Ветеранка Галина Клемпоуз: Охоронець в аеропорту Брюсселя нам казав: «О, то ви дівчата з України, які виступали в НАТО»

Ветеранка Галина Клемпоуз: Охоронець в аеропорту Брюсселя нам казав: «О, то ви дівчата з України, які виступали в НАТО»

У кінці лютого шестеро дівчат, добровольців, ветеранів, діючих військових полетіли з Києва до Брюсселю, щоб там, у штаб-квартирі НАТО, розповісти про війну, яку РФ проводить в Україні. Про боротьбу на фронті і не тільки, про те, що їм говорили європейці, та про те, чому дівчата у формі викликають значно відкритіші емоції в НАТО, ніж дипломати розповіла одна з дівчат – Галина Клемпоуз, з позивним «Перлинка».

Дар’я Бура: Дівчата-фронтовички їздять і в Європу, і в США, і в Канаду, та розповідають про війну в Україні…

Галина Клемпоуз: Насправді, все почалося з проекту «Невидимий батальйон». Який заснувала Марія Берлінська. Про 6 дівчат військових. Про те, що вони займалися діяльністю, яка не відповідала безпосередньо їхнім посадам і це була величезна адвокаційна кампанія, дослідження,  яке дало нам можливість розширити посади і займати бойові посади.

Дар’я Бура: Демонстрація фільму – це був один з ключових моментів в цій поїздці. А сам дипломатичний візит відбувся в рамках проекту «Ambasador – українська ветеранська дипломатія». Розкажи, що це таке?

Галина Клемпоуз: Коли дівчата возили фільм і показували його по США і Канаді, вони зрозуміли, що їх хочуть слухати і хочуть чути. Їм задають дуже багато запитань. Ідея виникла у Марії Берлінської, адже вона зрозуміла, що світ хоче живих свідків. Тому виникла ідея безпосередньо «Ambasador – ветеранської дипломатії». І перша місія була у нас. Ми задали собі високу планку, поїхали у штаб-квартиру НАТО. Вже скоро у нас буде друга місія, наша представниця-ветеранка Катерина Примак поїде в ООН в США, в урядовій делегації України представляти ветеранів. У нас насправді дуже багато планів. Після цієї поїздки ми зрозуміли, що нас хочуть чути.

Дар’я Бура: Живі свідки подій на Сході сприймаються краще?

Галина Клемпоуз: Насправді так, тому, що спочатку у нас був план, що нам нададуть слово, ми зможемо виступити і все розповісти. Але, так як у заступниці генерального секретаря Роуз Геттемюллер було дуже мало часу, тому формат трохи змінили.

Дар’я Бура: Розкажи про вас шістьох – хто їздив в Брюссель.

Галина Клемпоуз: Троє з нас – це героїні фільму «Невидимий батальйон» - Андріана Сусак, Дарія Зубенко, Олена Білозерська. Була з нами Майа Москвич – одна з учасниць Invictus Games, яка привезла «золото», я І Яна Зінкевич. Не знаю як підібралась така команда, але нам було зручно і комфортно між собою. Напевно, це теж основне в таких поїздках. Відчувалося, що ми команда. Ми всі розуміли, чому туди їдемо, що маємо робити, яка наша головна місія. Ми всі розуміли, що в першу чергу маємо неодноразово наголосити на тому, що в нас іде війна на сході Європи. Війна з одним із найстрашніших агресорів у світі – з Росією. За той день, що ми перебували в НАТО, найбільше раз було сказано, що війна з Росією, агресія від Росії.

Дар’я Бура: Розкажи як відбувалася підготовка до поїздки, які завдання ставилися перед вами?

Галина Клемпоуз: Ми об’єдналися в одну групу у фейсбуці і вирішили, що найголовніше – не повторюватися. Є речі, на яких потрібно, щоб кожна наголосила, але без повторів. Кожна з нас обрала певні проблематичні питання, які мали бути озвучені. Наприклад, так як я аеророзвідниця, говорила більше про технічний прогрес, техніку, технологій. У Яни Зінкевич більше наголос був на реабілітаційні періоди, посттравматичний синдром, боротьбу з ним. У Оленки більше про БК, у Андріани загально-інформаційний був виступ. Ми готували, але нам не дали змогу виступити, та все це ми зробили потім. Нам говорили, що буде 15 хвилин до фільму і 15 хвилин після фільму – дискусійна панель. Ми зможемо відповідати на запитання. Роуз Геттемюллер, попри обмеженість в часі, дуже хотіла нас представити. Це насправді, велика честь, якщо усвідомити, що це за людина. Також була Керрі Хатчинсон, уповноважена від генсека НАТО «Жінки. Мир. Безпека». Вона з нами дуже багато провела часу, багато спілкувалася, задавала запитання. Те, що в нас забрали час в момент виступів, трішки відбилося на дискусійній панелі, коли нам задавали запитання. Деякі співпадали з нашими темами, які ми готували.

Дар’я Бура: Тобто, вам, все таки, вдалося сказати те, що ви готували?

Галина Клемпоуз: Так, в принципі вдалося. Я більше сказала, коли в нас була неформальна обстановка. Мені було цікаво. Вийшло так, що я стояла поряд з людиною, яка займається озброєнням НАТО, я йому розказала про наші безпілотники, показувала фотографії. Він був вражений. Сподіваємося, що це дасть якісь результати. Я почала усвідомлювати яку роботу ми зробили, коли в аеропорту до Андріани  підійшов охоронець і сказав: «О, ви українські дівчата, які виступали в НАТО».

Дар’я Бура: Розкажи про емоції під час поїздки. Як з англійською мовою і спілкуванням все відбувалося?

Галина Клемпоуз: Ми дуже вдячні місії України при НАТО і голові Вадиму Пристайку за організацію. Нам була організована машина, нас поселили в готель. В перший день нам дружина Вадима Пристайка, пані Інна, показувала місто. Гарно спілкувалися. В Західній Європі дуже видно, що там не було руки Радянського союзу. На мене справило враження, що при вході до штаб-квартири НАТО є частина Берлінської стіни та частина хмарочоса з США, як нагадування про 11 вересня. Воно дає свій емоційний настрой при вході в цю будівлю. Там проводилася художня виставка (фоторобіт) Олі Пермякової – на фоні густого  лісу видно обриси дівчат-військових. Це тема маскування. Київський батальйон «Сітка» проводив майстер-клас із плетіння маскувальних сіток. Всі бажаючі працівники штаб-квартири НАТО брали участь у цьому плетінні. Щодо англійської, то Андріана і Даша вільно володіють англійською, Майа розмовною мовою на рівні. Яна теж змогла давати відповіді. А ми з Оленою, як розумні пси –  розуміємо, сказати можемо, але нам треба трохи подумати. Але, ми одна одну підстраховували. Дівчата підказували.

Дар’я Бура: Хто вас приходив слухати?

Галина Клемпоуз: Всі працівники штаб-квартири НАТО, генерали, полковники різних країн. Ми знайомилися з артилеристами армії Ісландії, посол Литви був. Почав нам дякувати, розказав про підтримку. Ремарочка була зроблена, що, хто підтримує Україну, ті є в залі, хто не підтримує, тих немає. Дуже емоційно зіграло на людей те, що героїні фільму були в залі.

Дар’я Бура: Дуже популярною стала фотографія, де ви всі в формі з потріпаним українським прапором…

Галина Клемпоуз: Це прапор Андріани. Він з 2014 року, якщо не помиляюся, з Георгіївки. Андріана всім говорила: «Дивіться, що з нашим стягом зробила РФ». Таке моментами відбувається і з нашою країною. Цей прапор не час потріпав, а осколки і кулі.

Дар’я Бура: Чи готувалися ви до можливих провокацій? І чи можливі вони були взагалі?

Галина Клемпоуз: Ми між собою проговорили, що таке може бути і ми на це не реагуємо. Але її не було.

Дар’я Бура: Такі дівчата, як ви, які ніколи б не зв’язали своє життя з армією, якби не війна, викликають більше довіри і поваги, ніж дипломати в костюмах.

Галина Клемпоуз: Ми, насправді, кілька разів наголошували на тому, що якби не війна, одна з нас була б перекладачем, інша менеджером, третя юристом, соціологом, і інше. Всі ми з вищими освітами. Але, так сталося, що прийшла війна в наш кураїну і ми пішли її захищати. Чотири «правосєчки», одна «айдарівка» і одна з батальйону «Кульчицького» поїхали представляти ветеранський рух. Російська пропаганда розказує, що всі добровольчі рухи є радикальними, а ми всі культурні, з вищими освітами, з правильними манерами поведінки. Це пробивало на щирі емоції до нас. Треба розуміти, що нас скрізь представляють дипломати і в них є певна виведена манера поведінки. А приїхали дівчата, щирі, відкриті, які не бояться говорити все, що вони думають, все, що вони бачили і що хочуть далі бачити у себе в країні.

Дар’я Бура: А чи не було у них перестороги, що ви можете бути неконтрольованими і почнете говорити щось «неприйнятне в їхньому цивілізованому світі»?

Галина Клемпоуз: Саме в цьому випадку спрацювала місія України при НАТО. В перший день, коли ми прилетіли, у нас було знайомство з ними. Вони прощупували грунт, який звалився на їхні голови.

Дар’я Бура: По враженням, наскільки в НАТО обізнані про нашу війну?

Галина Клемпоуз: Мені здається, що навіть більше, ніж деякі наші військові. Є прикрий факт Угорщини, яка нас блокує, але вони всі там розуміють, що в нас відбувається. З нами говорили, нам дякували, приходили представники з НАТО, які працювали раніше в Україні. Певний фурор був.

Дар’я Бура: Чи вдалося вам донести всі меседжі, які ви готували?

Галина Клемпоуз: Так, вдалося на 100%. Я зрозуміла, що це тільки початок роботи. Фронт не тільки на Сході. Кожна з нас хоче повернутися на фронт, але ми розуміємо, що масштаби фронту значно більші.

 

Щоб дізнатися ще більше, слухайте ефір тут: