалі порадити для спини, щоб не звертатися до лікаря?

Василь Миколенко: Використовувати тіло так, як воно має використовуватися. Тіло для того, щоб рухатися. Але рух повинен бути зваженим, збалансованим. Баланс між відпочинком і активністю повинен бути завжди. У вас практично не буде проблем із суглобами і спиною, якщо ви з дитинства будете активними.

Даря Бура: У вас на сайті написано, що ваш Центр – це національна мережа. В яких містах ви є?

Василь Миколенко: В якийсь час я зрозумів, що варто створювати мережу закладів, оскільки у нас є алгоритм надання послуги і рекомендації. І близько 3 місяців тому в мене в голові все склалося, і я зрозумів, що ми готові до франшизи. До нашого Центру на Оболоні, в Києві долалися ще Центри на Позняках, Теремказх і на Троєщині. Відкрили Центр в Луцьку, і плануємо відкриття у Чернігові та у Львові. Запрошую до співпраці реабілітологів, фізичних терапевтів.

Даря Бура: Яка вартість послуг у вашому Центрі?

Василь Миколенко: Приблизно, одна процедура коштує 270-300 гривень, в залежності від абонементів.

Даря Бура: Розкажіть по соціальну складову, яка у вас є?

Василь Миколенко: Ми завжди шукали можливість допомагати ветеранам і певним соціальним групам. Ми готові брати на себе 50% від вартості абонементів або від курсу лікування, якщо інші 50% сплатить хтось з наших клієнтів. Це такий собі «підвішений» курс виходить. А загалом, у нас передбачені знижки для ветеранів та для людей, який це потрібно. Але з ветеранами у нас завжди є певні особисті умови.