Зараз в ефірі:

Якщо жінка може керувати, йти в бій, не треба її стримувати, — бойовий медик Оксана Янішина

22.11.2020
Якщо жінка може керувати, йти в бій, не треба її стримувати, — бойовий медик Оксана Янішина

У 138-му Центрі спеціального призначення протидії диверсіям і терористичним актам ВСП на рівні з чоловіками служать і представниці прекрасної половини людства. Не залежно від посад, вони проходять загальну бойову підготовку. Під час виїзного ефіру Армія FM бойовий медик Оксана Янішина, логіст Катерина Канівченко і діловод Олена Іванченкова розповіли, як розпочали свою армійську кар’єру та чи бачать себе у ролі командирів.

 

Ірина Сампан: Оксано, ви в Збройних Силах України з 2009 року. Проходили службу в Об’єднаному штабі в Краматорську. Які завдання там виконували?

Оксана Янішина: Я була фельдшером у Краматорську. Виконувала завдання в тилу, також виїздила з бійцями на патрулювання.

Ірина Сампан: Яким було у 2015 році медичне забезпечення?

Оксана Янішина: Коли їхали на Схід, нас забезпечили усім необхідним. Також волонтери допомагали багато. Так викручувались. А через рік коли вирушали на виїзди, то вже мали із собою певну базу для допомоги.

Ірина Сампан: Ви пішли на службу слідом за чоловіком-військовослужбовцем. Що спонукало до такого кроку?

Оксана Янішина: Ми з чоловіком знайомі зі шкільних років. Він вступив у військове училище. Тож весь час я мала справу з військом, тому, мабуть, це було логічним рішенням.

Ірина Сампан: В одному з інтерв’ю ви сказали, що залишаєтесь служити попри те, що чоловіка не стало, і ваш син теж хоче піти цим шляхом. Він хоче стати спецпризначенцем?

Оксана Янішина: Він за освітою фармацевт і надалі бачить себе у цій галузі.

Ірина Сампан: Пані Катерино, ви за фахом логістик. Як почали службу у Центрі спецпризначення ВСП?

Катерина Канівченко: Також прийшла за чоловіком. Він служив у цій частині. Почалась АТО. Чоловік поїхав на ротацію, а я сама в пологовому залишилась. Тож щоб його частіше бачити, пішла на службу, яка мені подобається. Що армія не для жінки — це застарілий стереотип. Я за гендерну рівність, за кар’єрне зростання жінок в армії.

Ірина Сампан: Ви страждали від дискримінації у війську?

Катерина Канівченко: Я ні, але випадки такі знаю. Чоловіки не хочуть підпорядковуватись жінкам і не сприймають їх на керівних посадах.

Оксана Янішина: Як чоловіки є слабохарактерні, так само є жінки бойові. Якщо жінка відчуває, що вона може керувати, йти в бій, думаю, не треба її стримувати. Хай просувається по службі, обіймає відповідні посади. Жінка завдяки своїй інтуїції здатна знайти нестандартні рішення там, де цього не зробить чоловік.

Ірина Сампан: Пані Олено, яким був Ваш шлях до війська?

Олена Іванченкова: Я в Збройних Силах України з 2006 року, але тоді була службовцем. Я там працювала 8 років, 3 з яких я була в декреті. Вийшло так, що з чоловіком розлучилась. І я подумала, що якщо можу бути сильною мамою, то чому не можу бути сильною на службі. Тож тепер виконую обов’язки діловода в частині.

Ірина Сампан: Незалежно від посад, усі в Центрі проходять бойову підготовку. Як вважаєте, чи потрібні військовослужбовцям на небойових посадах такі тренування?

Олена Іванченкова: Звісно, потрібні.

Оксана Янішина: Ми займаємось стройовою підготовкою. Кожен робочий день у нас розпочинається з фізичної підготовки. Наприкінці місяця здаємо нормативи. Також їздимо на стрільби.

Катерина Канівченко: Хочеться наздогнати хлопців, бо вони в нас дуже передові в фізичній підготовці і стрільбі. Чоловіки звикли, що жінка повинна сидіти вдома і смажити котлети, та ми рвемося в бій, на передову. Головне, щоб було бажання — і можна зробити абсолютно все.

Ірина Сампан: Невдовзі стрибатимете з парашутом. Це для вас новий досвід, як до цього готуєтесь?

Катерина Канівченко: Готуємось фізично. Повітряно-десантна служба нас тренує, а психологічно, звичайно, дуже важко. Мені мама не дозволяє, але дуже хочу. Сподіваюсь, все вийде.

Оксана Янішина: Ми маємо сім’ї, за які відповідальні, тому страшно не так за себе, як за них.

Олена Іванченкова: Думаю, кожен буде хвилюватись перед стрибком. У мене маленький син, йому 8 років. Тому, звичайно, страшно, але ж і адреналін.

Ірина Сампан: Пані Оксано, які відбулись зміни за цей час щодо забезпечення і щодо підготовки медиків?

Олена Іванченкова: На помилках вчимося. У нас часто відбуваються тренінги з тактичної медицини. Тепер всі можуть допомогти як собі, так і товаришам. І забезпечення, звісно, набагато краще. Хочеться, щоб все це скінчилось і щоб ми займались бойовою підготовкою лише на паперах.

Покриття
Надсилайте повідомлення
+38 097 1991.8.24
Наші соцмережі
Завантажуйте додаток