Віолета Кіртока: Я не знаю хто втомився від війни, ми не можемо цього собі дозволити

Віолета Кіртока: Я не знаю хто втомився від війни, ми не можемо цього собі дозволити

Спецефір на Армія FM. У студії Віолета Кіртока — журналіст Цензор.НЕТ, одна з організаторів проєкту Народний Герой України.

 

 

 

 

 

 

Яна Холодна: Ти пам’ятаєш свою першу публікацію про війну?

Віолета Кіртока: Мабуть, це точно було про захоплення Криму. Я тоді ще працювала в газеті Всеукраїнські Факти. Говорила телефоном з жінкою з Криму, десь на кордоні з материковою частиною, і мені було не зрозуміло, як так вийшло, тому що вона розповідала мені, що в неї замінований город. Я не могла зрозуміти звідки там взагалі могли взятись ті міни, щоб замінувати ту місцевість. Вона сказала, що її собака підірвався на цих мінах в неї на очах. Це для мене стало початком моєї власної війни.

Яна Холодна: Скільки історій ти написала за ці п’ять років?

Віолета Кіртока: Чесно, навіть не знаю. Це дуже не маленька цифра. Іноді я гортаю публікації, і думаю: "Невже це я теж написала?". Багато, але одночасно мені здається, що дуже мало. Зараз маю ще десятки нерозказаних історій, кожна з яких абсолютно неймовірна. Останнім часом записую розмови з людьми, які вже п’ять років на війні й продовжують цю справу, або люди які тільки повернулись з Майдану. Це неймовірна гордість, і мені хочеться щоб люди бачили, що вони не зневірились, вони не втомились, у них є віра в те що вони роблять, що це дуже чесні та порядні люди. І мені дуже шкода, коли я витрачаю час не пишучи таких історій.

Яна Холодна: Що для тебе Донбас? Чи була ти знайома з цим регіоном до війни

Віолета Кіртока: Раніше я майже не була в цьому регіоні. Тепер для мене стало зрозуміло, що це моя земля. Я дуже хочу щоб колись церемонія нагородження народних героїв відбулась в Донецьку, можливо навіть на стадіоні. Бо це Україна, і я бачу людей, які чекають приходу нашої держави. В тюрмах сидять наші люди вже понад чотири роки, і їх звільнення теж чекають. Це все не чесно, бо загарбник прийшов безпосередньо в мій дім. Донбас це мій дім, тому це і моя особиста справа.

Яна Холодна: Чи є в тебе улюблений герой твоїх публікацій?

Віолета Кіртока: Я пишаюсь інтерв’ю з командиром двадцять четвертої бригади Валерієм Вікторовичем Гудзьом. Воно велике, і зроблено в репортажному стилі прямо з позицій. Я тоді зрозуміла, що треба записувати як він спілкується з бійцями. Це все було дуже професійно. Таких розповідей звичайно багато. Я писала про загиблих, для мене це дуже велика честь, коли родина бійця допускає тебе, та може розповісти дуже інтимні речі. Коли ти плачеш разом з мамою, або дружиною. Мені не соромно за свою роботу, тому що я пишу про хороших та чесних людей, тих хто дійсно відповідає за слова які написані та сказані.

Яна Холодна: Розкажи про історію створення нагороди Народний Герой України?

Віолета Кіртока: Чотири роки існує ця нагорода. Вона виникла як волонтерська ідея у київського ювеліра та групи волонтерів, яка спочатку у вигляді підвіски надавалась в госпіталі. Потім цю нагороду почали прикладати до колодки. Зараз існує дві колодки червоно-чорна бойова, та жовто-синя за гуманітарну місію. Вже відбулося тридцять церемоній нагородження в різних містах. Крайня була в серпні цього року, в Рівному. Такі зустрічі стають вже традиційними, тому що військові хочуть бачити один одного. Це можливість поспілкуватися, почути про проблеми та радощі, чого всі зараз потребують. Тож Музей Війни в Києві запропонував нам свою локацію, для щорічних зустрічей на Покрову. Цього року ми плануємо провести такий захід тринадцятого жовтня о 13:00, де буде велика кількість цікавих і творчих проєктів. Ми дуже раді, що в такому заході будуть брати участь також діти та родини військових. Тож кожен зможе побачити своїх знайомих та рідних, подивитись на експозиції та послухати музику.

Яна Холодна: За  яким принципом ви обираєте тих, кому хочете вручити таку нагороду?

Віолета Кіртока: На сторінці у Facebook є форма подання на цю нагороду. Потрібно просто зайти та заповнити її. Це може зробити будь-хто: частина, командир, солдат, чи родина. За чотири роки нагороджено вже чотириста людей. Крім того поданням вважаються сюжети з телебачення. У нас немає якоїсь офіційної заяви з мокрими печатками та підписами. Ми намагаємось всі подання обробити та перечитати, але це не простий процес, бо запитів дуже багато. Є ювелір в Хмельницькому, який робить ці нагороди, і готовий їх робити надалі на волонтерських засадах. Поки йде війна, поки є герої ми будемо продовжувати робити свою справу.

Яна Холодна: А хто входить у нагороджувальну раду?

Віолета Кіртока: Це волонтери та військові, які п’ять років живуть війною. Це і Павло Чайка, і Василь Тарасюк, Ігор Сухаревський, Альона Шевцова та Галина Алмазова. Вони починали й продовжують робити щось на війні. Також ці люди володіють інформацією та можуть перевірити факти й уточнити їх.

Яна Холодна: Ти втомилася від війни?

Віолета Кіртока: Жартуючи кажу, що втомилася від тих, хто втомився. Звичайно неможливо втомитись, коли бачиш очі цих людей. Коли їдеш на війну і бачиш, з яким азартом та емоційністю вони щось роблять. Ти бачиш людей, у яких не має часу на втому, і це заряджає. Я не знаю хто втомився від війни, ми не можемо цього собі дозволити, поки не переможемо, бо наші діти повинні жити в мирі.

Яна Холодна: Ти знаєш що знаходишся у “розстрільних” списках за класифікацією посібниця? Як тобі цей статус?

Віолета Кіртока: Мені дуже подобається. Я б хотіла сприяти нашим військовим та добровольцям і далі, наскільки в мене стане сил. Це моя країна, яку вони захищають. Я не вмію стріляти, чи тримати зброю, але завжди готова підтримати наших хлопців тим, чим можу. Тож це для мене гарний комплімент.