ВЕТЕРАНСЬКІ СМАКОЛИКИ

Вони зустрілися на вечірці. З часом одружилися. І так було їм солодко, що вони навіть вирішили цим поділитись. Тепер у них є своя мережа з виробництва смаколиків - Veterano Brownie.

 

 

 

 

Андрій Козінчук: Добрий вечір! З вами Ветерано бізнес, де я сьогодні без Леоніда Остальцева спокійно та своїм картатим голосом розказую вам про нові,  або не зовсім нові шляхи як ветерану, не просто сидіти на дивані, а розвиватися і заробляти гроші. При цьому сіяти добро. Друзі, сьогодні ми говоримо про казкові солодощі. Про Ветерано Брауні. Я так чекав цього. У нас сьогодні у студії, прекрасні люди. Крім того, що вони красиві на відміну від мене, вони ще роблять добро, а саме солодощі. У мене  в гостях Рома та Юля. Рома й Юля – привіт!

Рома: Привіт!

Юля: Привіт!

Андрій Козінчук: По перше дякую Вам що ви завітали! Запитання до Романа. Скажи будь ласка, що таке Рома до війни?

Рома: Не понятно шо. Пороху не нюхав, нічого не бачив. Я працював на різних напрямках, на різних роботах. Я тепер знаю, що це називається мультепатентіалеті. У мене не було одного якогось напрямку в кар’єрі. Я і в рекламі працював, і в піарі. І у тих самих продажах. Безпосередньо як поїхати на схід. І в групі ще я співав. Двіж Паріж називався гурт. Зараз знову він так називається. Я зібрав новий склад. Але це окрема розмова.

Андрій Козінчук: А що таке Юля до Війни? 

Юля: Я навчалась в університеті. На журналіста.

Андрій Козінчук: А коли ви зустрілися?

Рома: 4 вересня 2014 року.

Юля: Я тоді тиждень як повернулася з першої поїздки зі сходу. Тоді я працювала як фотожурналіст. З Ромою ми познайомились на вечірці.

Рома: Я на той час навіть не розраховував, що піду служити. Від строкової відмазався свого часу. Під час майдану, я не думав, що мені теж доведеться служити. Штурм Краматорська я взагалі тоді спостерігав в інтернеті. Перший раз я зрозумів, що треба діяти коли був в Іловайську. Я тоді подивився на протест під генеральним штабом. Зрозумів, що це нічого не міняє і те, що пряме вторгнення грозить тим, що треба буде захищати Київ. Тоді ми зібрали невеличку групу людей і почали вивчати тактику. Бігали по пляжу з автоматом. Так я спершу потрапив у ремонтну бригаду.

Андрій Козінчук: Коли в тебе взагалі з’явилась ідея робити людям свято? Робити солодощі. Я про Ветерано брауні.

Рома: Це був уже пост воєнний період. Взагалі єдине, що я розумів під час служби, це те, що я точно одружуся. Не просто одружуся, а з Юлею. Я в принципі, саме тоді не знав чим саме займатися, що робити… Я точно знав, що я буду відновлювати музичну групу. З моєї попередньої роботи мені завжди говорили, що я можу повернутися. Люди звідти мені допомагали. Перший час були кошмари, коли повернувся і все таке…

Андрій Козінчук: Юля, а як ти до цього всього поставилась?

Юля: Не  було ніякої романтики з приводу війни. В принципі, людина на війні… Я абсолютно адекватно приймала факт того, що Рома може не повернутися, або повернутися інвалідом. Що з цим якось треба буде жити. І, що психологічна адаптація також потрібна. Мені здається, що це не було чимось не очікуваним. Ми прийшли вдвох до психолога. До Тані Руденко. В цьому плані, що стосується взагалі всього, ми намагаємося розривати недійний контекст. На справді це дуже широкі і інші матерії.

Андрій Козінчук: У кого із вас виникла ідея з Брауні?

Юля: Почалося з того, що якось я приходжу з роботи і стоїть надзвичайно шоколадний аромат у квартирі. А Рома не готував десерти. І він такий каже, я зробив Брауні.

Андрій Козінчук: А ти до того накосячив, чи що?

Рома: Ні. Просто після дембеля я дібрався до цілодобового супермаркета. До нормальної їжі. Відповідно поправився. Кілограм 8 я точно набрав. За півтора місяці. Відповідно, якісь гастрономічні приколи які були не доступні, стали доступні.

Андрій Козінчук: І тоді, я так зрозумів у вас з’явилася ідея, бо пахло шоколадом.

Юля: Ми з’їли по шматочку і лягли спати. Не могли заснути. Ми лежимо в ліжку і я питаю, чи є там ще. Ми з’їли кілограм. Нам не стало погано.  Ми вважаємо, що це був знак з гори. Тому ми вирішили, що Брауні варті поширення.

Рома: Потім приходила певна кількість знайомих людей з якими ми просто давно не бачилися.  Кожного разу хочеться чимось пригостити.

Андрій Козінчук: Скажіть мені будь ласка. У вас виникла ідея і ви захотіли це зробити. Ви з кимось радились? Ходили до юриста, чи економіста? Можливо писали якийсь бізнес план? От наприклад я хочу зробити бізнес, що мені треба зробити?

Рома: Я писав те що можна тоді назвати бізнес планом. Ми тоді знаходились в Індії. Після дембеля, як ми нагодували всіх друзів, вони всі були задоволені. Ми поїхали в Азію. Ще під час служби за якісь свої накопичення я купив квитки в одну сторону. В Катманду.

Андрій Козінчук: Там є слони?

Рома: Ми не бачили. В новий рік ми загадали бажання, що ми відкриємо в новому році справу. Ще не було оформлено, що це буде? Але вже тоді в нас була така ідея, чи мрія  відкрити свою справу. Потім якось з’єдналася в купу ідея зробити свою справу і слова однієї нашої знайомої, що нам треба продавати Брауні і ідея про Ветерано. Коли ми були в Індії 2 з половиною тижні, коли нічого було робити… Я просто по вечорах, після купання…  Я називаю це просто здоровим глуздом. Щоб щось продати треба щось купити, щоб на цьому заробити треба якось розрахувати собівартість. Оптимальні канали і т. д.

Андрій Козінчук: Які були перші кроки, коли ви повернулися?

Рома: Я купив тістоміс. На восьме березня.

Юля: Це  було дуже смішно. Рома тоді купив кухонний комбайн. Тістоміс у велетенській коробці і він у маршрутці, дзвонив і казав, що на нього всі дивляться.

Рома: Мені тоді хотілося всім сказати, що я купив його собі. Я зробив першу партію. Приніс. Подзвонив Льоні. Як раз він тоді запостив статтю з приводу бізнесу. Юля уже на той час була з ним знайома.

Юля: Я сказала Ромі, ось на тобі номер – дзвони.

Рома: Я тоді прийшов. Приніс йому бізнес план. А в них тоді як раз був антіпупсік. Я показав свої приблизні підрахунки. Вся порада від Льоні була – Ну… працюй.

Андрій Козінчук: Льоня любить так казати…   

Рома: І я почав невпинно працювати. Це 17-го березня було.  

Андрій Козінчук: Наскільки мені відомо, не тільки це все йде у Льоні. Де ще ви розповсюджуєте свою їжу?

Юля: В кав’ярнях Кофі  Енекшен. Одна з них на Подолі. … одна біля кінотеатру Жовтень. …

Андрій Козінчук: Яким чином ви розповсюджуєте продукт?

Рома: Приносимо різні смаки, показуємо. Розказуємо, що є різні варіанти.

Юля: Але поки я розповідаю, Рома просто годує і все. Люди погоджуються і так ми і працюємо.

Рома: Ми намагалися вибудувати стосунки з партнерами на більш особистих зв’язках. Тобто ми завжди намагаємося особисто прийти і розповісти про наш продукт. Намагаємося розповісти історію хто ми є. Є певні параметри яким ми повинні відповідати. Це в першу чергу регулярні поставки. Ми це маємо забезпечити. Це певна цінова політика.

Юля: Ще ми є в каворкінгу Часопис. Насправді ми працюємо із закладами, які розділяють наші цінності і підходи до бізнесу. Ми з самого початку хотіли, щоб це була легальна юридична історія. Щоб у нас все було чітко в плані документів. Сертифікати якості. Тепер у нас все це є.

Рома: Це, до речі,  нас так Льоня проконсультував. Якийсь базовий набір для виробництва харчових продуктів.

Андрій Козінчук: Тобто у вас все легально, у вас є сертифікати….

Рома: В мене ще ФОП був за час роботи в Айті. Ми його просто перекваліфікували.

Андрій Козінчук: Хто робить Брауні?

Рома: Я.

Андрій Козінчук: А в тебе вистачає потужностей на таку мережу?

Рома: В принципі можна більше. От за грудень місяць… по максимально добових потужностях в мене було 37 кілограмів. Це до готової продукції. Аж до моменту, коли все запаковано. А от за місяць, я зробив більше 200 кг.

Андрій Козінчук: Скільки треба було бабла, щоб розпочати?

Рома: Мало. Зовсім. Це якась перша закупка продуктів. Власне, кухонний комбайн перша була інвестиція. Також форма…  Десь до семи тисяч гривень. Це були залишки того, що в нас лишилося після подорожі. Ми все це вклали. У нас все було по нулям. Потім, у нас все пішло.

Андрій Козінчук: Думаєш ти розширятися, чи тобі достатньо того, що є?

Рома: Так, в цьому році ми знову загадали, наступне бажання. Хочемо відкрити свій невеличкий заклад і працевлаштувати 5 ветеранів.

Юля: Просто в нас, за час розвитку бізнесу з’явилась друга пічка. На ній правда розплавився регулятор температури.

Рома: А домашня піч, яка в нас і до цього працювала, в нас і продовжує працювати. Ми на ній випікли вже півтори тонни.

Андрій Козінчук: У вас також можна просто замовити Брауні? 

Рома: Перші два канали продажів у нас були приватні замовлення. Через фейсбук сторінку.

Андрій Козінчук: Скільки коштує кг вашого чудового продукту?

Рома: Ми починали з того, що в нас все було однієї ціни. 350 гривень за кілограм. Тепер ми трохи розширили лінійку. Вже є 10 смаків. Ми ще не прорахували. Тепер є за 370 та 410 гривень.

Андрій Козінчук: Ви самі, їсте ваш продукт?

Рома: Обов’язково.  Контроль якості. 

Юля: Ми їмо. Багато їмо.

Андрій Козінчук: Ви слідкуєте за вашими конкурентами?

Рома: Юля відслідковує. Вона взагалі займається всіма комунікаціями.

Юля: Ми на справді перед тим як запустити свою справу, проводили детальний аудит. Куштували в різних закладах страви. Ми з’їли багато не тих Брауні.

Рома: Звісно робили таблицю з  порівнянням цін. Скільки це в закладах по вазі. Яка саме подача. Чи чиста, чи з якимись додатками… Тобто провели мінімальний аналіз ринку, якщо це можна так назвати.

Андрій Козінчук: Чи має бути в бізнесі соціальна складова?  Я на справді вже знаю що у вас вона є…

Рома: У нас є скидка для ветеранів.

Юля: 10% від прибутку ми передаємо сім’ям загиблих в АТО. Через спілку ветеранів АТО у Києві. Це новий шлях волонтерства, який ми проходили від початку війни. Зараз він просто трансформувався в таку форму. 

Андрій Козінчук: Ми завжди закінчуємо передачу побажаннями. Скажіть щось. Може ти бажаєш чогось своєму рембату?

Рома: Скоро поїде до них партія мас халатів, так що я напишу для них побажання особисто.

Юля: Добре. Я скажу за нас двох. Будьте сміливими і кохайте!!!

Слухайте ефір за посиланням: https://soundcloud.com/armyfm/veterano-bznes-220118-veterano-brownie