Військовий аташе США в Україні: Для мене честь – бути частиною процесу трансформування ЗСУ
Ми продовжуємо інформувати вас стосовно того, з ким ми працюємо, хто нам допомагає, хто наш союзник, хто наш добрий помічник. В нас були гості з Канади, у нас були представники НАТО. І сьогодні у нас в гостях Військовий аташе США в Україні, полковник Томас Квін Воффорд.
Сергій Жуковський: Скажіть, чи кар’єра військового була мрією дитинства, чи звичайною випадковістю.
Томас Квін Воффорд: Насамперед хочу подякувати Вам за запрошення і можливість бути тут з вами. Для мене велика честь бути в цій студії. Щодо Вашого запитання: ні, я ніколи не мріяв приєднатись до лав збройних сил, та й взагалі у шкільні роки та під час навчання в університеті навіть не думав про кар’єру військового. Будучи в університеті, я брав участь в програмі студентського обміну, за яким я навчався в університеті в Ростові-на-Дону за часів Радянського Союзу у 1990-му, 1991-му та 1992-му роках. В той період Радянського Союзу я буквально спостерігав за його розпадом. Той час був найважчим для людей в Україні та інших країнах колишнього Радянського Союзу. Я бачив ті труднощі, з якими стикались вони в той період, те, за що їм доводилось боротися. Тоді я вирішив, що хочу зробити щось для моєї країни, зробити так, щоб вона не переживала такі негаразди, які спіткали Радянський Союз та Україну. Декілька років по завершенню університету я дійсно приєднався до Військово-повітряних сил з наміром послужити країні 4 роки, після чого залишити війська та зайнятися своєю кар’єрою, яку я хотів побудувати у сфері міжнародних відносин, можливо на дипломатичній службі в посольствах. Саме тоді я відкрив для себе, що те, що я планував досягти у житті, я можу отримати водночас служачи на користь своїй країні у Збройних силах. І ось, майже 25 років потому я тут.
Сергій Жуковський: Так, у Вас насправді надзвичайно цікава професійна кар’єра, цікавий життєвий шлях. У військових відомствах Європи, Ви казали, пропрацювали майже 25 років. З них 3 роки Ви були на посаді координатора міжнародних проектів в Москві та Аташе США з питань ВПС у Києві з 2008 по 2010 рік. Тобто, Ви вже бували в нашій країні і вже тут працювали. На вашу думку, чи змінилась армія за цей час тоді, коли Ви були в 2008-2010 році, і вже тепер, після того, як Ви потрапили сюди на посаду в Україну знову?
Томас Квін Воффорд: Авжеж, відбулись величезні зміни, великі зрушення та розвиток спроможностей у процесі, я б сказав радше, трансформування Збройних сил, аніж їх реформування. Коли я був в Україні раніше у 2008-2010 роках, Україна так само прагнула до членства в НАТО. І ми працювали разом, щоб допомогти країні рухатись у цьому напрямку. Та, починаючи з 2014 року, відданість та мотивація не тільки Збройних сил, але й нації в цілому, усього українського народу радикально перемінились, змінились і Збройні сили в порівнянні з 4-ма, 5-ма роками раніше, тим паче 10 років тому. Одне з моїх основних завдань на поточній посаді полягає у роботі з українськими Збройними силами у сприянні їх трансформації та наближенні до НАТО, щоб тоді коли настане їх час, вони змогли зробити цей крок у відчинені двері і стати членами Альянсу. Я вважаю це за честь бути частиною цього процесу.
Сергій Жуковський: Яка Ваша роль як найвищого представника Міністерства оборони США в нашій країні у сприянні реформуванню Збройних сил нашої держави і наближенню до військових стандартів західних країн?
Томас Квін Воффорд: Так. В різний час в Україні перебуває контингент американських військових чисельність від 350 до 500 осіб, які задіяні у різноманітних заходах, які стосуються всіх Збройних сил України, зокрема в питаннях підготовки та освіти у співпраці з військовими академіями, Академією Сухопутних військ у Львові, Академією Військово-повітряних сил у Харкові. Крім того, тут перебувають військові радники з різних питань, які працюють з вашими Збройними силами, допомагають їм трансформувати організаційну структуру, процеси у відповідності до принципів та стандартів НАТО, щоб у майбутньому під час проведення навчань та операцій наші військові могли вести дії злагоджено, мати спільне сприйняття та розуміння таких операцій та того, що від нас очікується. Моє завдання в Україні – контролювати та спостерігати за цим процесом, за всіма його складовими елементами, військовими, які співпрацюють з українськими військовослужбовцями, а також інформувати та радити керівництву у Вашингтоні та у Європейському командуванні ЗС США в Німеччині стосовно того, як ідуть справи та яким сферам варто приділити більше уваги, підтримки з нашої сторони або ж навпаки менше, якщо справи ідуть добре. Таким чином ми допомагаємо українським Збройним силам продовжувати рух уперед на шляху до позитивних змін.
Сергій Жуковський: Як Ви вважаєте, наскільки доцільними є такі спільні навчання? Як вони впливають саме на американських військових, який вони звідти виносять багаж знань, якісь рекомендації для нас? В чому головна їх суть?
Томас Квін Воффорд: Міжнародні навчання, які проводяться спільно з Україною на українській території, такі як «Rapid Trident» для Сухопутних військ, «See Breeze» для ВМС та вперше цього року навчання ВПС «Clear Skу», є надзвичайно важливими з багатьох причин. І не тільки для України, але й для Сполучених Штатів Америки та інших союзних країн та партнерів. Завдяки цим навчанням ми збираємось, разом виконуємо завдання та навчаємось один у одного, як саме кожен з нас діє, щоб у майбутньому, якщо нам доведеться брати участь у реальних місіях, не тільки навчальних, ми змогли б успішно співпрацювати. Адже ми знаємо, як союзник реагує та діє в певних ситуаціях, ми б говорили однією мовою і не тільки буквально, адже могли порозумітися бо вже маємо досвід спільної роботи. І, якщо відкинути чисто військовий аспект таких навчань, то такі зустрічі в рамках навчань сприяють розвитку наших відносин, побудові важливих зв’язків між нашими народами, які є набагато ціннішими за те, що ми можемо зробити на театрі воєнних дій або на полігоні. Це робить наші нації ближчими і це є безцінним.
Сергій Жуковський: Як би Ви оцінили процес реформ Збройних сил України та їх прогрес по досягненню оперативної взаємосумісності з НАТО, адже, крім подій на полігонах і у військах, є дуже багато законодавчих моментів, які теж потребують необхідних змін. Як би Ви оцінили цей процес, який зараз відбувається в Україні і чи правильно ми рухаємося, чи правильно ми виконуємо ті завдання, які потрібні.
Томас Квін Воффорд: Реформування та трансформація – справа непроста навіть за сприятливих часів, і ще важча, коли ти в стані війни з потужним супротивником. Неможливо змінити спосіб роботи та мислення за день, для цього потрібні роки, багато років, щоб довести цю трансформацію Збройних сил до завершення. Що я можу відзначити, так це те, що відбулось за останні декілька років. У 2016 році Президент Порошенко підписав Стратегічний оборонний бюлетень, минулого літа прийнято Закон про національну безпеку, тобто законодавча база для змін, які наблизять Збройні сили України до НАТО, зроблять їх більш оперативно сумісними з військами НАТО, була вже закладена. А тепер, враховуючи поточну ситуацію і те над чим ми зараз працюємо разом зі Збройними силами України, залишається впроваджувати ці зміни і забезпечувати трансформаційний процес. Надалі ключовим моментом для нас буде переконатися у повноцінній реалізації такої трансформації і справдженні сподівань Майдану, які знайшли своє відображення у положеннях Закону про нацбезпеку стосовно збройних сил.
Сергій Жуковський: Ви родом зі штату Північна Кароліна. Що для Вас стало поштовхом до вивчення міжнародних відносин і взагалі російської мови в університеті? І, можливо, яким чином знання і розуміння цієї мови вплинуло на Вашу подальшу кар’єру довжиною майже в 25 років?
Томас Квін Воффорд: Коли ще вчився у школі, я певний час хотів стати лікарем, згодом вирішив, що, мабуть, краще бути музикантом. Потому зрозумів, що недостатньо добре граю, що заробляти цим на життя, і передумав. В той час якраз разом з групою вивчення іспанської у старших класах я відвідав Мексику. Це була моя перша подорож за межі Сполучених Штатів. Ця подорож відкрила мені очі на широкий світ. З тих пір я зрозумів, що хочу працювати у міжнародних відносинах, можливо навіть у Держдепартаменті. Я вступив до університету вивчати міжнародні відносини, і однією з вимог мого університету було вивчення двох іноземних мов. Я вже вивчав іспанську на той час, а це було у кінці 80-х років, тоді Радянський Союз був у всіх на слуху зі своєю гласністю, перестройкою. В цей час велись переговори та було підписано договір про ліквідацію ядерної зброї. Тому, враховуючи всі ці події, я обрав російську мову як другу іноземну. А потім моє життя склалося таким чином, що я став більше зосереджуватись на цій частині світу. Як я зазначав раніше, я став військовим та ще й зі знанням російської мови, а це відкрило мені можливості працювати закордоном та у складі військових організацій займатись тим, що мені було б недоступно за інших умов, зокрема взяти участь у Спостережній місії ООН у Грузії та працювати у Посольстві США у Москві. Але я б хотів відмітити, що не тільки російська, але й українська мова також допомогла мені у просуванні по військовій службі. Українську мову я почав вивчати самостійно, не формально. А військові зі знанням іноземної мови щороку повинні проходити атестацію з іноземних мов, щоб офіційно підтвердити свій мовний рівень. І от я за власним бажанням проходив атестації з української мови. І так склалось, що у ВПС раптово відкрилась позиція в Україні у 2008 році, точніше мені повідомили ще у 2007 році. Мені подзвонили і запитали, чи не хотів би я замість посади у Вашингтоні, на яку мене переводили з Москви, поїхати працювати до України. І я відповів «Авжеж». Таким саме чином я потрапив сюди і вдруге. Тому я вдячний за такі можливості, які відкрились переді мною, і не стільки через російську мову, скільки радше через знання української.
Сергій Жуковський: Раніше Ви проходили службу в Боснії і Іраку під час активних бойових дій. А чи вдавалось Вам побувати у зоні бойових дій в Україні або взагалі на Донбасі.
Томас Квін Воффорд: Так, у мене була можливість побувати у зоні воєнних дій на сході України. На жаль, не так часто, як би мені хотілось. Та що я можу сказати… мене надзвичайно вразив рівень професійності та відданості ваших солдат. І я говорю не тільки про командирів бригад, батальйонів та рот, але й про солдат на передовій, які дуже близько обличчям до обличчя стоять з підступним ворогом. І боряться вони за умов жорстких обмежень та дотримуючись правил ведення бойових дій, що непросто. Але вони надзвичайно мотивовані і вони продовжують стояти за весь український народ на захисті вашої країни та її майбутнього.
Сергій Жуковський: Що найбільше запам’яталось Вам за всі ці роки, за період служіння Вашій Батьківщині? Який час Ви вважаєте найтеплішим для Вас?
Томас Квін Воффорд: Важко звузити 25 років служби до одного єдиного моменту в пам’яті, тому я згадаю декілька. По-перше, коли я, будучи молодим лейтенантом, приєднався до ВПС та зголосився стати членом Почесної варти на нашій базі, я не брав участі у церемоніях підняття і опущення прапора, урочистих церемоніальних маршах, я був членом групи похоронних церемоній для померлих ветеранів. Я був присутній на близько 25 чи 30 похованнях, вшановуючи службу наших ветеранів. Те, що я бачив, те наскільки важливими ці церемонії та визнання були для родин, і до цих днів вражає мене. Це було по-справжньому важливим моментом у на самому початку моєї кар’єри. Далі, ближче до середини кар’єрного шляху, мене відправили до Грузії у складі Спостережної місії ООН. Саме там я познайомився із жінкою, яка стала моєю дружиною. Тому очевидно, що це стало теж важливим спогадом. Але якщо поглянути на це питання ширше, то це моя робота як Військового аташе в Україні і той вплив, який я можу мати, вплив на стратегічному рівні задля Сполучених Штатів, задля України та інших наших союзників та партнерів. Це і є тим головним моментом моєї кар’єри.
Сергій Жуковський: Можливо, у Вас є якість побажання або просто пажання ередати привіт нашим слухачам.
Томас Квін Воффорд: Я би звернувся до ваших слухачів, там на передовій, які захищають свободу заради всіх нас: Тримайтеся! Ви не одні, ми є з вами і будемо з вами. Дякую вам за вашу службу. Не здавайтесь, ми покладаємось на вас.
