«Зараз хорошої художньої літератури автори продукують менше, ніж видавці готові видати» - Ольга Погинайко

«Зараз хорошої художньої літератури автори продукують менше, ніж видавці готові видати» -  Ольга Погинайко

Директорка книгарні Смолоскип про літературний конкурс, суспільний запит на українську книгу, та чому саме зараз час видавати ваш перший роман.

Нещодавно Смолоскип видав спогади Марії Савчин, провідниці ОУН. Чому саме ці спогади?

Вона мала дотичність до багатьох подій. Вона була дружиною Василя Галаси, позивний Орлан, він був керівником УПА на Закерзонні, на Волині, Рівненщині. Марічка була постійно поруч з ним. Її ловили органи, і після того, як її сфотографували, вона не могла з’являтись ніде певний час, була вимушена піти в підпілля і постійно бути по криївках. Чому саме ці спогади? Смолоскип вже видавав їх у 2003 році. Доволі великим накладом, як на українські книжкові реалії, 5000 примірників. Він продався не одразу, десь п’ять років він продавався. І коли наклад закінчився, постійно з’являлись люди, які шукали цю книжку. Так виникла ідея про перевидання. Ми планували зробити це торік. Але так сталось, що вийшла вона лише цьогоріч. І то не випадково – бо цього року якраз річниця - 75 років заснування УПА. Ця книга дуже багато пояснює. Я б цю книгу схарактеризувала так: це мала особистісна енциклопедія української повстанської армії цього періоду, із 1944 по 1953 рік. І дуже логічно було її перевидати, вона того варта.

У це видання ми додали передмову директора інституту національної пам’яті Володимира Вятровича – він особисто знав Марію Савчин, вона померла у 2015 році, прожила довге життя. Фантастично цікаве життя! Вятрович на презентації в Києві розповів, що спогади Марії Савчин довгий час були тією книгою, яку він рекомендував тим людям, які хотіли прочитати щось про УПА. Я його добре розумію, бо Марія Савчин в цій книзі описує не тільки події, а й людей, побут, і рефлексує над тим, що відбувається. Для чого ми боролися, чому. Вона намагається ці речі пояснити.

Що зараз видає Смолоскип?

У Смолоскипа в Україні є кілька напрямків роботи. Перший, це молодіжний напрямок – ми проводимо літературний конкурс. За його результатами молоді поети та прозаїки можуть видати свою першу книгу. Це важливо, коли ви хочете стартувати в літературі, але не хочете робити це за свої кревні. І ставлення до книжок, виданих своїх коштом, все таки амбівалентне. І конкурс Смолоскипа - це вже певна марка. Особливо, що стосується поезії. Переможці Смолоскипа - це рівень! Це шматок роботи, яким Смолоскип зайнявся по переїзду в Україну у 1992 році. Перший конкурс було проведено у 1995 році, і першим переможцем, до речі, був Сергій Жадан.

Те, чим Смолоскип займається ще з американських часів – а американському Смолоскипу цього річ буде 50, це шістдесятники і дисиденти. Ми займаємось цим і зараз. Коли Смолоскип перебував в Америці, то Осип Зінкевич видавав переважно книги, що стосувались репресій, книжки правозахисного характеру, Гельсінська спілка і такі речі. Коли вийшла книжка Чорновола «Лихо з розуму», вона була перевидана спільно з американським видавництвом англійською мовою накладом у 20 тисяч. Західний світ зрозумілою мовою вперше дізнався про репресії у Радянському союзі. Ця книжка дуже вплинула на історію. Зараз ми видаємо мемуаристику шістдесятників та дисидентів.

В минулому році ми видали щоденники Осипа Зінкевича. Його життя - це предмет натхнення. Ця людина організовувала передачу самвидаву з Радянського союзу в Америку. Це якийсь Джеймс Бонд! Щоденники дуже ділові, строгі, але там фантастично цікаві речі, які стосуються періоду самвидаву. Погляд з іншого боку.

І ще один важливий напрямок діяльності в нас - це популяризація періоду літератури розстріляного відродження. В нас є ціла серія – «Вибрані твори». Потім ця серія виросла в серію «Шістдесятники», і от в цій серії в нас мають скоро вийти дуже запитувані людьми вибрані твори Євгена Маланюка. Це дуже своєрідна тема, тому що є автори, які входять в шкільну програму – і там досить видати книжку. А є - які не входять, і там не досить видати книжку. Для того, щоб повернути цих людей в літературу треба ще дуже багато вкласти. Треба сказати, хто ця людина, чому ми видали цю книжку, що вона написала. От взяти Юліана Шпола – він же ж Яловий. Прекрасний роман «Золоті лисенята», але для того, щоб його купували - треба прочитати не одну лекцію. Це такий наш просвітницький момент, але він дуже важливий.

Про сучасну війну щось видає Смолоскип?

Ми видали в минулому році. В нас була на конкурсі спецпремія. Капітан Володимир Патола. Він прикордонник, був у зоні АТО на прикордонних заставах в 2014 році. Це його поезія. Цьогоріч я знаю, що ми почали працювати над ще однією поетичною збіркою учасника АТО.

Є ще поетична книжка Тетяни Яровициної – «Тендітна сила». Вона волонтерка, багато допомагала. Там цілий блок поезії, яка стосується сучасної війни. Це складна тема. Якщо йдеться про воєнну прозу – то зараз дуже складно написати такий текст, який був би не просто фіксацією того, що відбувається. Історія триває, і треба багато часу, щоб від неї відсторонитися. Це буде дуже не скоро. Я рада, що виходять ці книжки, але зараз важливо, просто, щоб фіксувалися події, у щоденниковій формі.

Що користується найбільшою популярністю серед читачів, що запитують, що купують?

Це характерно для періодів великих потрясінь – коли люди купують книжки, пов’язані з особистісним зростанням. Як директор книгарні, можу вам сказати, що є великий і попит, і запит, і пропозиція різноманітного нон-фікшену, на тему особистого зростання, «як досягати мети» і тд. Але і на історичну тематику речі, науково-популярні книжки. Переважно це перекладні книжки. Це стосується і художньої літератури. Але в плані нон-фікшену… Цих авторів одиниці. Які можуть написати легко, цікаво, так, щоб це могли читати не тільки студенти, яким просто треба здати залік, щоб це вас не відштовхувало.

Наприкінці минулого року ми видали книгу Володимира Теліщака, «1930 УСРР: повстання» – про селянське повстання перед голодомором. Нон-фікшн. 16 розповідей, легко написано. Цих селянських повстань було близько тисячі насправді. Для людей, які не цікавляться цією темою, не історики – це табула раса. Для мене це було відкриття. В цій книжці він вибирає найцікавіші історії, там, де можна було знайти фото, справжніх людей, з різних частин України, які репрезентують ці селянські повстання. Друга книга, від якої я була в захваті – це Ростислав Семків «Як писали класики». Дуже класна книга про те, як писало семеро (на думку автора) найвизначніших авторів світової літератури – там Агата Крісті, Курт Воннегут, Рей Бредбері. Якщо вам хочеться все кинути і піти читати енну кількість літератури – це гарна книга. От для мене «Як писали класики» – це книга написана так, що хочеться все кинути і піти читати 200 романів Агати Крісті. Це що стосується нон-фікшену.

Є великий запит на художню літературу. Але є велика проблема. Зараз хорошої художньої літератури автори продукують менше, ніж видавці готові видати. За минулий рік можна набрати до десятка текстів, які справді збурили якісь серйозні обговорення, дискусії. Я не кажу, що більше ніхто нічого не пише… залишається потім відсотків десять в історії літератури. Просто, художній рівень не дотягує. Оскільки запит є великий – то попит на перекладну художню прозу теж великий.

Що ви читаєте у вільний час для душі?

Зараз – мемуаристику. Мені дуже добре йдуть спогади. Можливо, це вікова штука. Бо спогади – це коли ти вже в невеликій затридцятці, починаєш задумуватись про коріння, про те, як життя в людей складається. Спогади - це дуже помічне. Коли читаєш мемуарні книжки, то сюжети просяться на екран, в художню літературу. Дуже хочеться читати нон-фікшн, він лежить в мене на столі великою купою, чекає слушного часу.

З української прози за минулий рік я б відмітила три книжки – «Забуття» Тані Малярчук, вона здобула і «Золоту бульку» і «Книжку року ВВС», обидві заслужено. Мені книга сподобалась. Потім, книга нашого лауреата Мирослава Лаюка – «Баборня». Сучасний роман про вчительку. Моя мама вчителька – їй би я не дала цю книжку почитати. І третя книжка, видана Смолоскипом минулоріч. Сергій Комберянов «Крадії пам’яті». Про те, що людина людині вовк. Мені ця книга нагадала «Сліпоту» Жозе Сарамаго. Там багато спільного. Закрите суспільство. Звісно, це дебютний роман. Не рівень лауреата Нобелівської премії, але він заставляє задуматися.

Що стосується зарубіжки, то останнє, що мене вразило – «Галапагос» Курта Воннегута. Люблю його з університетських років. А ще, я собі зробила вихідні з книжкою, зі шкільних років люблю наукову фантастику. Зараз читаю про космос все, що можна. «Марсіанин» Енді Вейра – відпочила душею.

Ваш посил письменникам-початківцям.

Першого вересня починається прийом рукописів у видавництві Смолоскип – якщо ви пишете українською мовою, там нема матюків і порнографії – приносьте на конкурс. У нас є всі вимоги на сайті. Всі рукописи шифруються. Минулого року ми мали рекордну кількість рукописів – близько 160-ти. Мені дуже шкода журі! Не бійтеся передусім. Якщо в Смолоскипі у вас не вийшло – шукайте інші варіанти! Зараз дуже багато конкурсів. Навіть організовують молоді письменники, щоб підбадьорити тих, в кого ще немає книжки.

Треба світитися! Якщо є фестивалі – важливо, щоб ви брали в цьому участь. Це можливість знайти своє коло спілкування, познайомитись з іншими. Хтось вас підбадьорить, хтось покритикує. В будь-якому разі, потрібно бачити, як цей процес рухається, не замикатися в собі!