Якою має бути протидія на державному рівні фейкам та дезінформації?

За допомогою яких механізмів треба формувати імунітет у молодого покоління до неправдивої інформації та чи готова наша країна діяти на випередження у поширенні фейків країною-агресором - в ефірі передачі «Інформаційний фронт» розповіла голова правління Центру резільєнтності України Марина Білинська.

 

 

 

Резільєнтність (resilience) стає популярним брендом серед організацій. Вважається, що саме здатність людини, або системи зберігати стійкість під впливом зовнішніх і внутрішніх загроз, не втрачаючи темпів розвитку стане вирішальною конкурентною перевагою у майбутньому.

Костянтин Богатирьов: Розпочнімо з того, як на державному рівні трактуються поняття «фейк» та «дезінформація»?

Марина Білинська: Офіційних визначень немає. Можна знайти певні пояснення в наукових працях, виступах наших посадовців, але це ті самі трактування, які ми використовуємо у повсякденному спілкуванні: фейк – це щось неправдиве, зроблене в неправильний спосіб; дезінформація – неправдива інформація.

Костянтин Богатирьов: Ці явища виникли відносно давно, тож які є державні механізми протидії дезінформації та фейкам?

Марина Білинська: Ще Наполеон казав, що чотири ворожі газети можуть налякати більше, ніж тисяча озброєних вояків. Минулі століття показали все різноманіття засобів інформаційної війни, яка точиться в складі гібридний війн, в який саме спосіб можна залякати населення. Україна не була готова до 2014 року до такої війни, і ми відчули це все з початком окупації Криму та агресії Росії на Сході України. Звичайно, зараз вироблені певні механізми, але є розуміння проактивної поведінки і реактивної. Україна, звичайно, зробила великі кроки вперед як держава щодо протидії. Це є і низка нормативно-правових актів, і створених центрів протидії дезінформації, але є проблемні питання, які постають перед багатьма країнами. Бо є країни, які виробляють дезінформацію, а є ті, які мають протидіяти.

Костянтин Богатирьов: Що маєте на увазі під реактивною та проактивною поведінкою у площині протидії фейкам та дезінформації?

Марина Білинська: Реактивна поведінка – коли держава реагує після того, як виникла загроза. А приклад проактивної поведінки – це діяльність Ізраїлю, коли він протидіє ракетним ударам ХАМАС. Тобто вони діють на випередження: вже знають, в якій квартирі готується цей замах і знешкоджують тих, хто готує такі пуски ракет. Тож проактивна поведінка – упередження самої можливості формування дезінформації. Україна вже має досвід проактивної поведінки, але завжди хоч на одну шістнадцяту секунди той, хто стріляє, буде попереду.

Костянтин Богатирьов: З початком російсько-української війни багато державних діячів та політиків заявляли, що Україна програла інформаційну війну. На Вашу думку, чому так сталося?

Марина Білинська: Україна не була готова до підступних дій сусіда, який весь час говорив про братні стосунки, тож на перших кроках, звісно, ми вимушені були реагувати на дії Росії. У перші роки війни ми програвали їм інформаційно, а потім ситуація почала змінюватись. Інформаційна війна потребує чималих ресурсів не тільки людських, а й технічних та технологічних. Дуже прикро, що ті спеціальності у вишах, які можуть готувати фахівців, слабко підтримуються державою. Наприклад, «Київська політехніка» має спеціальну програму «Кібербезпека», де можна готувати фахівців світового рівня.

Костянтин Богатирьов: Та попри все, Україні вдалося оговтатися від цієї навали фейків та дезінформаційних потоків…

Марина Білинська: Безумовно, і тут треба сказати велике дякую всьому громадянському суспільству, яке піднялося тоді на підтримку армії і також активно втрутилося в інформаційну сферу. Але тепер маятник гойднувся в інший бік, бо демократія надає можливості перетворення в оглократію, владу натовпу. І тепер цей малоконтрольований доступ до інформаційних ресурсів використовує і країна-агресор, бо ми бачимо як створюються боти, як можна збурювати середовище і головне налякати, адже залякана людина добре контрольована і не має критичного мислення.

Костянтин Богатирьов: Як гадаєте, державі потрібно обмежувати доступ до ненадійних джерел, чи все ж треба покладатись на критичне мислення громадян?

Марина Білинська: Немає на це питання одностайної відповіді. Наприклад, у 2018 році дослідний інститут ЦРУ опублікував аналітичному доповідь «Парадокс прогрес», де було зазначено, що цього року більше 38% неправдивої інформації було пов’язано саме з державними ЗМІ. Це мається на увазі світова аналітика. Проплачені журналісти є, зокрема, і в Російській Федерації, тому чи можна довіряти тільки державним ЗМІ? На жаль, не зовсім. Цікавий досвід країн-лідерів у просуванні власних інтересів в інформаційному просторі і веденні інфовоєн - Китаю та Росії, які відмовилися від світового інтернету і створили свій власний. Стратегія запровадження штучного інтелекту з травня 2019 року була презентована в Сінгапурі. Там діяльність людини щодо ухвалення рішень держуправління на основі аналізу великих баз даних покладається на комп’ютери. Тобто демократія закінчується на рівні місцевого самоврядування. Тож є і така практика і досить ефективна.

Костянтин Богатирьов: Які нині державні структури опікуються питаннями протидії дезінформації та фейкам?

Марина Білинська: Найперше – Президент України, оскільки він є гарантом Конституції, очолює РНБО, але кожен орган державної влади має свої компетентності щодо правильного висвітлення інформації, комунікативних активностей, відповідальності за донесення неправдивої інформації до користувачів. Але треба відходити від популізму. От ми зараз маємо Стратегію інформаційної безпеки як складову Стратегії національної безпеки, але ресурси і хто за що відповідатиме надалі не визначені. Я вважаю, що наші політики страждають нігілізмом та відмітанням попереднього досвіду, чим вони самі для себе створюють проблеми, бо втрачають професіоналів.

Костянтин Богатирьов: Які механізми протидії фейкам та дезінформації є у держави?

Марина Білинська: Зазвичай це реактивні механізми. У нас створюються антиролики або антиповідомлення. Якось я отримала в подарунок підручник, виданий ще у 2008 році – «Історию государства Российского». Вже тоді росіяни пояснювали виникнення Київської Русі дозволом з Москви. І от протягом вже принаймні 10 років працюють ті студенти, які навчались по цьому підручнику, і їм в голову вклали позицію, що Україна ніколи не була самостійною. Тобто обробка інформаційна починається з дитячих садочків та шкіл. Нам треба цьому протиставляти правдиву історію. Протидія інформаційній війні – це величезна системна робота всього суспільства, яка складається з вироблення критичного мислення, вміння правильно шукати інформацію. Сподіваюсь, хтось підхопить цей прапор.

Костянтин Богатирьов: Чи є державні програми медіаграмотності, де б громадян вчили відрізняти факт від фейку?

Марина Білинська: Так, є освітні програми, пов’язані з інформаційною грамотністю. Переконана, що нова українська школа такі програми повинна мати, але ж треба вчителів підготувати. Величезний внесок роблять спілки журналістів, громадські організації, які навчають відрізняти фейк від правдивої інформації. Але хочу зазначити, що фейкова інформація поширюється в шість разів швидше за правдиву. Тож треба бути дуже уважними у поширенні певних фактів.