Woodstock 1969 - наймасовіший рок-фестиваль

Woodstock 1969 - наймасовіший рок-фестиваль

Цього сезону починаємо знайомтсво із самими популярними роковими фестивалями. А розпочнемо ми з неповторного світового фестивалю Вудсток 1969 року, тож влаштовуйтесь зручніше.

 

 

 

 

 

Вудсток 1969 року неправильно називати першим, тому що триденний рок-фестиваль став єдиною, особливою, неповторною, унікальною подією, як би не старалися організатори повторити успіх дебютного заходу. Це було неможливо ще й з тієї причини, що хедлайнерів цього музичного дійства, Джимі Хендрікса і Дженіс Джоплін, в наступному році вже не буде в живих. Однак легенда Вудстоку-1969 буде жити вічно, стане символом занепаду епохи хіпі і сигналом до початку сексуальної революції - де ще в історії людської цивілізації в одному місці збиралися півмільйона людей і були абсолютно щасливі, незважаючи на надокучливий дощ, бруд і антисанітарію? 

Здавалося, ніщо не могло зруйнувати фантастичну атмосферу фестивалю: люди були готові стояти в багатокілометрових пробках, щоб приїхати на ферму, зносили паркани для безперешкодного проходу і ділилися їжею, зводячи польові кухні. На «Вудстоку» панував дух єднання - єднання з природою, оточуючими людьми і, зрозуміло, з музикою. На заході ери хіпі «діти квітів» отримали свій фестиваль. Фестиваль, який ще нікому не вдалося повторити (навіть самим організаторам легендарного «Вудстока-1969»). 

Нині в це складно повірити, але фестиваль був створений чотирма молодими людьми, найстаршому з яких на час проведення «Вудстоку» було всього 27 років. А почалося все з того, що Майкл Ленг - який в ті часи повністю відповідав образу босоногого хіпі з копицею кучерявого волосся і без копійки грошей в кишені - став мріяти про комуну далеко від великих міст, де музиканти змогли б творити собі на втіху. Він сам дуже цікавився музикою і навіть був менеджером групи Тгаin з Сан-Франциско. Через деякий час Майкл зустрів Арті Корнфілда, віце-президента з репертуару компанії Capitol, і з подивом пізнав у ньому свого однодумця. Молоді люди загорілися ідеєю створення музичної студії на «Вудстоку», яка відчинить двері для всіх талановитих виконавців хорошої музики. Залишалося знайти спонсорів.

А тим часом в Нью-Йорку Джон Робертс, спадкоємець фармацевтичної компанії, і його друг Джоел Розенман ламали голову над протилежним питанням - куди вигідно вкласти гроші Робертса. Не  маючи власних ідей, вони дали оголошення в New York Times з такими словами: «Молоді люди з необмеженим капіталом шукають цікаві, законні інвестиційні можливості та бізнес-пропозиції». Якимось дивом серед купи божевільних і шарлатанських ідей Робертс і Розенман натрапили на пропозицію Ленга і Корнфілда. "Чому б і ні?" - вирішили вони. Після зустрічі вчотирьох у лютому 1969 року ідея зробити музичну студію переросла у них у ще більш грандіозний і послідовний план: організувати триденний рок-фестиваль на 50 000 осіб, а на отримані від нього гроші побудувати великий культурний центр із звукозаписними студіями і ретріти для музикантів. Тоді Майкл, Арті, Джон і Джоел і гадки не мали, які труднощі їм доведеться долати і до чого взагалі призведе ця ідея. 

Отже, натхненна четверка зайнялася організацією музичного фестивалю. Вони відразу ж знайшли потрібне місце для його проведення - індустріальний парк, неподалік від Уолкілла, штат Нью-Йорк. За власні гроші надрукували квитки ($ 7 - за один день; $ 13 - за два і $ 18 - за три дні), які стали продаватися в невеликих місцевих магазинчиках і відділеннях пошти. Словом, кожен із цієї «фантастичної четвірки» на кілька місяців став людиною-оркестром: потрібно було врегулювати всі питання з власниками території, домовитися про постачання їжі, знайти музикантів і умовити їх виступити на нікому не відомому фестивалі, а також найняти всіх необхідних співробітників - від обслуговуючого персоналу до служби безпеки. 

Однак на одному тільки ентузіазмі виїхати не вийшло. Чи не одразу почалися проблеми з місцем для проведення фестивалю. Жителі Уоллкілла жахнулися, коли дізналися,  що їхнє місто невдовзі заполонять тисячі брудних хіпі. Своє місто вони були готові захищати до останнього. Можливо, якби «Вудсток» все ж відбувся у передмісті Уоллкілла, розлючені мешканці міста та місцеві фермери вийшли б опівночі з вилами і факелами і влаштували справжню «криваву розправу» над чужинцями. Але влада вчасно вжила заходів, випустивши 2 липня 1969 року закон, фактично заборонивши проведення концертів в цій місцевості. 

На щастя, в середині липня Макс Ясгур запропонував свою величезну молочну ферму в Бетелі в якості місця для проведення фестивалю. Це було справжньою удачею для організаторів. Однак зміна локації в останній момент все ж змусила їх неабияк понервувати: довелося укладати нові контракти на оренду молочної ферми та прилеглих територій, а також отримувати дозвіл на проведення фестивалю в місті. Також несподівано з'ясувалося, що очікувана кількість гостей (50 000 осіб) збільшилася в чотири рази. Здавалося б, це радісна звістка. Але не для організаторів, у яких і без того безліч проблем. 

За два дні до початку фестивалю  близько 50 000 чоловік вже розбили табір біля сцени. Ці перші гості пройшли на «Вудсток» безкоштовно - вони пролізли через діру в паркані, де ще не встигли встановити ворота. Організатори виявилися не готові до такого повороту подій. Як змусити півсотні тисяч чоловік вийти за межі огородженої зони, купити квитки і зайти назад в цивілізований спосіб? Очевидно, це було неможливо. Але це було тільки півбіди. Був створений прецедент, і чутки про те, що на «Вудсток» можна потрапити абсолютно безкоштовно, блискавично поширилися в сусідніх містах. В результаті десятки тисяч людей кинулися на ферму Макса Ясгура, а на під'їзних дорогах до фестивалю утворилися багатокілометрові пробки.

І все ж, незважаючи на виниклі труднощі, «Вудсток» почався практично вчасно. 15 серпня, в п'ятницю ввечері на сцену піднявся Річі Гевенс і оголосив початок фестивалю, а в своєму напутньому слові попросив «дітей квітів», щоб в ці три дні не було нічого крім «забави та музики». Sweetwater, Джоан Баез і інші відомі виконавці того часу порадували своєю музикою гостей на заході дня. Музичні виступи поновилися незабаром після полудня в суботу і тривали аж до перерви -  о 9 ранку в неділю. А вже в другій половині дня на сцену вийшли такі зірки як Santana, Дженіс Джоплін, Grateful Dead і, звичайно ж, The Who. Незважаючи на те, що офіційно запланований триденний фестиваль підійшов до кінця, виступи музикантів йшли до ранку наступного дня. У понеділок на світанку Джимі Хендрікс зіграв свої пісні, поставивши завершальну крапку в історії «Вудстока-1969». Цей легендарний виступ назавжди увійшов в історію рок-н-ролу. Поліцейські згодом говорили, що «Вудсток» в 1969 році відвідали близько 500 000 чоловік, але самі гості фестивалю називають цифру майже в два рази більше - 800 000.  

Так чи інакше, «Вудсток» став справжньою сенсацією того часу. Зрозуміло, такий культовий фестиваль гріх було не повторити. Тому було зроблено декілька спроб, щоб відродити «Вудсток» і його феноменальну атмосферу. Але жодну з них не можна назвати по-справжньому успішною. У 1999 році сам Майкл Ленг, ідейний натхненник оригінального «Вудстока», взяв участь в організації фестивалю, який також мав своїм слоганом «мир, любов і музику». Однак дух першого «Вудстока» вже був безповоротно втрачений - ціни на квитки підскочили в півтора рази, їжу і напої тепер можна було купити тільки на території фестивалю. А посилення контролю, як не дивно, справило зворотний ефект. Гості, перебуваючи в умовах жахливої ​​спеки, без доступу до достатньої кількості питних джерел, почали вести себе неадекватно, і фестиваль закінчився жахливим побоїщем, фотохроніка якого потрапила на перші шпальти американських газет.