Засновники моно-кондитерської Veterano Brownie: Ми мрійники і власний заклад – це історія великої мрії

Засновники моно-кондитерської Veterano Brownie: Ми мрійники і власний заклад – це історія великої мрії

Veterano Brownie – відомі шоколадні десерти, які створили ветеран АТО Роман Набожняк і його дружина волонтер Юлія Кочетова-Набожняк. Протягом двох років вони дарують радість і насолоду любителям солодкого. А тепер ще й відкрили першу в Києві браунарню на Подолі. Про те, як розвивати бізнес, йти до своєї мети та бути власниками моно-кондитерської в програмі «Після фронту» розповіла Юлія Кочетова-Набожняк.

Дар’я Бура: Днями вам виповнилося два роки від створення Veterano Brownie. Чи могли ви усвідомити, до чого доростете, чим у вас одразу були такі плани?

Юлія Кочетова-Набожняк: Одна справа – що ти декларуєш і в що віриш, а інша – як реальний світ може дуже швидко нестися і ти за ним не будеш встигати. Особливо виспатися. Ми були мрійниками і це була історія великої мрії. Ми вірили, що все можемо осягнути, і все, що ми собі вигадали, так і буде. Але момент усвідомлення стався, коли ми винайняли приміщення колишнього гастроному на Подолі, провели там демонтаж, виходимо і Рома мені каже: «Юля, а ти усвідомлюєш, що ти тепер співвласниця моно-кондитерської, в тебе заклад на Подолі?». А я на нього подивилася і сказала: «Рома, наразі в нас роздовбаний магаз, а далі подивимося».

Дар’я Бура: Тобто, усвідомлення прийшло, коли у вас з’явився власний заклад, а не коли була купа замовлень на розвозку?

Юлія Кочетова-Набожняк: В цей момент ти просто пані-кур’єрка. Ми чудово розуміли, що шоколадний бізнес – це майже мемчик в нашій країні, але те, що брауні, як десерт, дуже сильно полюблять… У нас була велика підтримка, по-перше, за якість продукту, по-друге, за історію самого бренду. Ми частина групи Ветерано. Спочатку до нас приходили знайомі зі спільноти, волонтери, журналісти, які працюють на війні. І для нас момент того, що ми зробили якусь точку, куди люди можуть прийти – це круто. Це супер надихає. В цей момент приходить усвідомлення, що ти накоїв щось корисне. Був крихкий, ніжний фідбек від вимушених переселенців. У нас в команді працюють виключно ветерани і вимушені переселенці з Криму і Донбасу. І коли ми розміщували вакансії, мені дзвонили люди з різних ресурсів пошуку роботи, і такі, які нам не підходили, яких не влаштовував графік, або якісь інші моменти, але вони є вимушеними  переселенцями. Вони говорили, що це круто, що в нас є візія про те, що ці дві групи можуть працювати разом і створювати разом. Ми, як пара, в якої є свій досвід війни, віримо, що українське суспільство не розділене на купки ветеранів, тих, хто жертвує на армію, вимушених переселенців, людей, яким немає різниці, якою мовою говорити.

Дар’я Бура: Рома говорив, що коли почав створювати брауні після повернення з війни, цей процес його заспокоював. А ти додала, що тебе тішить, що йому це подобається. Зараз ваша робота які почуття викликає?

Юлія Кочетова-Набожняк: Напевно, ми пишаємося одне одним. Пишаємося людьми, яких знайшли в команду – це болісний і довгий процес. Тому, що знайти своїх людей і свою команду, і вилізти із зашморгу «я сам зроблю краще» - це історія про довіру і про побудову команди, в яку ти віриш і яка вірить в тебе.

Дар’я Бура: Що було найскладнішого за два роки існування Veterano Brownie?

Юлія Кочетова-Набожняк: Напевно, відмовляти. Коли нам на пошту прийшло замовлення на 76 кілограмових коробочок. А ми фізично не могли б цього зробити. Найважчим, мені здається, було те, що бізнеси, справа, якій ти віддаєш свій час, приходить до моменту застою, чи коли тобі здається, що ти нікуди не рухаєшся. Ми довго шукали приміщення, і знаходилися на такому роздоріжжі, з якого важко вийти. Починаєш думати: «а може і не треба, якщо не виходить». Але тут спрацьовує те, що вас двоє. Хтось когось спонукає, підтримує. Хтось каже: «Послухай, ми стільки зробили, стільки людей до нас приходили, писали, говорили, і для стількох людей це важлива історія. Ми можемо підвести самих себе, це завжди найлегше, але ми не можемо підвести людей, для яких ми могли б бути прикладом».

Дар’я Бура: 4 березня у вас відкрилася браунарня. Розкажи, яким був шлях до її відкриття.

Юлія Кочетова-Набожняк: Ми прекрасно розуміли, що бізнес має або масштабуватися, або померти. Тому наступним етапом нашим мав бути цех, але він не виправдав себе навіть на папері, фінансово це було невигідно. І ми вирішили, що відкриємо заклад. А якщо десерт – то брауні, якщо місце, то на Подолі. Ми випускники Могилянської академії, Поділ – це місце, де ми провели дуже багато часу, відчуваємо себе максимально своїми. Але питання інвестицій було ключовим. Рома навчався в школі економіки на програмі підприємництва для ветеранів. Це трьохмісячна програма, фіналом якої є захист бізнес-планів і бізнес-проектів. Ми готували проект Veterano Brownie. Там же Рома познайомився з фондом WNISEF, які фондують в соціальні бізнеси. У них є співпраця і вигідні умови для кредитування в Ощадбанку. Ми увірвалися в історію кредиту. Частково це були наші кошти, позичили в друзів. І частина грошей, які ми зібрали за допомогою краудфандингу. Нам порадили робити не класичну історію із спільнокоштом, а зробити внесок, і обмежену кількість внесків, та запропонувати людям щось важливе за це. Ми вирішили, що перший внесок буде 500 доларів. Порахували по рідним і знайомим, що назбираємо 10 людей, які зможуть нам допомогти. А потім була історія про те, що ти сам собі кидаєш виклик. Зупинилися на кількості 30 патронів. Два тижні писали сценарій, знімали його похапцем, бо треба було кудись бігти. За три дні в нас була черга з патронів, з людей, які хотіли в нас інвестувати. І ми були шоковані. Звісно, ми запропонували класні подарунки за ці внески. У всіх наших патронів є іменні чашечки, вони стоять в закладі на барі. Кожен обрав, що він хоче на ній написати – хтось писав імена, хтось – якісь важливі слова для себе. Вони завжди в нас безлімітно можуть пити каву і кавові напої з цих чашечок. В них пожиттєвий брауні на їх День народження. Всі дивувалися, коли чули «пожиттєво», але ми з Ромою впевнені, що якщо в тебе є бізнес і ідея, то треба в неї вірити до кінця. Всі наші патрони – перші гості, які були на закритому відкритті. Вони будуть першими дегустаторами нових смаків. Мають корпоративну знижку для свого проекту або офісу. І ще матимуть майстер-клас від Роми з приготування десерту. Можливо це все зробило ажіотаж, але таким чином ми зібрали 15 тисяч доларів. Це була інвестиція, яку ми вклали в дизайн-проект і в початок ремонту. Ми запитували в інших наших знайомих, які мають бізнес, наскільки вони не вписалися в свої прорахунки, і коли нам казали: «в 3, 4 рази», ми з полегшенням зітхнули зі своїми 30%.

Дар’я Бура: Чи могли уявити наскільки власний бізнес – це відповідально, 24 години на добу і важко?

Юлія Кочетова-Набожняк: Мені здається, не можна бути готовим до всього ніколи в житті. Бізнес – це просто досвід, який ми отримуємо. Але  ми не малювали собі метеликів, єдинорогів і веселок щодо того, що будемо лежати на пляжі, пити коктейльчик, а бізнес працюватиме без нас. Звісно, що я так само пішла в школу барист, щоб розуміти як це робиться. І інколи, коли в нас багато людей, я своїми ручками готую каву. Так само, як Рома може підстрахувати браунарів і кухню десертів, я можу підстрахувати каву і бар. Ми розуміємо, що це 24 на 7, що для нас це більше, ніж бізнес. Якби ми просто хотіли робити гроші, напевно робили б це якось інакше і не вкладали б в це стільки себе, душі, бажання. Коли ми з Ромою говорили про початок роботи, він сказав, що для нього важливо, щоб це було частиною Veterano. Йому було дуже важливо повертатися до спільноти і розбудовувати спільноту.

Дар’я Бура: Ви починали з 3 смаків брауні, зараз їх 12. Що це за смаки?

Юлія Кочетова-Набожняк: Зазвичай, коли ми розповідаємо гостям біля вітрини про всі смаки, в людей на обличчях розгублення, відчай, «хочу все» і нерозуміння. В нас є смаки на білому шоколаді – блонді – брауні навпаки. Блонді ми посипаємо мигдалем, є ще матча блонді – з японським чаєм матча і горішками кеш’ю. Є на темному бельгійському шоколаді, класичний, з фундуком, з бананами, з вишнями, з цитрусовим мармеладом. На тертому 100% какао – це наша авторська рецептура, фактично прямий продукт переробки какао-бобів. На ньому ми робимо екстра смак, солону карамель і сир Каліфорнія, вишню і дорблю, волоський горіх. Просто дуже хотілося створити смак, який дивуватиме і не вкладатиметься в голову – «о боже, навіщо ви запхали сир з пліснявою в середину нормального, зрозумілого шоколадного десерту?» Але це одні з наших топових смаків, які дуже подобаються нашим гостям. Це крутий гастрономічний досвід.

Дар’я Бура: В мережі став популярним хештег #brownieface – це що?

Юлія Кочетова-Набожняк: Це частина концепції. Не ми вигадали сам хештег. В Інстаграмі за ним є фото діточок, які їли шоколад і це дуже видно по їхнім обличчям. Мами їх фотографували і виставляли ці фото з таким хештегом. Коли ми вперше вийшли в офлайн на маркети «Всі свої», побачили як гості дегустують брауні. І в момент, коли ти вперше кусаєш шматочок, дуже важко приховати свої справжні почуття. Міміка людей видає. #brownieface – це момент, коли людина вперше дегустує наш брауні і не може нічого з собою робити. Ми використали це в оформлені закладу. У нас є постери команди, яка на зйомці їла брауні і кайфувала зі своїми #brownieface. Коли ми це зрозуміли, почали підглядати за гостями. Тепер це наш хештег. Ми використовуємо його в оформлені закладу, даруємо наліпочки з #brownieface і хочемо запустити  таку річ – щомісяця за цим хештегом серед наших гостей ми будемо обирати найкрутіший #brownieface. Цій людині, яку оберемо разом з командою, подаруємо коробочку з десертом, зробимо фотосесію і повісимо фото в закладі. Адже, будь-яке місце роблять люди. Хочемо щомісяця додавати по одному #brownieface наших гостей.

Дар’я Бура: Чи можна замовити брауні з доставкою?

Юлія Кочетова-Набожняк: Це дуже болісне для нас питання. Ми трохи вигорали з цим. Ми користувалися кур’єрською службою таксі без будь-яких умов. Зараз готуємо запуск сайту, де можна буде замовити коробки на 1, 3 і 9 шматочків, і забрати їх в браунарні. Наразі так. Щодо доставки – ми тестуємо різні сервіси, які прийшли в Україну. Поки що досвід різний. Але, є кілька закладів, з якими ми працюємо як партнери. Наприклад, Pizza Veterano. У нас близько 10-12 закладів-партнерів, де ще можна скуштувати наші брауні.

Дар’я Бура: Яка вартість брауні?

Юлія Кочетова-Набожняк: Замовлення будь-якого смаку у нашому закладі – 1 шматочок – 85 гривень. В цю вартість ми вкладаємо кульку морозива (фісташкового або пломбіру). Коробочка на три однакові шматки коштує 240 гривень, і коробка на 9 однакових шматочків одного смаку (це кілограм) – 500 гривень.

Дар’я Бура: А можна комбінувати смаки?

Юлія Кочетова-Набожняк: Можна, але тоді вартість буде рахуватися як за окремі шматочки.

Дар’я Бура: Що у вас далі в планах?

Юлія Кочетова-Набожняк: Ще один заклад. А потім мережа. Все класично. Доберемося до Марсу, потім подивимося як щодо інших Галактик. Є маленькі плани, наприклад – виспатися вдвох, поснідати разом….

Дар’я Бура: До речі, спільний бізнес чоловіка і дружини дуже спливає на стосунки?

Юлія Кочетова-Набожняк: Звісно. Ми мали досвід нашої весільної подорожі в Непалі. І ми ходили в Гімалаї. Це були мої перші гори. Мені здається, що перший похід – був в мене найгіршим. Мені натер мій класний рюкзачок, мені нічого не хотілося, я ридала, казала: «ти мене в це затягнув»… А потім ми піднялися на майже 5 тисяч метрів. В моменти, коли ти йдеш, в процесі, тобі важко, ви один одного бісите, здається, що краще було б робити щось інше, що ти знаєш краще… Але ви чомусь йдете разом. Під час цього процесу потрібно в голові тримати результат цього. В цей момент, коли ви стоїте вдвох на горі 5 тисяч метрів і дивитеся на світ, і немає нікого більше в світі. І ти розумієш, що ви все пройшли разом, щоб бути в моменті і насолоджуватися результатом. Бізнес – це важко, сімейний бізнес – це важко. І взагалі, стосунки – це теж робота, проект, в якому треба бути партнерами. Нам треба розуміти куди ми йдемо і йти разом.