"За кожного бійця переживаємо як за свого брата", - польовий ефір з 53-ю бригадою

"За кожного бійця переживаємо як за свого брата", - польовий ефір з 53-ю бригадою

Яна Холодна та Віктор Смірнов провели виїзний ефір з бійцями 53-ї ОМБр. 23-річний санінструктор Максим та військовий капелан отець Платон розповіли свої думки про війну, службу, місцеве населення, віру та підтримку на передовій.

 

З чого починається ваш ранок?

Максим: З шикування! А потім ранкова молитва.

Платон: Є небагато заходів, де можна зібрати всіх разом. А на шикуванні – присутні всі. Коротенька молитва.

Ви військовий капелан з бригадою на передовій. Яка ваша роль тут?

Платон: Важливі капелани, тому що тут люди не дивлячись на їхній соціальній статус – постійно знаходяться у стані стресу, вони відірвані від своїх родин. Звичайно, їм потрібно просто поговорити навіть. Багато людей впадали тут у відчай. Це природно. Але в такі моменти їх потрібно підтримувати. Довіра до священика більша. Я не професійний психолог, але нас цьому вчили.

Максиме, ви лікуєте тіла. Чого пішли в армію?

Максим: Всі професії потрібні, особливо в армії. Військовослужбовець – потрібна професія. Військові медики не виключення. Якщо я маю освіту? – чому б ні. Якщо можна зробити щось своїми силами… Що поїду на фронт не уявляв, коли вчився, але коли влаштовувався у збройні сили – попередили і я не злякався. Бояться всі, і боятись треба, але не дивлячись на це, треба щось робити.

Коли нема активних бойових дій, чим ви займаєтесь?

Максим: Благоустроєм, там, де приживаємо наводимо лад. Також місцеві приходять, ми ніколи не відмовляємо. Серед місцевого населення загалом старі люди – то тиск, то ніжка, ручка болить. По-різному буває. Жоден виклик не був проігнорований. Іноді ми до них їдемо, іноді вони до нас.

Ви хотіли бути корисними, підписали контракт? Що для вас ця бригада?

Максим: Це моя друга сім’я. Це мій підрозділ. Я ніколи не шкодував, тут навіть краще.

Як побудований день військового капелана?

Платон: Залежить від дня. Буває, їздимо по позиціях, буває, хтось приходить, щось треба, або поговорити або посвятити. Або хрещення. Є боєць один, він не знає, чи був він хрещений в дитинстві. Тому такі теж випадки бувають. Все, що потрібно від священика.

Як знаходите потрібні слова?

Платон: не можна підготуватись заздалегідь, для кожного свій підхід. Буває, що не знаєш, що сказати, але потрібні слова знаходяться.

Є люди які сповідують ріні релігії, як у такому випадку?

Платон: У нас є кодекс. Військових капеланів. Ми ставимось до всіх однаково – не дивлячись на те, в якого бога він вірує і чи вірує взагалі. Інша справа, коли людина не християнської віри – він сам не погодиться якісь обряди проводити. Щось порадити я можу. Є капелани мусульмани. Можу порадити подзвонити цим капеланам, і вони приїдуть до нього. А більшість – християни, проблем не виникає.

Ви місцевий?

Платон: Так. Особисто для мене війна почалась давно. Вона йшла в розумах і серцях людей. Ще в 90-х. Я не розумів ще тоді цього, я ніколи людей не ділив за мовними, регіональними ознаками. Але війна йшла давно, а у 2014 році це прорвалось. Вона могла раніше початись, але Господь беріг до того. Але вона не почалась ні з чого. Жили-жили, і зійшли з розуму. Ні, це готувалось давно, я відчував це на собі. Я багато спілкувався з людьми з західної України. І зараз я приписаний до міста Самбора. А те, що говорять про бандерівців, фашистів – маячня. Це все штучно. Мовне питання – маячня. У нас люди мають розмовляти тією мовою, якою хочуть. Я їздив по ротаціях, минулого, позаминулого року. Я розумію, що це потрібно. З волонтерами їздимо. А тут я потрібен, я знаю менталітет місцевого населення.

Ви спілкуєтесь з місцевими?

Платон: Тривалих розмов нема. Тут людей небагато залишилось. Але ж вітаємось.

Максиме, ви ходите до капеланів?

Максим: Звісно, кожен прислухається. Ці люди важливі, бо психологи не так часто нас навідують, а вони поруч.

Як підтримуєте хлопців?

Максим: Гумором! Настрій у хлопців бойовий, всі готові до будь-чого. І вони і ми зробимо все, що від нас залежить. У нас все є.

Чому ви любите рок, максим?

Максим: мене розслабляє рок. На кожного музика по-різному впливає. Хтось дивується, як я слухаю.

Платон: а я різну музику слухаю. Я так само виховувався на The Beetles. Якщо хлопцям подобається – то добре.

Які ще обряди проводите?

Платон: Обряд має бути недовгим, бо всі чимось зайняті. Це не цивільне життя. Тут все навпаки. Це невеликі молитви. Тут питання в якості, потрібно, щоб люди відчули ці слова. Ну ще свята – літом багато свят. Десь вода освячується, ще щось. У нас є капличка, просто зараз ми її переносимо на зиму. А мені і ікони передали спеціально, і рушники для неї. Місце, призначене для богослужінь. Є хрестики, молитовники. Передають люди багато, це дуже цікавить хлопців, особливо на передовій, кожен хоче щось таке мати в руках, чи при собі. Це дає надію. Але хрестик це добре – але самому треба щось для цього робити. Треба бути людиною. Людина створена за образом божим. Бог – це любов. Ми всі тут незалежно від нашого звання чи посади – рівні. Звичайно, є субординація, устав, але так чи інакше, потрібно думати не тільки про себе, а й про інших.

На шевроні 53-ої бригади є напис «З богом за Україну»?

Платон: Це слоган військовий. Люди надію свою покладають на бога, є ситуації, які ми не в силі змінити. Але з надією ми йдемо вперед.

Про що ви мрієте, які у вас надії?

Максим: Що війна закінчиться, і повернемось додому всі живі здорові. За кожного бійця переживаємо як за свого брата. Звісно. Також, щоб вони не забували, як себе треба поводити у разі уражень, ми проводимо заняття, виїжджаємо на позиції і відпрацьовуємо. Для дітей проводимо у школах заняття. Це не тактична медицина, але як надати долікарську допомогу – це ми викладаємо. Бо вони ж тут живуть.

Як діти військових зустрічають?

Максим: Їм цікаво. Своїм спілкуванням з цивільними, з дітьми – ми подаємо гарний приклад, показуємо, що збройні сили на захисті. Дітей небагато, але вони з радістю нас зустрічають.