ВЕТЕРАНИ АТО РОЗПОВІЛИ ПРО ПІДКОРЕННЯ ГОВЕРЛИ
Нещодавно ми розповідали про ветеранів АТО (ООС), які збираються підкорити найвищу гору України. Тепер вони завітали до нас у студію, щоб розповісти яким був шлях на Говерлу та які емоції лишив по собі похід.
Дмитро Котов, Володимир та В’ячеслав Бевз, Юлія Сауткіна, Вікторія Ткач та Олена Сонцеслава розповіли детальніше про підкорення гір.
Дар’я Бура: Розкажіть скільки вас всього було в групі і звідки були хлопці та дівчата?
Володимир Бевз: Всього було 20 людей з Харкова, Києва, Броварів і Черкас.
Сергій Жуковський: Як все відбулося, збір і похід?
Володимир Бевз: У нас один підсідав до нас. Як і минулого разу на ефір – встиг в останню хвилину – Толік Фатєєв. Поїзд вже рушав і він вскочив в останній вагон.
Дар’я Бура: Як довго готуватися до цього похуду?
Володимир Бевз: Минулого року були певні недоліки у підготовці, а цього року такого не було. Ми навіть притягнули квадро цикл, щоб не залежати від рятувальних служб. Ми хотіли бути на 100% впевненими, що спокійно завеземо хлопців і все буде гарно.
Дмитро Котов: І медиків залучили.
Дар’я Бура: Діма, ви ходили у 2018 році і цього року – чи різні видалися ці походи?
Дмитро Котов: Відрізняються. Минулого року нас було семеро і з інвалідністю один я. А цього року нас вже було втричі більше. І хлопців без нижніх кінцівок було четверо. Цього року значно складніше було підготуватися. До того ж, це не маленькі кошти. І таку групу тяжко організувати.
Сергій Жуковський: Чи були важкі ділянки в поході?
Дмитро Котов: Однаково важким був спуск. Тим більше, коли нам залишалося 700-800 метрів, спустився туман, слизько.
Дар’я Бура: Чи загалом сприяла Говерла, погода зустрічі з вами?
В’ячеслав Бевз: Можливо для тих, хто йшов вперше, було трохи важко. А ми йшли вдруге, то дощик трохи моросив, але ми були більш підготовлені. Як на мене – це була своя родзинка.
Дар’я Бура: Якими враженнями ділилися хлопці, які йшли вперше?
В’ячеслав Бевз: Ми бачили збоку, що у кожного були свої емоції і для кожного Говерла сприйнялася по-своєму. Наприклад, Діма вже вдруге, він майже залетів туди. А Толік Фатєєв зо залетів на неї, що злетів.
Вікторія Ткач: У нас був один учасник групи, який до війни і поранення ходив в гори і для нього це було дуже значимо – піднятися зараз в гори, в те місце, яке він дуже сильно любив і довести собі, що він може все, навіть з такою травмою як в нього. Але про емоціїх потрібно, щоб розповів кожен сам.
Дар’я Бура: Дівчата, а ви як потрапили до цієї групи?
Олена Сонцеслава: Наприклад я дуже хотіла сходити на Говерлу, я бачила повідомлення в фейсбуці у Діми Котова, Миколи Левкуна і готова була зробити будь-що, щоб потрапити в цей похід. До цього я багато ходила в гори, але через те, що останні роки постійно на Сході, не мала можливості. Дуже рада, що потрапила в цей похід, щаслива, що була в колі друзів і побратимів. Так, я бачила, що хлопцям було тяжко, але кожен з них це зробив.
Дар’я Бура: Юлія, нам розповідали по-секрету, що ви з чоловіком повінчалися на Говерлі, розкажіть.
Юлія Сауткіна: Мій чоловік військовослужбовець і я його попросила, щоб він познайомив мене з кимось зі свого клубу, бо в мене друзів не стало, а хотілося б бути в колі однодумців. Ми в шлюбі вже 14 років. На річницю, 10 років, хотіли повінчатися офіційно як всі, в церкві. Але через війну плани змінилися. Якось чоловік після тяжкого бою повернувся додому на 2 тижні, сказав, що хоче зі мною повінчатися, без нічого. Я попросила Славу (В’ячеслава Бевза) повінчати нас на горі. Слава капелан і людина, яка буде за нас молитися щиро, від серця.
Сергій Жуковський: В скільки стартонули і скільки часу підіймалися?
Володимир Бевз: Ще півні спали. О 3:00 під’їхали позашляховики і в 3:30 ми стартонули.
Дмитро Котов: Пішки ми почали підйом о 7 ранку. Ми не йшли натовпом, а поділилися на групи. І десь о 16:00 зібралися всі внизу. На горі ми були об 11:00.
Сергій Жуковський: Скільки часу проведи на Говерлі і чи були якісь ритуали?
Вікторія Ткач: В кожного був свій символ. Хтось присвятив війні, своєй бригади, свого добробуту. У нас було багато прапорів.
