Василь Павлов: Україна взяла курс на відновлення національно-військових традицій

Василь Павлов: Україна взяла курс на відновлення національно-військових традицій

Після присвоєння Володимиром Путіним почесних українських найменувань частинам російської армії громадськість заговорили про чергову інформаційну атаку на Україну. То ж ми в програмі Історична година вирішили обговорити ситуацію, що цьому передувала. А також розповісти, як у ЗСУ відбувається присвоєння почесних найменувань. І на які історичні та мілітарні традиції спирається військове керівництво під час цього процесу.

Яна Холодна: Доброго ранку, друзі! Це середа. І сьогодні у нас в ефірі, як і завжди, місяців 5 напевно, проект Історична година. І наші історики хочуть з вами привітатися.

Василь Павлов: І як історик одразу уточню, 5 місяців буде наступного місяців. Це хиба, або успіх усіх істориків. Слід пам’ятати дати.

Яна Холодна: Ми планували сьогодні привітати наших партнерів зі США з Днем незалежності, але наші не шановні сусіди внесли корективи. І ми вирішили бути в інформаційному тренді. І власне поговорити про те, чому Путін вирішив присвоїти імена українських міст їхнім військовим частинам і розказати вам про перейменування українських частин. І я хочу, щоб Вася Павлом докладніше розповів про цей процес, а Юра Гудименко потролив наших сусідів.

Василь Павлов: Присвоєння назв українських міст військових частин Росії збурила інформаційний простір. З понеділка і до цього часу триває обговорення. І те, що ця тема актуальна свідчить те, що наші внутрішні вороги почали вилазити. Вчора, приміром, з’явилася стаття в такому виданні як Страна.уа. Якщо ми говоримо про присвоєння почесних найменувань в України, про присвоєння почесних найменувань в Росії, то це два абсолютно різних процеси. Україна з 2014 року взяла курс на відновлення власних національно-військових історичних традицій. Особливо цей процес посилився 2016, 2017 і набирає обертів 2018 року. Коли почали з’являтися окремі елементи української міліарної ідеології: символіка, однострій, свята. І все вилилося в затвердження Програми Відновлення національних воєнно-історичних традицій. А 28 червня затверджено Положення і Інструкція Про проведення декомунізації в ЗСУ. Одним із елементів цього є присвоєння почесних найменувань, але цей процес є водночас й надзвичайно складним. Нашим військовим слід пояснити, як це все відбувається. А відбувається це все відповідно до низки законодавчих актів. Не можна так, що бійці вирішили самі, яку матиме назву частина. Є певні правила. Є певний алгоритм. Є управляв ГШ та МО, які займаються цим процесом. І всі свої дій слід координувати з ними. Коротко: у нас є три напрямки присвоєння почесних найменувань. Присвоєння почесних найменувань за територіальною назвою, за міста, за які билися українські частини: Маріупольска, Авдіївська. За місцем постійної дислокації: Київський, Херсонський, Львівський, Харківський. І відносно новий для нас напрям почесних найменувань, який використовувався у 1917-21 рр. присвоєння імені патрона. Це зараз 24-та механізована бригада короля Данила. Тобто присвоєння імені людини, яка внесла значний внесок, як в мілітарну історію України, так і в політичну. Є назви, які відображають участь українців у Другій світовій війні, Харківський національний університет Повітряний сил імені Кожедуба. Це два різні елементи, але вони поєднуються. По-перше, мілітарна історія України давня. По-друге, ми відзначаємо українців, які билися в різних арміях. Ще є присвоєння за певним історичним місцем. Це бригада армійської авіації Броди. Названа так тому, що 1918 року на литовищі формувалася авіація УГА. У нас є 72-га механізована бригада Чорних Запорожців. Названа на честь військової частини армії УНР 1-го окремого полку Чорних Запорожців. Ось такі моменти мусять знати наші військовослужбовці. А далі починається кропітке обговорення з військовими стосовно почесного найменування тієї чи іншої частини. І підписує це все Президент України. Та слід зважувати, що не всі герої варті того, щоб надавати їхні імена частинам. Тут слід зважено підходити до обговорення. За кожним героєм стоїть історія. І ця історіє є надзвичайно складною.

Яна Холодна: Скільки на сьогоднішній день перейменовано бригад? Взагалі підрозділів.

Василь Павлов: Це військовий інститут телекомунікації та інформатизації імені героїв Крут, 1-ша Сіверська танкова бригада, 16-та бригада армійської авіації Броди, 72-га імені Чорних Запорожців, 24-та імені короля Данила. 93-тя бригада поки використовує неформальну назву Холодний Яр. Але це яскравий приклад того, що 24-та і 93-тя бригада підійшли до цього питання комплексно. До речі, 93-тя бригада варта вже того, що її ім’ям називали вже інші частини. Це вже певний бренд. Бренд українського війська, української міліарної історії. І командир, і офіцери, і військові цієї бригади варті того, щоб їх пам’ятали. Неформальна назва теж може бути. В історії траплялися випадки, коли неформальна назва перетворювалася на офіційну. Слід трохи почекати. Ми йдемо вірним шляхом. Адже це не тільки назва, символіка, це й нагородна зброя, це величезний комплекс елементів, які за собою тягне назва. Наприклад, як це сталося з 24-ою, яка почала себе позиціонувати, як королівська піхота. Продовжуючи традиції давнього українського(руського) королівства. Всі ці назви слугують національній, мілітарній ідентифікації українського війська. Адже за кожною назвою стоїть тисячоліття української міліарної історії. Припустимо Холодний Яр, ця земля народжувала, умовно, воїнів кіммерійців і повстанців Холодного Яру, до округу УПА Холодний Яр, які билися з більшовиками.

Яна Холодна: У нас були такі Червоного Прапора полк Президента України.

Василь Павлов: Він був не просто Червоного Прапору. Він ще був Новоросійський!

Яна Холодна: Такого взагалі немає бути. Цей курс, який обрано вкрай важливий. І чи маємо ми реагувати на те, що відбувається в Росії? Щодо назв їхніх бригад.

Юра Гудименко: Я тобі, як піарник можу сказати дуже просту річ. Так чи інакше закиди Російської Федерації вони будуть інформаційними приводами. Про них будуть говорити, хочемо ми чи ні. Умовно 100 тисяч українських блогерів та сотні українських ЗМІ про це напишуть. Їм ніхто заборонити не може. Ми мусимо правильно налаштовувати вектори та говорити чому це було зроблено, з якою метою та на що це впливає. Цей інфопривід торкнувся не лише українських міст. Він торкнувся і Варшави, і Бресту. Це говорить про три речі. У Росії зрозуміли, який ажіотаж викликає перейменування українських частин в Україні. Друге, Росія продовжує розмахувати цвілим червоним стягом присвоюючи всі перемоги Другої світової війни собі. Це ланцюжок: Радянський Союз – Росія. Перемогли б і без України. В третє, це маркування території. Цей бродячий пес помітив територію, як зміг. От, дійти до Києва ми не можемо, а перейменувати якусь військову частину можемо. Насправді, це було для внутрішнього ринку. Але для нас це спрацювало добре. Тому що для нашого населення це чергове нагадування. Адже за останніми соцдослідженнями війна на 5 місці проблем наших громадян. А це нагадування, що вона може потрапити на перше місце.

Яна Холодна: Я теж абсолютно погоджуюся з тим, що більшість нашого населення про це не думає.

Юра Гудименко: Це безкоштовний піар від Росії. Ми можемо подивитися на те, що в чергове вони роблять це безсистемно. Це разова піар акція. Якщо в нас перейменування несе систему. Ми намагаємося її створити. Це процес повернення українським частинам українських назв. Від Русі до УНР, від УПА до сучасних військових. І це правильно, це логічно. Різні армії різними шляхами до цього йшли. Наприклад, Римські легіони маркували історичні регіони, які завойовували. Іберійський легіон, Германіка.

Василь Павлов: От, Юра якраз порівняв одну імперію з іншою. Це суто імперський принцип найменування військових частин за захопленими територіями. І якраз ці присвоєння полягають в тому, що вони вже не вважають нас своїми територіями. Вони вважають нас ціллю, яку мусять захопити.

Юра Гудименко: Я тоді додам. Римські легіони називали за територіями, які вони захоплювали. Тоді російські частини мають за цим принципом носити назви, наприклад, Чукотська, Сибірська, Ямало-Ненецька.

Василь Павлов: Якщо говорити про Чукотську, то їв доведеться згадати про війни з чукчами. Чукчи були одними з найнебезпечнішими воїнами. Це один із найвойовничіших народів. Бачите, росіяни своїх найнебезпечніших противників вони їх принижують. Як приниження чукчів, дуже часто принижувалися українці. Хочу сказати нашим слухачам. Порийтеся по нетрях Інтернету та знайдіть інформацію про російсько-чукотські війни. Про військову справу чукчів. До речі, якщо вони так пишаються своєю історією, то назвали ю одну з бригад Грозненська. Або Дагестанська, або Чеченська, або Урус-Мартанівська. Я хотів би подивитися, яка б була реакція на деяких територіях нинішньої Російської Федерації. До речі, Римській армії заборонялося бути на території вільного міста Рим. Рубікон вони іноді переходили.

Яна Холодна: Нам написали, 36-та окрема бригада морської піхоти Петра Сагайдачного.

Василь Павлов: Одразу поясню ситуацію. Кримська обов’язкова нададуть, після того, як відбудуться певні події. Тоді з’являться і Севастопольська, і Ялтинська, І Феодосійська. Тоді навіть не Сімферопольська, а Ак-Мечетьська. І не Севастопольська, а Ахтіарська. Територія має чітко маркуватися. А бригада імені Петра Сагайдачного цілком влучно. Адже Сагайдачний заклав підвалини українських морських операцій.