«З минулого пам’ятає чотири слова: Волинь, колодязь, мама, Україна». В Афганістані знайшли українця, який зник безвісти 30 років тому

«З минулого пам’ятає чотири слова: Волинь, колодязь, мама, Україна». В Афганістані знайшли українця, який зник безвісти 30 років тому

У 1988 році прапорщик Ігор Бєлокуров з Волині зник безвісти в Афганістані, а на початку 2018 року на нього натрапила команда археологів. Про те, кого знайшли через 30 років та чи дійсно це український боєць, в ефірі Армія fm розповів Олег Чуйко, начальник відділу пошукової роботи управління цивільно-військового співробітництва ЗСУ.

 

Сергій Жуковський: Розкажіть, як відбулася ця історія.

Олег Чуйко: Вони працювали на курганах і прийшла інформація, що знайшли нашого волинянина, який зник безвісти 30 років тому. Я перевірив цю інформацію. І дійсно була така людина. І ми почали працювати з побратимами над його пошуками.

Сергій Жуковський: Як розпочинався процес пошуків?

Олег Чуйко: Операція дуже не проста. Територія пошуку зайняла 600 км по фронту і 300 км вглиб. Ті археологи, які його знайшли, не надали жодних контактів і точок на карті. Ми були змушені шукати самотужки цього Амурдина. І 18 квадратних кілометрів ми йшли і шукали в різних людей. Допомогли нам знайти лише сучасні технології. З того відео, яке було на телефоні у дуже поганій якості, ми визначили двох місцевих бандитів. Які були в базі розшуковій і вийшли на них.

Сергій Жуковський: Ви сказали Амурдин?

Олег Чуйко: Це його нове ім’я. В нього там зовсім інше життя. До речі ніхто зі старійшин не знає, звідки він взявся. Він з’явився в селі на початку 90-их. В нього немає прізвища і по-батькові. В нього є лише власне ім’я – Амурдин. Коли знайшли його, поїхали в село у Волинській області до його ймовірної матері. Записали а відео звернення і передали нашим розвідника туди в Афганістан переслали. Начебто його схвилювало, хоча пам’ять в нього відбита повністю. Після того, як був встановлений контакт, наша група поїхала до нього, взяли зразки ДНК. Зараз триває експертиза. Справа в тому, що він живе в районі, де оперують загони ІДІЛ. В тих краях дуже неспокійно. Він приїхав схвильованим на зустріч.

Андрій Давидов: Де він був весь цей час?

Олег Чуйко: В нього величезні проблеми з пам’яттю. На потилиці слід від прикладу, який видно досі. Ліва рука від кисті до плеча була повністю розірвана і заштопана жахливо. Він розказує, що їхав на броні і пам’ятає вибух. Ми провели хронологію, що пам’ятає від 1992 рік. За цей час він прийняв іслам. З минулого пам’ятає чотири слова: Волинь, колодязь, мама, Україна. За ознаками, мама казала, що в нього на лівій нозі дитячий шрам від сокири. І дійсно, в тому місці, де мама казала, є шрам. Але кажуть, що він був вищим. Є певні нестиковки. Він дуже жилавий, худий і сильний. В нього 5 дітей – три доньки і два сина. Він передав мамі персидську хустку і мигдаль.

Сергій Жуковський: Як він ставиться до можливого повернення в Україну?

Олег Чуйко: Якщо буде збіг експертизи і якщо нам вдасться надіслати документи нашому президентові з проханням надати йому громадянства. Він записав відеозвернення до президента з проханням надати йому можливість воз’єднатися з родиною. Якщо буде підтвердження, він з сім’єю готовий вилітати хоч вже. Він живе бідно, але всі діти доглянуті, тобто, він все вкладає в сім’ю. Про нього кажуть, що він дуже працьовита і талановита людина.