Як завдяки небайдужим у Лисичанську з’явилося «Місце сили» для дітей?

Як завдяки небайдужим у Лисичанську з’явилося «Місце сили» для дітей?

На «Ранкову каву» до Армія FМ завітали гості, які за допомогою сили любові і добра загоюють зранені війною дитячі душі. Представниця компанії «Віннер» Анастасія Войткевич та засновниця і керівниця благодійного фонду «Клуб добродіїв» Марічка Артеменко розповіли про ігровий мультифункціональний дитячий майданчик під назвою «Місце сили», що був облаштований у Лисичанську.

 

 

Сергій Жуковський: Як виникла ідея створити мультифункціональний майданчик для малечі і чому саме така його назва?

Марічка Артеменко: Ініціатива надійшла від компанії «Віннер». Настя Войткевич зателефонувала і запропонувала: «А давайте щось створимо круте для дітей-сиріт та дітей у складних життєвих обставинах, що буде пов’язано зі спортом». Так ми вирішили створити «Місце сили». Ми досить давно працюємо із дітьми в скрутних життєвих обставинах по всій Україні і намагаємось на них впливати через різні канали комунікації і форми. У нас є стала програма наставництва, де волонтери системно взаємодіють і підтримують дітей-сиріт та дітей у складних життєвих обставинах. І ми хотіли, на противагу війні, сірості, бідності, побудувати їм місце, де вони інакше б почувалися. На жаль, ми не можемо змінити минулого цих дітей, але в наших силах побудувати краще майбутнє разом із ними. Лисичанськ – індустріальне місто, доволі сіре. Представники реабілітаційного центру розповідали, що малеча там по кілька днів може жити на вулиці. У багатьох дітей там життя складніше, ніж у декого з дорослих. Але такі великі проєкти, як «Місце сили», неможливо створювати самостійно. Без підтримки благодійного фонду ми б не впоралися. До цього проєкту на певному етапі навіть долучилося місто, що я теж вважаю значною перемогою. Тож велика ідея об’єднує партнерів, які разом можуть більше. Так сталося із «Місцем сили».

Анастасія Войткевич: Як представник компанії можу сказати, що найголовніше - мати партнерів, з якими можеш амбітно мріяти. Таким нашим партнером є благодійний фонд «Клуб добродіїв». У нас є відділ корпоративної та соціальної відповідальності, який опікується благодійними ініціативами та проєктами. І десь близько 80% соціальних ініціатив спрямовані на покращення умов для дітей та молоді, які перебувають у скрутних життєвих обставинах. Коли вивільнились в нас певні кошти, Марічка запропонувала звернути увагу саме на цей регіон, бо ним не багато представників бізнесу нині опікуються. Так з’явилося «Місце сили».

Сергій Жуковський: Як обирали місто для реалізації проєкту і скільки на це знадобилося часу?

Марічка Артеменко: Від зародження ідеї до реалізації минуло менше року. А місто обрали не випадково. Адже можна реалізувати щось прекрасне, важливе для себе, але зовсім не потрібне на місці. А Лисичанськ обрали завдяки ще одному партнеру-благодійнику, а саме фонду «Голоси дітей», який долучився до проєкту. Його засновниця Олена Розвандовська із цими дітьми працює вже багато років. Тож ми знали про всі нагальні потреби з перших вуст.

Сергій Жуковський: Де саме в Лисичанську облаштували "Місце сили"?

Марічка Артеменко: Це реабілітаційний центр для дітей, який розташований поряд із дитячою обласною лікарнею. Однією із умов компанії «Віннер» було те, що майданчик має бути відкритим. До облаштування майданчика також долучилася агенція, яка займається культурними проєктами. Саме вони долали всьому цілісності і концепту. А далі вже ми підбирали підрядників, які втілювали все у життя.

Анастасія Войткевич: Ми обрали саме цей регіон, бо ми там потрібні і там зовсім нічого немає. Хотілося не просто якусь нову лавочку поставити, а створити унікальний сучасний майданчик, куди дитина може прийти і надихнутися. Тут ще дуже важливе питання інклюзії. Ці діти мало взаємодіють із навколишнім світом і навколишній світ боїться взаємодіяти з ними. А в Лисичанську, мені здається, цю тему взагалі оминають. Дуже круто, що ми навколо цього благодійного проєкту зібрали величезну кількість професіоналів, які дуже по-дружньому поставились до такої співпраці.

Сергій Жуковський: Справді, Луганщина та Донеччина – широка нива для реалізації таких проєктів, адже діти – це наше майбутнє…

Марічка Артеменко: Ми дуже хотіли надати іншого сенсу слову «сила». Бо якщо говорити про війну, щоденну боротьбу за існування, то питання голоду стало актуальним вже не в Африці: у нас понад 3 млн дітей опинилися на межі виживання. Насамперед ми прагнули, щоб ці діти асоціювали силу із позитивом – силою любові і добра, які роблять світ світлим і яскравим. Ми раді, що все вдалося. Думаю, що ми навіть не усвідомлюємо кола по воді, які ми запустили в душах людей.

Анастасія Войткевич: Ми, як представники бізнесу, раді, що все вдалося. Але багато питань у сфері благодійності і соціальних ініціатив потрібно вирішувати системно. І це не лише завдання для доброчинних фондів, а й для державних установ.    

Фото: ШоТам