Захисник ДАПу К. Недря: Перший живий контакт з росіянами відбувся в травні 2014-го, коли вони відстрілялися по нашому блок-посту
Кирило Недря – військовий 93-ї бригади «Холодний Яр», один з перших, хто потрапив за мобілізацією до війська, один із тих, хто обороняв Донецький аеропорт, а потім допомагав знімати відомий український блокбастер «Кіборги». У програмі «Поліграф» він розповів як для нього почалась війна, про оборону ДАПу та ребрединг 93 бригади.
Андрій Давидов: Чим ти займався під час революції 2013-2014-го років, твоє відношення до цих подій і де тебе застала війна?
Кирило Недря: Війна застала там, де і революція. За позивним і за посадою я – доцент університету Внутрішніх справ у Дніпрі. Тож війну застав у якості викладача, який на той момент мав погони офіцера запасу. Тому все, що було повзано з революцією і анексією Криму, яка вже за спіраллю історичного розвитку передувала АТО, застало в якості дуже-дуже цивільної професії. Хоча при тому у своєму навчальному закладі ми готували офіцерів для МВС.
Андрій Давидов: Яке було сприйняття того, що почалася війна? Тоді багато хто вважав, що всю агресію здійснювали місцеві сепаратисти, а Росії там взагалі немає.
Кирило Недря: Існувала така думка. Але особисто у мене таких думок не виникало, бо по Криму було зрозуміло з ким ми маємо справу і з ким ми справді зіштовхнулись. Ми ще застали тих, хто насправді був у формі без знаків розрізнення. Про тих, хто реально ініціював події на Донбасі у мене питань не виникало. Якщо казати безпосередньо про живий контакт, то одне з перших використань «чудо-машини» БМ-21 «Град» відбувалося по силах нашої бригади у травні. Коли дві машини БМ-ки приїхали з Дружківки, відстрілялися у напрямку одного з наших блок-постів. Одна з них не змогла поїхати, тому вона була захоплена нашими розвідниками-танкістами. На теперішній момент її можна побачити в експозиції на виставці музею Великої Вітчизняної війни. Якраз документи, які були в цій бойовій машині, підтверджували, що вони приїхали до нас з Чечні. Вже тоді було зрозуміло, що все не так просто.
Андрій Давидов: Чому вони лишали ці документи?
Кирило Недря: Я думаю, що це питання початкового етапу, коли недоорганізація була присутня з обох сторін. Коли документи змінювали, почали виробляти бланки військових квитків ДНР та ЛНР чи паспорти «недореспублік». На початковому етапі це було нормально, коли траплялися документи, що підтверджували російське громадянство тих чи інших осіб. Згадаємо псковських десантників, взятих у полон, які мали на руках документи та низку підтверджень своєї приналежності, навіть елементи форми.
Андрій Давидов: Коли почалася перша хвиля мобілізації, ти жив у Дніпрі, тобі прийшла повістка. Як це все відбувається, якими були твої дії?
Кирило Недря: Дуже прагматично. Буквально за декілька годин зібрався до військкомату дізнатися що до чого, звірили документи. Сказали наступного дня прибувати на проходження медичної комісії. Хоча назвати «медичною комісією» її було важко. Наступного дня відправився до військової частини.
Андрій Давидов: Багато людей тоді йшло до військкомату?
Кирило Недря: Нас їхало в автобусі п’ятсот – партія.
Андрій Давидов: Це саме ті, хто за повістками?
Кирило Недря: Так. Це були з Кам’янського (Дніпродзержинськ) військомату. Оскільки це промислове місто, де підприємства, і початкові мобілізаційні дії, які виконувались через мобілізаційні відділи підприємств, тому багато хлопців було роботяг.
Андрій Давидов: А вони розуміли що відбувається?
Кирило Недря: Багато хто не розумів. І ті, хто їхав, і ті, хто виписували ті повістки. Одним із моментів, з якими одразу довелося зіштовхнутися – це коли в одного хлопця у повістці написано «10 діб на навчальні збори», в іншого написано, що він прибув на 45 діб, в когось – на місяць, а в когось – безстроково. Тому елементарні речі пояснити: наскільки тут і для чого – це вже було певним головним болем.
Андрій Давидов: І одразу ти потрапив в 93-ю бригаду. Існує думка, що перша хвиля мобілізації – «голі й босі». Що там відбувалося?
Кирило Недря: Стосовно «голі й босі»… Затвердженим штатом ми отримали все: і особисту зброю, і «дубок», якщо ми кажемо про форму, каски зразка 43-го року – це був єдиний засіб індивідуального захисту. І ще були чотири «броніки» часів Афгану.
Андрій Давидов: Це чотири «броніки» на роту? На взвод, чи на скільки?
Кирило Недря: На підрозділ. Виходить, що перший взвод виїздив на свій перший блок-пост, тобто для тих, хто працював на дорозі – чотири «броніки». Знову ж таки, це питання вирішувалось по прибуттю в зону АТО. Буквально через декілька тижнів почали привозити «броніки» нового зразка. Постало питання про те, що це перший момент, на який треба звернути увагу – індивідуальний захист. Техніка була в різному стані: і в робочому, і та, яку треба було доводити до робочого стану. Взуття було, умовно, бо порівнюючи з світовими стандартами оснащення, звісно, ні про що. Якщо казати про затверджені тодішніми нормативними документами, то, думаю, ми отримали все.
Андрій Давидов: Що було коли прибули до підрозділу?
Кирило Недря: Відбувався місяць бойового злагодження. Заселилися ми тоді в наметове містечко, яке було розгорнуто, бо казарми не могли вмістити бригаду за повним штатом. Виникали постійно такі питання як доставка води, засобів особистої гігієни, врегулювання питання чистоти в тому ж самому наметовому містечку. Все вирішувалось. Люди, що служили в підрозділі мали різний досвід.
Андрій Давидов: Це були ті, хто вже відслужив строкову службу, і так звані «піджаки»?
Кирило Недря: Так-так.
Андрій Давидов: Які враження були від потрапляння в зону АТО? Хоча тоді вона так ще не називалася.
Кирило Недря: Відчуття небезпеки, звісно ж. Майже одразу після входження батальйону і тактичної групи в зону, були перші загибелі. Був здійснений напад на блокпост на Золотому, тоді і були перші загибелі. Тобто відчуття того, що ми не просто покрасуватись у військовій формі туди приїхали, а що тут воюють і вбивають було одразу.
Андрій Давидов: Тобто можна сказати, що червень у вас пройшов в режимі адаптації?
Кирило Недря: Відносно. Навряд це можна назвати адаптацією, оскільки завдяки людині, яка загинула, ми вже розуміли певну небезпеку. Він звертав особливу увагу на поводження на блокпостах.
Андрій Давидов: Тобто у нього був саме досвід будівництва блокпостів?
Кирило Недря: У нього був досвід миротворчих місій, він розумів важливість цього і намагався передати свій досвід, і, як виявилося, передавав його добре. Розуміння того, що відбувається, і що робити в тій чи іншій ситуації існувало завдяки йому. До речі, саме на цих блокпостах розпочиналась служба і розуміння того, що небезпека може бути і від цивільної особи. Вже на той момент були відомі ситуації, коли під час потрапляння когось, начебто, цивільного на блокпост труїлися люди, ставався якийсь підрив… Тобто було зрозуміло, що здійснювалася диверсійна робота.
Андрій Давидов: Це вже був наступ українських військ на позиції російських військ і сепаратистів? Як все відбувалося, які міста звільняли?
Кирило Недря: Якщо казати безпосередньо за наступ , шлях просування нашого підрозділу почався з Селідово, в бойових діях ми участі не брали. Один із взводів мав напрямок Красногорівка, Мар’їнка, з населеного пункту Гірняк. З-під Селідово, де ми пробули тиждень, ми були перекинуті на Карлівку, де були більш-менш активні бойові дії. На той момент розвився наступ на Слов’янськ. Ми мали своє завдання відтягувати на себе сили, щоб нашим військам, які брали участь у звільненні Слов’янська, було простіше виконувати це завдання. Знову ж таки, два штурми Карлівки, за участі добровольчих підрозділів «Правий сектор», «Донбас». В результаті вона була звільнена. В подальшому цей підрозділ брав участь у звільненні Пісок, потім це була Авдіївка, ну і потім був Донецький аеропорт.
Андрій Давидов: Це вже був серпень?
Кирило Недря: Так. Четвертого серпня перша половина підрозділу зайшла для виконання завдання на територію аеропорту міста Донецьк.
Андрій Давидов: Чи в липні ще було відчуття, що от-от і ми переможемо?
Кирило Недря: Було відчуття, що ще місяць-два і по домівкам.
Андрій Давидов: Чи була можливість тоді зайти в якийсь район Донецька і закріпитися там?
Кирило Недря: Певним нашим загонам і підрозділам навіть вдавалося заходити в Донецьк. Та навіть той самий Донецький аеропорт – це околиці міста. Я з вікна терміналу спостерігав приватний сектор Донецька, з іншого вікна видно було Спартак. Можна було. Але не можу судити про доцільність таких дій.
Андрій Давидов: В аеропорт ви зайшли одразу після Пісок?
Кирило Недря: Після Пісок була Авдіївка. А після Авдіївки ДАП. 23-24 липня відбулося деблокування ДАПу. Тоді з’явилась «дорога життя» з більш-менш доступних підходом на його територію. Відповідно, з’явилася змога 72 бригаді звідти вийти, щоб ми туди зайшли. Крім них там від початку були 3 полк спецпризначення, зенітники 25 бригади.
Андрій Давидов: Чи було відчуття, якими можуть бути бої за аеропорт?
Кирило Недря: Перша частина нашої ротно-тактичної групи зайшла 4 серпня, друга половина – 14. Тоді все було у більш-менш нормальному стані. Незадовго до того там ще було світло і вода. Ми розуміли, що це стратегічний пункт, що ми знаходимося у автономному режимі наших основних сил. Тоді навіть літній душ стояв на злітці. Все «цікаве» почалося 24 серпня. Якраз Іловайськ, «парад полонених» в Донецьку. Тоді ми отримали «міцний привіт» мінометами і артою. Відтоді стало зрозуміло, що спокійно не буде. Буквально одразу почало бути гаряче. За день по нам могли відстріляти до 14 тисяч снарядів «Граду».
Андрій Давидов: Перебуваючи в аеропорті ви дізналися, що вас почали називати «кіборгами». Як це сприйняли?
Кирило Недря: Весело. Сестра моя прислала мені скріпи переписки двох офісних працівників – один був переселенцем з Донецька, а інший залишився в Донецьку. В цій переписці була мова про донецький аеропорт. І людина з Донецька описувала, що «їх там штурмують, нічого не виходить, серед місцевих пішла промовка, що там не люди, а кіборги». І через кілька днів президент давав прес-конференцію, де згадав, що навіть вороги нас називають «кіборгами». І після того це пішло в маси. Але ми досі себе так не називаємо. Ми захисники донецького аеропорту, військовослужбовці.
Андрій Давидов: Я читав сєпарські відгуки про українську армію – чи в них було хоч трохи правди? Про підземні тунелі, якими армія тікає, потім повертається?..
Кирило Недря: Про тунелі, звичайно, не правда, але про те, що не вдавалося здавати – звичайно. Це був перший об’єкт, який вдалося захопити. Тоді там загинуло два військовослужбовця 3 полку спецпризначення. Моя позиці «Єнот» була на краю ДАПу, тобто, найперша з боку Спартака. Вони захопили її першою, тоді загинули Олег Кулигін і Женя Подолянчук. Женя був легендою серед спец призначенців і він 100% став би майбутнім наших ЗСУ. Але так сталося через пряме влучання танку… Олег загину зразу, Женя під час евакуації. Тоді стало зрозуміло, що за певних обставин певні позиції можуть «лягати», а загалом, все трималося. Довго.
Андрій Давидов: З аеропорту ти вийшов в жовтні 2014 року. Як складалася твоя подальша доля?
Кирило Недря: 28 вересня на злітку вискочив танк і спалив два БТРи 79 бригади. Цього дня загинув наш командир Сергій Колодій. 30 вересня я отримав контузію від вибуху 120 міни. Тоді медик 3 полку Костя Головацький наполіг, що треба евакуйовувати. Розуміючи, що через декілька днів підрозділ буде виходити, я відмовився від евакуації, пояснивши це тим, що не зможу нормально жити, знаючи, що я евакуююсь, а мої хлопці будуть виходити через кілька днів і ніхто не знає, як це пройде. А потім був шпиталь.
Андрій Давидов: Чи ти задоволений результатом фільму «Кіборги»?
Кирило Недря: Загалом, так. Враховуючи наші технічні можливості, бюджету, який був виділений на цей фільм, загалом так.
Андрій Давидов: Які враження від процесу?
Кирило Недря: Чудові. Я вперше поспілкувався з Наталею Ворожбит в 2014 році, по гарячих слідах. Це в подальшому вилилося в збірні образи, в сюжет. Мені здається, що завдяки режисеру і акторському складу вдалося передати внутрішній стан людини, внутрішньої боротьби, роботи над собою.
Андрій Давидов: Яке в тебе ставлення до ребредингу твоєї рідної 93 бригади Холодний Яр?
Кирило Недря: Мені здається, що це один з найкрутіших ребредингів. З того, що мені подобається – це ССО і 24 бригада Королівська піхота. Але, оскільки, це рідне, то 93 мені дуже подобається. Я трохи консультував Влада Сорда з позивним «Змій» в певних моментах. Холодний Яр – це історичний феномен. Це створення нових традицій, які ґрунтуються не на прийдешніх подіях, а на нашій історії.
