«ВІЙНА НАВЧИЛА НАС НЕ НЕДООЦІНЮВАТИ ПРОТИВНИКА», - БІЙЦІ 24 БРИГАДИ

«ВІЙНА НАВЧИЛА НАС НЕ НЕДООЦІНЮВАТИ ПРОТИВНИКА», - БІЙЦІ 24 БРИГАДИ

Цілих 5 років українська держава бореться за свої кордони. За цей період Збройні сили України стали міцною бойовою одиницею, яка в будь-який момент дасть відсіч ворогу. Тому Армія ФМ відправилася на Схід, аби познайомитися з бійцями, які з початку російської агресії відстоюють цілісність України.

 

 

Про те, як почалася війна і як передається військовий досвід розповідають бійці 24 бригади імені короля Данила старший сержант Ігор Рахманов та сержант Андрій Дячишин.

Олена Кравченко: Ви почали службу з початку війни. Чому не відмовилися?

Ігор: Почалося все з того, що в березні 14-го прийшов воєнком з повісткою. Тоді Крим віджали і в Луганській та Донецькій області почалися перевороти, заїхали війська РФ. Я й подумав, що потрібно йти, побуду 45 днів, все втихомириться і додому вернуся. Так ці 45 днів досі тримаюся. Я відразу пішов у військкомат, взявши все необхідне. Ми думали, що поїдемо на полігон, а вийшло, що в казарму спали там на підлозі, умов не було ніяких. Потім все ж поїхали на полігон. За два тижні нам треба було навчитися володіти зброєю. Була така ситуація в країні, що треба було швидко вчитися. І ми старалися брати найголовніше для себе.

Андрій: Для мене це все почалося з Майдану. Потім потрапив у національну гвардію. Далі, Батальйон Донбас.

Олена Кравченко: Ігорю,  Ви потрапляли під обстріли поблизу Іловайська, розкажіть про ту ситуацію?

Ігор: 24 серпня ми виїхали колоною в Іловайськ, але до нього не доїхали. На висоті, за селом Стила, нас масовано почали накривати з «Градів». Тоді наша рота була практично знищена.

Олена Кравченко: Той обстріл був найстрашнішим?

Ігор: Я вважаю найстрашнішим було те, що ми не знали, що нам було робити, ми не знали що таке «Град», що таке артилерійський обстріл. Ми тоді не були готові до війни. Зараз ми знаємо, що якщо обстрілюють - треба сховатися. Ми на сьогодні готові до будь-якого обстрілу. А тоді не було досвіду, була паніка. Тоді багато полягло.

Олена Кравченко: Чи передаєте свій досвід молодому поколінню?

Ігор: За 5 років війни у нас з’явилося багато досвідчених хлопців, які пройшли бої і ми всі знання передаємо молодому поколінню. Ми їх вчимо берегти себе. Тому що життя, це найважливіше що ми маємо.

Олена Кравченко: Андрій, ви зустрічалися зі школярами міста Золочів, що на Львівщині. Що ви їм розповідали?

Андрій: Ми кажемо, щоб вони вчилися. Минулої ротації ВОП противника був сформований на базі ворога в школі і вони пропагували, що українські каратєлі знищують школу. Тому потрібно радіти, що на Львівщині діти мають змогу спокійно навчатися.

Олена Кравченко: Андрій, ви нещодавно отримали орден ІІІ ступеня.

Андрій: Я вважаю, що це не мій орден. Це є спільний орден тих людей з яким я працював.

Якось, під кінець ротації, ми отримали завдання: закріпитися на визначеному напрямку, який був у сірій зоні. Нам потрібно було вирівняти лінію фронту. Ми закріпилися. Зайняли кругову оборону. На третій день ми виявили противника. Спочатку ми думали, що то повертаються наші розвідники, чоловік 30 рухалися прямо на нас. Ми виконали завдання, уразили противника.

Війна навчила нас не недооцінювати противника. Бути завжди готовим, аналізувати.

Олена Кравченко: Які зміни ви бачите в армії?

Ігор: Дуже багато чого змінилося, в тому числі і ми. На початку війни нічого не було. «Армія» це була лише назва. Нам все постачали волонтери. Лише з часом всім необхідним нас почала забезпечувати держава.