Ветеран АТО написав книгу перебуваючи в полоні і нею прагне привернути увагу до теми військовополонених

Ветеран АТО написав книгу перебуваючи в полоні і нею прагне привернути увагу до теми військовополонених

Андрій Бессараб – колишній військовослужбовець ЗСУ, воював на Сході, пройшов полон. В грудні 2017 року за обміном повернувся додому. Саме в полоні він, аби не з’їхати з глузду, писав вірші. 13 травня Андрій презентував свою книгу «Ми не маємо права не бути сильними».

 

 

Своєю книгою ветеран прагне привернути увагу суспільства до проблеми військовополонених. І всі гроші з продажу своєї збірки віддасть на допомогу дітям тих хлопців, які досі знаходяться в полоні у росіян.

Сергій Жуковський: Андрію, вчора у відбулася презентація вашої книги. Як все пройшло?

Андрій Бессараб: Все пройшло надзвичайно класно. Я не очікував, що буде стільки людей, що це зацікавить стількох людей, але дуже цього хотів. Я на презентації зізнався, що до цього ніколи подібного не робив і не знав як це робиться. Коли готувався, думав як зробити, що сказати і врешті прийняв єдине правильне рішення – не готуватися, і як буде, так і буде, експромтом. Мені здалося, що все пройшло дуже добре. Спеціально залишав книжку, щоб принести до вас, але вчора щось було неймовірне – розібрали всі книжки, які були в книгарні, і ті, що були в мене з собою довелося віддати, бо люди дуже хотіли.

Дар’я Бура: Книжка називається «Ми не маємо права не бути сильними». Ви її написали в полоні. Розкажіть, як виходило в тих умовах створити вірші?

Андрій Бессараб: Щоб не втратити здоровий глузд, розрядити себе і свої думки, коли вдавалося написати якісь рядки, якісь вірші, після цього ставало краще. Тримати все в голові дуже важко. Це була своєрідна реабілітація, ліки. Там інакших ліків не було, а це єдине, що можна було робити для себе. Щось писав, відкладав. Дуже задоволений, що вдалося зберегти і привезти їх додому, і зараз вони вийшли невеличкою книжкою.

Сергій Жуковський: Самі оригінали зберігаєте?

Андрій Бессараб: Так, вони всі зберігаються у мене. Можливо, деякі оригінали я передав би людям. Які шанують Василя Стуса. Так сталося, що десь через півроку перебування в полоні, у нас в камері з’явилася збірка віршів Стуса і, мабуть, це сталося невипадково. До того, як перший раз, перечитував цю збірку, мені здавалося, що я не розмовляю, але розумію українську мову. Коли перечитав вперше Стуса, зрозумів, що не розумію українську мову – надзвичайно цікаву, гарну, автентичну.

Дар’я Бура: А ваші вірші українською мовою?

Андрій Бессараб: Так сталося, що я суто російськомовна людина і жодного разу навіть не намагався розмовляти українською. А коли почав писати вірші, більшість з них була написана саме українською. І саме ці вірші виходили більш щирі і відверті і, мабуть, більш цікаві.

Дар’я Бура: Про що писалося в тих, абсолютно не творчих умовах?

Андрій Бессараб: Писалося про те,що болить. Коли довгий час не бачиш відкритого неба, а скрізь грати, це, мабуть, було першим поштовхом до написання першого вірша. У нас в камері знайшовся дуже маленький, 1,5 см, обгризений олівець, якась обгортка, на якій вдалося записати це все. І ці всі маленькі клаптики паперу зберігаються у мене і я їх бережу. Насправді, ця книга не має під собою якогось літературного навантаження, це не висока поезія, а просто заримовані почуття. Я дуже радий, що ця книжка нарешті вийшла, саме тому, що це видання має дві серйозні мети. По-перше, всі гроші, які будуть отримані з продажу цієї книги, підуть на допомогу родинам і дітям тих хлопців, які залишаються в полоні. Ми не замінимо цим дітям батьківської любові, але ми можемо хоча б, проявити турботу про дітей хлопців, які досі в полоні. А по-друге, хочеться за допомогою цієї книжки зібрати якомога більше людей навколо тематики полонених. На сьогодні, на жаль, тема військовополонених відходить на другий план. Але нам потрібно об’єднувати суспільство. Ми не маємо права не тільки не бути сильними, ми не маємо морального права забувати про те, що хлопці дуже багато часу вже знаходяться в полоні.

Сергій Жуковський: Коли зародилася ідея створити збірку віршів?

Андрій Бессараб: Після реабілітації. Коли стукали в купу дверей, щоб посприяти скорішому звільненню хлопців з полону. Після того, як це не давало жодних результатів, виникла така ідея. І я надзвичайно вдячний цим людям, які допомогли її реалізувати. Це мій друг Тимур, волонтер. Саме видавництво «Темпора», люди, які долучилися до видачі цієї книги. Нам зараз дуже важливо струснути суспільство на тему військовополонених, вийти на міжнародній рівень, бути активними в цьому питанні, щоб змусити ту істоту звільнити наших хлопців.

Дар’я Бура: Скільки віршів увійшло до збірки?

Андрій Бессараб: Я навіть не рахував. Але сама збірка складається з трьох частин. Перша частина – це щира, відверта розмова моя і Тимура про те, що було в полоні, плани і спогади. Друга частина – це саме вірші, а третя – це фотододаток, де є сканований мій календар, в якому я закреслював кожен день, коли перебував в полоні, є малюнки, те, що там робив.

Сергій Жуковський: Який тираж?

Андрій Бессараб: Перший тираж ми зробили 750 екземплярів. Але те, що відбувалося вчора, мене дуже здивувало і мені дуже приємно. Здається, що скоро ми будемо повторювати видання книжки і збільшувати тиражі. Ми плануємо проводити презентації і декількох містах України. І хотілося б долучити діаспору за кордоном.

Сергій Жуковський: Де знайти книжку?

Андрій Бессараб: наразі вона є в мережах книгарні «Є», на сайті видавництва «Темпора». Вартість її 100 гривень. Це ті гроші, які можна витратити, щоб долучитися до важливої справи, до підтримки людей, які знаходяться в полоні. Особливо діти цих людей. Наприклад, з нами в полоні був Сергій, його дружина дізналася, що вагітна в той день, коли й дізналася, що він потрапив у полон. І зараз донці вже 4 роки, а тата вона ще не бачила. Цим дітям обов’язково потрібно допомагати.