Засновники кримськотатарського кафе «Хайтарма»: Дуже приємно, що поїсти наших страв приїжджають з будь-якого куточку Києва

Засновники кримськотатарського кафе «Хайтарма»: Дуже приємно, що поїсти наших страв приїжджають з будь-якого куточку Києва

Півтора роки тому в Києві відкрився заклад кримськотатарської кухні «Хайтарма». Його засновники – кримський татарин, захисник України, боєць Правого сектору Аслан Місіратов та його дружина Любов Порицька. В програмі «Після фронту» вони розповіли про розвиток власної справи і про те, що найголовніше має бути в людини, щоб їй все вдавалося.

 

Дар’я Бура: 1,5 роки тому ви відкрили заклад кримськотатарської кухні, який називається Хайтарма, розкажіть про ідею відкриття такого закладу, в кого виникла така ідея і як ви йшли до неї?

Аслан Місіратов: Коли Люба завагітніла, потрібно було кидати все і  починати вести справи, починати вести власний бізнес. Куди б я не пішов, інженери не були потрібні. І Люба мені сказала: «Ти ж смачно готуєш, давай роби». Відкрилися ми тоді, коли народився наш синочок Едем. Ось, скільки Хайтармі, стільки і Едему.

Любов Порицька: Хайтарма – це наша друга дитина.

Дар’я Бура: Аслан, одна справа смачно готувати вдома і тішити цим дружину і рідних, але відкрити заклад харчування – це трохи складно. Якими були твої кроки?

Аслан Місіратов: У нас завжди всі чоловіки готують смачно і я завжди готував вдома. Я отримую задоволення коли готую. Коли я готую, кайфую, в мене з голови вилітають всі проблеми, всі болі. Коли відкривалися, основною проблемою були кредити. Ніхто не дає мені їх, тому, що я кримчанин, з кримською пропискою. Добре, є друзі, у них береш і їм віддаєш. Якби не друзі і старі знайомі, ми б не відкрилися.

Любов Порицька: Коли Аслан залишив Кримську сотню і війну, він зрозумів, що треба якось жити і годувати сім’ю. Почав шукати роботу, працював на кількох, але я бачила, що йому це не подобалося. Він ходив, як на каторгу, коли працював на когось. І я зрозуміла, що йому потрібно відкривати щось власне, щоб робота йому приносила задоволення. Ми обговорювали різні варіанти, але зійшлися на тому, що він дійсно смачно готує і знає багато своїх сімейних рецептів. І ми почали думати, що можемо зробити з тими можливостями, які у нас були на той момент. Ми мали друзів і не мали грошей. Треба було шукати інвестора, який нам допоможе. І коли відкрилися, я побачила, що мій чоловік оживає, як в нього горять очі, як він кожну хвилину проводить в Хайтармі.

Дар’я Бура: Що для вас Хайтарма, крім того, що ви називаєте її своєю другою дитиною?

Аслан Місіратов: Це для мене все. Все, що я маю. Звідти йде і допомога моїм хлопцям, звідти і фінансування ГО «Хайтарма». Це наш хліб.

Любов Порицька: Вкладено в неї дуже багато. Окрім грошей, там наша душа, нерви.

Дар’я Бура: Наскільки впливає на стосунки спільний з чоловіком бізнес?

Любов Порицька: Я б не сказала, що це впливає на стосунки…

Аслан Місіратов: Вона мій мозок, вона мій бухгалтер, маркетолог, калькулятор, кадровик. В мене тільки руки.

Дар’я Бура: Люба, як тобі вдалося приборкати кримського татарина, правосєка?

Любов Порицька: Я його не приборкувала. Він і зараз незалежний. У нас було тільки питання про те, - якщо Аслан хоче дитину, з війною потрібно зав’язувати, бо я була не готова сама виховувати, щодня чекати, переживати і плакати в подушку. Я наважилася на дитину, коли він мені пообіцяв, що покінчить з війною. Він достатньо багато часу і здоров’я віддав війні. Він має поранення, контузії…

Дар’я Бура: Війна на кожному залишає свій слід, ви обоє повязані з нею, чи якось вона на вас вплинула?

Аслан Місіратов: У війни є один великий плюс – я знайшов друзів, побратимів. До війни в мене не було таких близьких стосунків з людьми. Знаєш, дзвоню я йому вночі, він підніме слухавку, він мені дзвонить вночі – я підніму слухавку. В мене з’явилися брати і справжні друзі. Більше плюсів немає. А на собі як таких змін не відчуваю. Можливо, завдяки Любі я став спокійнішим. Хоча в мене в Криму двоє дітей, я не був таким спокійним, я постійно був в русі, метушливий. Зараз, коли познайомився з Любов, став спокійним. Вона і син мене заспокоїли. Він коли біжить до мене і цілує… - це все, що в мене є і заради чого потрібно жити.

Дар’я Бура: За час існування Хайтарми, як ви оцінюєте власний розвиток і розвиток вашої справи?

Любов Порицька: Думаю, за 1,5 роки про нас почуло дуже багато людей. Дуже велику роль в цьому зіграла Лариса і її Ветерано сервіс. Вона нас запросила до себе і завдяки їй ми багато чому навчилися. Ми починали з зовсім маленького мафу на Нивках, де можна було взяти чебурека і піти, наразі ми маємо вже трохи більший заклад на Либідській. Вже у нас тут є столики, ми розширили нашу кухню. Не лише чебуреки, янтихи і солодощі, у нас тепер можна скуштувати плов, лагман, люля-кебаб, манти.

Дар’я Бура: Аслан якось розповідав, що 90% жінок обирають чебуреки, 10% - янтихи, а чоловіки навпаки. Що ще полюбляють ваші гості?

Аслан Місіратов: Манти – це така страва, яка закінчується в нас моментально. Тільки знімаєш з плити манти-казан, і за 15 хвилин вже нічого не залишається.

Любов Порицька: Манти – це як великі пельмені, хінкалі, які готуються на пару.

Аслан Місіратов: Рублене м’ясо, рублена цибуля…. Ще нам хлопці-атошники возять сири і ми робимо бринзу зі шпинатом – це шикарна річ.

Дар’я Бура: Що було для вас найскладнішим за ці 1,5 роки?

Аслан Місіратов: Все нормально було.

Любов Порицька: Для мене було найскладнішим – переїзди. Ми змінили три місця. На Нивках у нас не склалося з орендою, і довелося шукати місце, перевозити все обладнання. Але, зрештою, знову стартонути – було не важко.

Дар’я Бура: Чи вливає на бізнес зміна місця?

Любов Порицька: Дуже приємно те, що за нами люди їздять. До нас приїжджають і з Нивок, і зі Святошино, і з будь-якої точки Києва. Спеціально, поїсти наших чебуреків.

Дар’я Бура: На Нивках через дорогу від вас була ще одна чебуречна, але тоді Аслан говорив, що не боїться конкурентів, бо ваші чебуреки найкращі…

Аслан Місіратов: Потрібно вже з цього стереотипу «чебуречна» відходити. У нас вже кафе. У нас  суп, плов, буде шурпа (це суп з баранини), буде долма (голубці з виноградного листя), самса…

Дар’я Бура: І напої у вас різноманітні…

Любов Порицька: Щербет варю я. Куштувала в інших кримськотатарських закладах, і там він зовсім інший.

Аслан Місіратов: У нас, кримських татар, щербет – це лимон з водою і цукром. А Люба його покращила, додавши східних спецій, суданську розу, лимон і мед.

Дар’я Бура: Які уроки ведення бізнесу ви для себе винесли за час існування Хайтарми і що могли б порадити іншим?

Любов Порицька: Порада – слухати порад. Від тих, хто вже займається бізнесом. Спочатку, ти такий крутий і все знаєш, слухаєш, махаєш головою на те, що тобі радять, але ж «я такий розумний і сам все вмію». А потім обпікаєшся і думаєш «краще б я вчився на чужих помилках».

Аслан Місіратов: Дружину слухайте! Спочатку все йде добре, підіймається, а потім різкий спад і ти відчуваєш, що все, нема бізнесу, нічого не виходить, все пропало. Головне – не опускати руки. Якщо опустив – то все пропало. Мене дружина завжди духом підіймала.

Дар’я Бура: А якщо немає такої Люби поряд?

Аслан Місіратов: Сам себе мотивуй. Взяв м’яч - … і давай. Проблеми є скрізь, але друзі завжди прийдуть на допомогу. Вони і фінансово допоможуть, головне, щоб друзі були.

Любов Порицька: І не бійтеся помилятися. Не помиляться тільки той, хто не працює.

Дар’я Бура: Розкажіть про свій колектив?

Аслан Місіратов: Люба вдома робить пахлаву, заготовки для плову. В Хайтармі працюють хлопці. Один відповідає за постачання, другий – за чистоту, я відповідаю за чебуреки, янтихи… Я готую один майже все.

Любов Порицька: Я завжди прошу хлопців, які в нас працюють – підтримувати атмосферу. Вони можуть подати чебуреки не так, як я сказала, але атмосфера у закладі повинна бути. Найбільше мене тішить, коли гості приходять і говорять, що в нас, як вдома, що в нас затишно і з гумором. У нас 5 столиків, люди сидять окремо, але коли ми всі жартуємо і сміємося, то відчувається, ніби ми всі сидимо за одним столом.

Дар’я Бура: Аслан, ти вважаєш, що якщо людина не розвивається і не рухається вперед – немає змісту щось робити взагалі. Які ще маєш поради нашим слухачам?

Аслан Місіратов: Залишатися людьми, не впадати у відчай і як би не було погано, залишатися в гарному гуморі. І найголовніше – погода в домі. Якщо в сім’ї все добре, і в решті справ все вдасться. Чи є гроші, чи немає – головне сім’я, бо без неї ти нуль.

Дар’я Бура: Які у вас плани на найближче майбутнє?

Аслан Місіратов: Нам запропонували продати точку, яку ми зараз маємо. Там так само залишиться кримськотатарська кухня. А ми хочемо розширюватися, відкрити ресторан. Але є проблема з кредитами. Банки офіційно заявляють, що я не резидент України. Вони говорять, щоб я змінив ідентифікаційний код, мовляв, Крим – це Росія. Я пояснюю, що правосєк і мені до Криму не можна, а вони нічого не можуть зробити. Мовляв, траплялися випадки, що приїжджали кримчани, брали кредити і їхали. З одного боку, банки теж праві, але я намагався пояснити – без результату.

Любов Порицька: Нам мало місця, ми не можемо задовольнити вимоги всіх наших гостей. Ми зараз плануємо, обговорюємо, шукаємо інвесторів.