«Весь світ – театр, а люди в ньому актори»
27 березня - Міжнародний день театру. Він був заснований у Відні на ІХ конгресі Міжнародного інституту театру при ЮНЕСКО в 1961 році.
Це свято тих, хто причетний до мистецтва Мельпомени – акторів, режисерів-постановників, декораторів, костюмерів, світлотехніків, звукорежисерів, білетерів, драматургів, театральних продюсерів тощо.
Слово “театр” походить від грецького "theatron", і означає місце для видовищ, а також місце, призначене для показу драматичних творів мистецтва перед публікою. Вперше про театр згадується в джерелах, що датовані 497 роком до н.е. В них говориться про проведення свята, присвяченого богу Діонісу. Перша будівля театру з’явилась у Римі в 55 році до н.е., там виконували вірші та невеликі п’єси, переспіви легенд та міфів. Перші театри з’явились в Греції, згодом в Китаї, Індії, а в X столітті з’являються зачатки Європейського театру.
Театральне мистецтво України бере початок із давнини, коли воно проявлялося в народних іграх, танцях, піснях та обрядах. У 17-18 столітті широкого розмаху набули вертепи – мандрівні театри маріонеток, які виконували різдвяні драми та соціально-побутові інтермедії.
У 1795 році був відкритий перший в Україні стаціонарний театр у Львові. У Києві перший стаціонарний театр з’явився у 1806 році, в Одесі – у 1809, в Полтаві – у 1810 році. Становлення класичної української драматургії пов’язане з іменами Івана Котляревського, який очолив театр у Полтаві, та Григорія Квітки-Основ’яненка, основоположника художньої прози в новій українській літературі. Бурклеск та експресивність, поряд з мальовничістю та гумором, що характерні для їх творів, надовго визначили обличчя академічного театру в Україні.
У другій половині 19 століття в Україні поширився аматорський театральний рух. В аматорських гуртках розпочинали діяльність корифеї українського театру – драматурги і режисери Михайло Старицький, Марко Кропивницький та Іван Карпенко-Карий. Заслуга швидкого розвитку театру належить також і видатній родині Тобілевичів, члени якої виступали під сценічними псевдонімами Івана Карпенка-Карого, Миколи Садовського і Панаса Саксаганського. Кожен із них не лише створив власну трупу, а й був видатним актором і режисером. Провідною зіркою українського театру того часу була неперевершена Марія Заньковецька. 
З того часу минуло багато років, але сьогодні театральне мистецтво не втрачає своєї популярності, а навпаки розвивається і приносить нам радість. Театр має виключно важливе етичне і художнє значення, несе ідеї гуманізму і добра, сприяє формуванню естетичного смаку, розширенню кругозору. На сьогодні в Україні функціонують понад сто театрів. Рекордсменом за їх кількістю є Київ.
Сучасний європейський театр, частиною якого звісно є і український театр, інтегрується не лише за національними ознаками. Домінантою європейських постановок є змішання найрізноманітніших стилів і подолання кордонів стилістики, простору та гри. Сучасна сцена активно використовує елементи кіно, відео, artperformance, сучасної музики та літератури. Ну а глядачі продовжують дарувати свою любов та захоплення акторам, режисерам, драматургам, художникам, усім тим людям, які створюють магію театру.
Головні театральні фестивалі проходять у Європі, переважно влітку. Один із найбільших – Авіньйонський, який проводиться з 1947 року у липні. Майже на місяць французьке місто Авіньйон стає театральним майданчиком, але головною сценою все ж є внутрішній двір Папського палацу. Протягом фестивалю просто неба тут показують понад 300 вистав.
Інший відомий театральний огляд Європи проходить у шотландському Единбурзі у серпні. На ньому відбуваються головні театральні прем’єри за участю найвідоміших театральних режисерів світу. Лише в Единбурзі поряд із виставами класичного театру можна побачити наймодерніші постановки.
Ще один театральний фестиваль проводиться у бельгійському Генті вже понад 160 років. Щороку в липні його відвідують понад 100 тисяч осіб на день.
Сьогодні у Міжнародний день театру, ми вітаємо зі святом і професіоналів і усіх, хто любить і ходить у театр! Бажаємо не втрачати почуття сучасності, дарувати яскраві, незабутні враження у досягненні катарсісу, що «очищує» і «просвітлює» душу глядача. Як писав Белінський « … Ступайте у театр, живіть і помріть в ньому, якщо можете!..»
