Ветеран АТО, який заснував «Майстерню свічок»: «Потрібно постійно працювати і не звертати увагу на невдачі»
Після повернення з війни, він має мрію - принести в цей світ щось тепле і добре. І чітко йде до неї, створивши Майстерню свічок.У програмі Після фронту боєць батальйону «Донбас» Костянтин Алексеєнко розповів про свій досвід на війні, чому обрав після повернення саме таку справу та яким шляхом правильно рухатися у напрямку мрії.
Дар’я Бура: Костя, розкажи, чим ти займався до війни і яким було твоє життя?
Костянтин Алексеєнко: До війни я займався технічними засобами охорони, працював у державній службі охорони. Не мав офіційного звання - вільний найм. Служба централізованого спостереження за об’єктами у Київській області. За першим фахом я інженер-електрик, завжди працював з дротами, технікою. З сім’ї військовослужбовців, навчався в школі в Києві, в Луганську. Багато їздили, постійно змінював школи. Навчався в Академії муніципального управління, в коледжі міського господарства. З дитинства займався спортом. Тоді не було засобів медійних, здебільшого читали, бавилися в конструктори.
Дар’я Бура: Ви приймали участь у Помаранчевій революції та в Революції Гідності, ви завжди таким активним були?
Костянтин Алексеєнко: Так. В 90-их роках було орієнтування на Європу, її цінності, демократію… Ми завжди росли в такому дусі. В мене батько колись служив в ГСВГ, я жив у Німеччині, моя молодша сестра народилася у Веймері – я бачив як там все працює на найпростіших речах. По життю аналізував те, що бачив в дитинстві і же довелося пожити – Луганськ, Хабаровськ, Благовіщенськ – страшні, депресивні регіони.
Дар’я Бура: Під час анексії Криму, ви зверталися до військкоматів, але отримували відмовки, чому?
Костянтин Алексеєнко: У мене військова спеціальність – радіотелеграфіст другого класу, напевно, не потрібні були фахівці такого рівня. Я 14 березня пішов в Національну Гвардію, яку створили, і вже із військкоматами справи не мав.
Дар’я Бура: Можете розповісти про враження, коли вперше потрапили на фронт?
Костянтин Алексеєнко: Не було відповіді від НГ, ми сиділи, як на голках і спостерігали за новинами, коли захоплювали міста – Слов’янськ, Краматорськ. Техніка постійно заходила з тієї сторони, кадри якісь – чеченці. Була прострація. 2 травня, коли сталися події в Одесі, зателефонували з НГ і запропонували прийти до них до військової частини. І від того все почалося. 1,5 місяці ми були в Нових Петрівцях у складі легендарного батальйону «Донбас». Нас, 26 чоловік, туди привезли, ми навіть переживали, що нас не візьмуть, нам не вистачить часу повоювати. Якісь вимоги були постійно, було відчуття невпевненості. Думали, що за два тижні розберемося і все… Кожного дня постійно були якісь задачі… Я, як із сім’ї військових, служив строкову службу, давав присягу на вірність народові України, знав, що ніхто, крім нас цього не зробить. Знав, що виріс в цій країні, батьки мої тут прожили, хотіли кращого життя для нас, а виходило все ось так… Мені шкода їхнє життя, яке вони прожили з надією на краще.
Дар’я Бура: Ви з родини військового, служили в армії, - чи могли подумати колись, що зброю доведеться використовувати насправді?
Костянтин Алексеєнко: Таких думок не було, Хоча, розуміння з’явилося, що з боку РФ бандитські дії, і я людям говорив, що не братній народ. Я військових РФ завжди сприймав як нашого потенційного ворога.
Дар’я Бура: Можете розказати про ваш досвід служби?
Костянтин Алексеєнко: Все почалося зі звільнення Слов’янська. Ми активної участі у цьому не приймали, але туди поїхала 1 рота, вона заходили з боку. Ми поїхали другим ешелоном, 2-3 червня. У нас було завдання – розвезти боєкомплект по визначеним блок-постам і отримати завдання та відправитися на несення служби. Їхали ми двома автобусами, була фура завантажена, і легкові машини. Ми їхали якими зигзагами з боку Красноармійська. Нам дали команду – зранку висуватися в Артемівськ і займати свої позиції. Ми там почали освоювати територію, ніхто толком не розумів, що таке війна. Часом нас «кошмарили» з РПГ чи кулемета. Ми були на території медучилища. Їздили на зачистки. Мене ранило в Зайцевому. Заходили туди, в Горлівку, намагалися проводити пошукові заходи… Це ще до зачистки Попасної, Лисичанська. Якось виїхали ми по тривозі і потрапили в засідку. Я, як заступник командира взводу, не міг йти за спиною чи прикриватися, йшов попереду. Ну, і – перша черга в мене. Відвоювали. В загальному, я пробув в АТО 14 днів. Потім почалася реабілітація.
Дар’я Бура: Наскільки це був складний період?
Костянтин Алексеєнко: Насправді, це був важкий період. Я пролежав 10 днів в міській лікарні Бахмута. Декілька разів мене приїжджали і «викрадати», і «вбивати». Емоційно боляче це було. Ноги повністю розбиті, мене вивезти не можуть. Починають відбуватися гарячі події – міст в Слов’янську рвонули... Пам’ятаю, лікарці сказали: «Тобі потрібно їхати назад». Я запитав, що сталося, а вона сказала: «Так, твоїх там, при штурмі Попасної, 17 чоловік…» Сідає в машину і їде. І я не розумію – чи 17 «200», чи 17 «300». Сказала фразу: «добре ваших постріляло, поклало». В мене істерика, заспокійливе, реанімація. В мене кров постійно вливали, катетер з вени не виймався. Коли були події в Іловайську, я лежав після операції в Києві. Я на візку міг пересуватися. Мій взвод в повному складі поїхав, більшість хлопців поранені, піввзводу в полоні. Це було дуже складно морально витримати. Полони, виводи, відео з полону… Але я був їхнім командиром, завжди був на зв’язку, підтримував поранених морально. За рахунок цього, напевно, і себе підтримував. Бо на випадок чогось, хлопці давали контакти когось з близьких людей, звичайно, ці номери ніхто не записував, треба було запам’ятати.
Дар’я Бура: Як у вас після повернення з війни виникла ідея виготовляти свічки і відкрити Майстерню свічок?
Костянтин Алексеєнко: Я не професіонал в сфері бізнесу і немає економічної освіти. Я розумів, що потрібно створювати власне виробництво. До того ж, розумів, що товар повинен бути актуальним і міг довго зберігатися. І виникла така ідея – робити свічки. Як виявилося – свічки бувають не тільки прямих і стандартних форм. Спочатку були помилки, ми обрали неправильний сегмент, вклалися в матеріали і обладнання. В результаті, все переробилося на виробництві. Ми почали робити декоративні свічки. Все почало одне за одного чіплятися. Ми розуміємо, що кожні півтора роки повинна заїжджати нова лінійка, модель. Завжди ми створюємо нові позиції. Плюс упаковка, маркетинг, приміщення, технологія…
Дар’я Бура: Чи закінчували ви якісь курси з ведення бізнесу?
Костянтин Алексеєнко: Спочатку не навчався, а коли розпочав справу, пішов на навчання. Зараз навчаюся за державний кошт за норвезькою програмою для ветеранів, якраз у сфері розвитку господарства і підприємницької діяльності. Через місяць захищатиму диплом. Ще в іншому університеті навчаюся. Кадрова, інформаційна політика, стратегія розвитку – все це на мені. Я можу не влазити у маркетинг, але повинен якийсь ланцюжок вибудовувати і давати завдання. Мені не потрібно знати скільки технолог кладе ароматизатора чи барвника в свічки, хоча я повинен розуміти всі розрахунки, всі складові. У нас працює 5 людей. І знайти підходящу людину на роботу – це теж робота.
Дар’я Бура: Якими були ваші перші кроки до вашої справи?
Костянтин Алексеєнко: Було важко, бо для роботи технолога потрібно було мати спеціальну освіту, я її не мав. Лише приблизно уявляв як це робиться. Потрібно було приміщення зі спеціальними умовами – кахель,протипожежна безпека мала бути, у великих об’ємах вода, потрібна, печі, треба мати спеціальний посуд, якісь форми.
Дар’я Бура: Ви знали, де це все брати?
Костянтин Алексеєнко: Парафін – гул у допомогу, віск нам продають з асоціації бджолярів, пасічники нам приносять. Здебільшого ми виготовляємо свічки х цих двох матеріалів. Всі перевірялося довгими робочими днями. Звісно, і в конкурентів підглядали, вчилися, шукали в інтернеті. 1 свічку в домашніх умовах можна зробити, але якщо робити 200 в день – це вже інше. Людина, яка вмене їх розмальовує, вона фізично не може більше 40 в день зробити. І майстер, якщо працює 8-12 годин, - більше 100 позицій не зробить, бо це час – потрібно, щоб вистигло. В нашій роботі спішити не можна. Це ми все робити самостійно методом спроб. Ті ж самі фітіля, ми вчилися робити самі, навіть вивели окрему формулу і знаємо, який фітіль потрібен на окремий діаметр. Фітілі ми самі робимо також.
Дар’я Бура: Скільки вдень свічок ви виготовляєте?
Костянтин Алексеєнко: Залежить від попиту. Але найбільше ми робити 200-300 штук різних позицій. Але це маленькі свічки, вагою до 100 гр. Бо існують «напольні» свічки – висотою близько 1 м, 15 см в діаметрі – вона робиться 40-60 годин. Плюс – енергозаощадження. Перші наші печі були електричні, потім на газу, потім гас подорожчав і у нас все працює на спеціальному матеріалі від вторинної переробки деревини.
Дар’я Бура: Ви казали, що свічки – це сезонний товар. Як таке може бути?
Костянтин Алексеєнко: Ну, якщо ми говоримо про весілля – цей сезон постійно, буває, що замовляють ресторани для романтичних вечорів… Але, я мав на увазі, наприклад, різдвяну тематику.
Дар’я Бура: Що ви можете порадити людям, які шукають шлях до своєї мрії?
Костянтин Алексеєнко: Постійно працювати і не звертати увагу на невдачі. Постійно потрібно думати про те, що тобі треба і воно притягнеться. Раджу самовдосконалюватися і навчатися. А також – працювати і фізично, і розумово. Важливо ставити короткострокові цілі і довгострокові. Я ж теж звичайний хлопець, ніколи не сподівався, що побуваю на радіо. А як вийшло – роблю одне, а це привело мене до радіо
