Війна сучасності ведеться сучасними інформаційними та економічними методами, — Олесь Кромпляс

Олесь Кромпляс — український журналіст, військовий фотограф, громадський діяч.

 

 

 

 

 

 

 

Як для вас розпочалась війна на Донбасі?

Війна почалася з того, що я читав дуже багато новин. Я зрозумів, що в Польщі не можу сидіти, мене тягнуло сюди. Через дзвінок знайомому випадкових людей мене запросили, і це ще раз підтверджує: щоб бути добровольцем, вистачить лише бажання, бажання щось робити, не бути пасивним глядачем. Особливо коли ти можеш, коли ти розумієш, що через 5-10 років тебе хтось запитає, що ти робив в той час. На словах можна викрутитись, але перед своєю совістю ти ніколи не будеш чистий.

Як вдавалось тамувати страх у гарячих точках?

Мене страх, навпаки, мобілізує. Є кілька типів людей, які залежно від небезпеки, реагують по-різному. Коли є страх, я дію автоматично і злагоджено, тому в деякій мірі такі почуття можуть навіть подобатись.

Головне надбання української армії?

Я вважаю найбільшим надбанням, що армія, керівництво почало асоціювати свою службу зі службою саме державі, а не примарному воїнському братству. Я дуже радий, що українські військовослужбовці, керівники середньої і вищої ланки не асоціюють ворога з давніми друзями, з якими вони в дев’яності роки їздили рибалити. Також надбанням вважаю звернення до історії українського війська, черпання звідти натхнення, якихось історичних прикладів. І ще, мабуть, — українську символіку: нарешті нова форма, якісь символи бригад, назви і так далі відмінні від старого мерзенного радянського «дубка», від тих здорових шапок на радянський манер.

Головна проблема ЗСУ?

Те, що я бачу як людина, яка знімає, і як людина, яка дуже багато читала історії Другої світової, що, скажімо так, страх отримати догану переважає над ініціативою. Українська паперова армія, я проходив службу 2005-2007 роках на військовій кафедрі, але з кількамісячними курсами в полях, я застав ті часи, коли армія мінялась. Вірніше, намагалася мінятись, частково розпродувалась, я пам’ятаю тодішню армію, пам’ятаю армію 2014 року і 2016-2020 років. У 2014-му вона була гірша за 2008-й, у 2016-му краща, а у 2020-му десь на рівні 2004-го. Це суб’єктивний погляд, але ну певні речі дуже ясно впадають у вічі.

Що потрібно, аби люди хотіли вступати в армію?

По-перше, людина повинна розуміти, задля чого йде в армію. Зараз така причина є. Люди повинні її усвідомлювати, а відповідні державні структури доносити. Я говорю про інформаційні кампанії і так далі. Щоб людина розуміла, що там робитиме і що здобуде. По-друге, важливе матеріально-технічне забезпечення: починаючи від заробітної плати і закінчуючи програмами навчання і постнавчання. І мабуть, треба бути на своєму місці, як в ізраїльській армії, де одразу визначають, на якій службі людина буде максимально ефективна. І тоді, можливо, людина залишиться там надовго. Адже ми знаємо, що професійна армія — це найперше гідна оплата за певні функції, які військовослужбовець виконує найкраще на своєму місці.

Як правильно вести інформаційну війну?

Я вважаю, що в інформаційній війні от тільки зараз ми вирівнюємся. І мабуть, завдяки тому, що наш противник діє аж занадто грубо і менш активно. По-перше, в нас менше грошей, а будь-яка війна потребує ресурсів. Знову ж таки, всі інформаційні пропагандистські служби, інститути — навчальні і наукові — були ближчі до Москви і були розгорнуті в таку просовєцьку пропагандистську машину. В нас цьому вчились дуже мало людей і ніяких українських таких служб не було. Тому як військо вчилось воювати, так само професіонали в плані ведення інформаційної війни також вчились, і тут є певні недоліки. Дуже радий, що зараз як фотограф можу говорити з пресофіцерами бригади і вони зацікавлені, щоб про їхню частину говорили не якусь бутафорію, а дійсно показували, чим вони займаються. Скажімо, на рівні замкомандирів бригад, які опікуються профільними питаннями, вже є розуміння. Я дуже радий цьому.

Ваша думка щодо режиму припинення вогню?

Цифри говорять самі за себе, просто варто порівняти кількість загиблих до і після. Треба розуміти, що обставини загибелі бувають різні. Одна справа, коли людина гине в бою, виконуючи завдання, і зовсім інша, коли просто десь там висунулася з окопу, і це ще прикріше, звичайно.

Як завершити бойові дії?

Не знаю, я не геополітик, а лише турист у зону ООС. Роблю фотографії і показую їх всьому світу. Люди дивуються тому, що в нас відбувається, бо вони не знали. Десь там, на виставці в Португалії, люди навіть із небагатої Колумбії чи Венесуели дають гроші українським волонтерам. Люди, які втекли з Ємену у Францію чи з Алжиру кажуть, що не знали про цю війну. Думаю, ми можемо перемогти тільки за умови абсолютної підтримки західного суспільства, так само як це було в Хорватії. На прикладі Азербайджану: коли вигнані всі зрадники, всі, хто жалкує за мыжебратьями, з якими в якійсь там псковській бригаді разом випивали, тоді за допомогою сучасних методів управління вогнем можна швидко виграти.

Як ставитесь до жінки в армії?

Позитивно. Захоплююсь і всім розповідаю про жінку, яка під час війни в Сирії командувала ракетним есмінцем, який запустив томагавки по групах ІДІЛу і росіян. Я знаю, як багато жінок у війську США та Ізраїлю і наскільки вони виконують важливі завдання. Я заздрю тому, що в певних, особливо важких, скажімо так, військових професіях, якщо чесно, жінки сильніші.

Що робити, аби після війни про армію не забули?

Повертаючись до теми інформаційної війни та системи комунікацій — це має бути програма дій. Потрібна окрема структура, спеціальна стратегія, піарстратегія, стратегія комунікації з суспільством за армію. Це не повинен бути черговий апарат, який віддає розпорядження і накази. Я за те, щоб українська армія могла офіційно найняти, наприклад, найкращі піар-агенції вітчизняні чи світові, які будуть добре виконувати свої функції. Звичайно, зараз теж дуже багато чого робиться, але війна сучасності ведеться сучасними інформаційними та економічними методами. Армія не повинна боятися звертатися до недержавних служб, як це було з харчуванням. Так само в плані інформаційних послуг є кращі кейси, кращі компанії.

Якими бачите відносини України та Росії через десятиріччя?

Все залежить від нас. Факти свідчать, що за останні 400 років кращий генофонд країни винищувався, і зараз ми повинні заново ростити і культивувати суспільство, яке буде шанувати свої цінності, ідентифікувати себе як окремий народ, а не «какая разница по какой улице ти идешь, было бы поесть». Якщо ми цього не зробимо, то «какая разница, в какой стране ми живем». Якщо ми це зробимо, то надаємо по лапах сусідові і знову повернемося до парадигми, в якій жили в 17-му столітті, коли ми є територія, яка повинна себе постійно боронити, як це зараз Ізраїль робить. І мабуть, це підштовхуватиме всю націю до добросовісного виконання і особистих якихось функції і державних. Звичайно, це буде стресово, але або жити стресово, або жити в рабстві.