Законопроєкт про воєнних злочинців: камені спотикання
Чи утискає законопроєкт №2689, який ще називають «законопроєкт про воєнних злочинців», права військовослужбовців та що дасть Україні ратифікація Римського статуту – в ефірі Армія FM розповіла експертка Центру громадянських свобод Вікторія Мозгова.
Наталія Шмарко: Цей законопроєкт у ЗМІ ще називають «про воєнних злочинців», то в чому ж його суть?
Вікторія Мозгова: Його історія складна і давня. У нас із 2014 року триває збройний конфлікт. Проте ніхто не думав, що може таке статися, тож міжнародне право недостатньо було імплементоване в наше законодавство. Щодо Донбасу і Криму виникла саме така проблема, оскільки кваліфікації тих дій, які відбуваються на окупованих територіях, фактично на 70% в Кримінальному кодексі немає. Так, ми можемо певні діяння прирівняти до інших складів злочинів, наприклад – вбивство, катування, зґвалтування, але це загальнокримінальні злочини. Вони мають термін давності, є можливість звільнення особи від відповідальності або повного відбуття покарання. Коли ж мова йде про міжнародні злочини - воєнні, злочини проти людяності, геноцид і так званий злочин агресії, - то за них в цивілізованому світі після Другої світової війни немає строків давності. Цей законопроєкт спрямований на захист певної категорії людей. Передусім це цивільне населення; особи, які потрапили в полон, гуманітарні місії; медики; духовенство; а також люди, які забезпечують життєдіяльність регіону. Крім того, він захищає об’єкти культурної спадщини, що актуально для території окупованого Криму. Законопроєкт 20 травня цього року був ухвалений, спрямований президенту на підпис на початку червня, але донині він ще не підписаний главою держави.
Наталія Шмарко: Точаться розмови, що цей законопроєкт якимось чином утискає права військовослужбовців, чи є для цього підґрунтя?
Вікторія Мозгова: Найперше причина в тому, що плутають поняття «воєнний» і «військовий» злочин. Воєнний – стосується війни, військовий – війська. Ми жодним чином не впливаємо на злочини, які пов’язані із несенням військової служби. Наприклад, коли це дезертирство чи інші діяння. З точки зору законодавства ми були не готові до агресії Росії. Наприклад, є поняття колективної відповідальності. Це відповідальність командирів за бездіяльність у випадках, коли злочини чинять їхні підлеглі. Тут закидають, що тут стане питання про невиконання наказів. Жодним чином, адже невиконання наказу регулюється іншими нормами. Тут мова йде про те, що керівник, підлеглі якого катують заручників у підвалах, чудово знає, що там відбувається. Не треба плутати відповідальність за бездіяльність командира, що ніяк не стосується наказів, які надаються під час війни, і жодним чином не оцінюється питання виконання чи невиконання наказів. Керівник несе відповідальність за дії підлеглих за умови, що він знає, що там відбувається, і що може на це впливати. Якщо з якихось причин він самостійно вплинути на ситуацію не може, тоді має повідомити осіб, які мають такий вплив. Саме це в міжнародному праві дозволяє захистити полонених від тих дій, які відбуваються в умовах полону. Тут ми говоримо про відповідальність за бездіяльність керівника. Оце основний момент, щодо якого виникає непорозуміння.
Наталія Шмарко: Хто є співавторами законопроєкту і коли очікується його підписання?
Вікторія Мозгова: На сайті законопроєкту можна ознайомитися зі співавторами - це громадські організації і міжнародні експерти. Зазначу, що Міноборони, коли давало відгук на цей законопроєкт, підтримало його без зауважень. Наш законопроєкт відповідає сповна положенням Інструкції Міноборони щодо міжнародного гуманітарного права. Якщо законопроєкт не підписує президент, його підписує голова Верховної Ради. Конституція не прописує, як діяти, коли жоден із представників держави цього не робить. Я думаю, як тільки буде прокомуніковано, що жодних загроз законопроєкт не становить, то він буде підписаний.
Наталія Шмарко: Чи вплине ухвалення цього закону на відповідальність російської сторони за неправомірне ув’язнення наших співвітчизників?
Вікторія Мозгова: Передусім ми зможемо кваліфікувати повною мірою діяння, які є. Ми забезпечимо те, що коли б не закінчився цей конфлікт, винні особи не уникнуть відповідальності, бо строків давності у міжнародних злочинів немає. Крім того, коли йдеться про міжнародні злочини, особу не можна буде жодним чином звільнити від відповідальності. Ухвалюючи такий закон, держава засвідчує, зокрема країні-агресору, свідому позицію щодо своїх громадян.
Наталія Шмарко: Щодо Римського статуту, що ратифікація цього документа дасть Україні?
Вікторія Мозгова: По завершенню Другої світової війни постала проблема, що механізм трибуналів, спеціально створених під конкретну ситуацію, наштовхується на право вето і недостатньо ефективний з точки зору правопорядку в світі. І тоді почалися намагання створити в світі орган, як міжнародний кримінальний суд. Бо всі інші суди, зокрема суд ООН, європейський суд з прав людини, не оцінюють дії фізичної особи, не притягають її до кримінальної відповідальності, а ставлять питання про відповідальність держави. У світі єдиною установою, яка може притягнути фізичних осіб до кримінальної відповідальності, є Міжнародний кримінальний суд. Документ, на підставі якого він функціонує, - це Римський статут. Він має кілька блоків положень. Передусім визначає, які загалом злочини цей суд розглядає, в якому порядку, яким складом суддів, які покарання може застосовувати і як інші члени-підписанти Римського статуту співпрацюють, щоб притягнути винних до відповідальності. Міжнародний кримінальний суд жодним чином не втручається в політику, бо це насправді дуже дорого. Тобто можна сказати, що це суд для топових злочинців, а не пересічних військових. Відколи він працює, з 2002 року, було всього 46 підсудних. Нині 123 країни ратифікували Римський статут, а 155 підписали, зокрема Україна. Згідно з угодою про асоціацію, ми зобов’язані ратифікувати Римський статут. Також є план дій на виконання Угоди, який ми прострочили в 2019 році. Європейський союз із Міжнародним кримінальним судом взаємодіє, і якщо ми долучаємось до міжнародної спільноти, то маємо теж поважати міжнародне право. Ратифікація Римського статуту нині впливає тільки на наше майбутнє і на наш статус на міжнародній арені. Це механізм, який є додатковим до національного. Скористатись ним чи ні, залежить від нас. Його ратифікація є органічною для нас як тих, хто приймає позицію колективної безпеки в регіоні.
