Заступник командира 24 ОМБр: Бригада пишається своїми людьми з різних посад
Заступник командира 24 бригади ім. Короля Данила Сергій Поступальський в ефірі Армія ФМ розповів про початок війни для свого підрозділу, про найважчі моменти, звільнені міста та цивільних людей.
Олена Кравченко: Як для вас почалася війна?
Сергій Поступальський: Мій шлях на війні розпочався з почади заступника командира 3 механізованого батальйон. На той час це був батальйон бригади, який формувався в останню чергу з мобілізованих. Одна тактична група, сформована на базі 1 батальйону була відправлена на кордони в Сумській області. Потім приступили до формування наступних тактичних груп, які були сформовані на базі бригади – 2 бтгр на базі 2 механізованого батальйону і далі черга дійшла до 3 механізованого батальйону. Війну розпочав в бригаді в останню чергу, можна сказати так. 1 ОМБ був у Донецькій та Луганській областях, 2 бтгр знаходилася в районі Зеленопілля, де потім противник зі сторони РФ наніс ураження наших підрозділів артилерією – ствольною та реактивною. В результаті чого були поранені та загиблі хлопці, як з нашої бригади, так і з 79 та 72 бригад. 11 червня 2014 року.
Олена Кравченко: Скільки загиблих було саме в той день?
Сергій Поступальський: Наскільки я пам’ятаю, по нашій бригаді зразу була цифра – 19 чоловік. Всі були в шоці, в ступорі. Були загиблі на початку війни, коли потрапляли в засідки, так командир 1 батальйону загинув, і розвідники, і командир розвідувальної роти. Але відразу, коли 19 чоловік – такого не було. Потім, в ході війни, і літаки гинули з нашими військовими, і Іловайськ. На той час для нас це була найбільша трагедія.
Олена Кравченко: На той час ви розуміли, що війну проти нас веде Росія?
Сергій Поступальський: Коли вів службу до початку війни, то думки, що війна буде саме з Росією… Можливо, як військові, ми припускали, що конфлікт може бути з усіма. На то ми і армія. Але, що саме з РФ, що це будуть росіяни, що вони нахабно заберуть Крим, пхатимуться на наш Донбас, такого навіть нам не снилося. Ворог з’явився з того боку, значить, будемо протистояти цьому ворогу. На початку були сепаратисти, невдоволені люди, які вирішили взяти зброю. Дізнався я особисто, що є тут присутність російської армії 20 серпня 2014 року, коли вони спробували з флангів обійти батальйон, в якому я тоді служив, і захопити населений пункт Георгіївка під Луганськом. Таким чином відрізати повністю Луганський аеропорт і підрозділи, які знаходилися в Новосвітлівці та Хрящуватому. Але в той день це їм не вдалося. Були захоплені деякі зразки озброєння, що були у ворога. Коли нам в руки потрапила ця техніка і деякі документи, які там були, почали відкриватися очі, що це дійсно підрозділи, які належать РФ. Всі документи були оформлені згідно їхніх статутів, плюс, назви тих частин, які знаходилися не в Україні і ніколи не могли бути в Україні. Наприклад, 76 повітряно-десантна дивізія РФ. Яка базується далеко не в Україні.
Олена Кравченко: А доводилося спілкуватися з росіянами?
Сергій Поступальський: Були такі випадки, в Луганському аеропорту так само. Був випадок, коли взяли людину з російським паспортом, але не можу сказати на 100%, що це російський військовослужбовець. Техніка і документи людей з РФ були, особисто у полон російських військових не брав.
Олена Кравченко: Можете відновити в пам’яті хід подій в Зеленопіллі?
Сергій Поступальський: Якщо говорити від себе особисто, то це одна правда. Якщо говорити зі слів тих, хто там був – це не мої слова, не мої очі бачили. Це пережили люди, їхні емоції. Правда одна, що був обстріл неочікуваний саме з боку РФ. Всі підтверджують, хто там був, що та висота дозволяла бачити звідки були виходи. Зо цей обстріл був не з нашої території – це 100%. З відстані у 15-20 км обстріл міг здійснюватися тільки зі сторони РФ. Ми не очікували таких дій.
Олена Кравченко: Коли був обстріл Зеленопілля, ви де були?
Сергій Поступальський: Наш підрозділ був в н.п. Крива Лука, це Донецька область, неподалік Слов’янська. Коли командир мені сказав, що сталося така біда і є 19 чоловік загиблими. Одразу почав питати хто живий, там були хлопці, яких я знав. Спочатку не знали з яких підрозділів загиблі. Потім, коли почали розбиратися, і виявилося, що наших було 19 чоловік. Для статистики – це цифри, а для людей – це горе. Це тяжко осмислити це все, але на жаль, на війні втрати є.
Олена Кравченко: Чи де мотивують такі втрати?
Сергій Поступальський: В 2014 році були всі мобілізовані, щойно зайшли. На тому напрямку, де ми стояли було просування. Але що конкретно відбувалося не всі знали. Була злість за загибель наших побратимів і було бажання скоріше дійти туди і звільнити наші землі і людей. Так. був сум і нерозуміння, але де мотивації не було.
Олена Кравченко: На початок війни ваша бригада вважалася однією з кращих в ЗСУ, що зараз можна сказати?
Сергій Поступальський: В цю, тоді ще дивізію, я прийшов лейтенантом і до теперішнього свого звання, від командира взводу до заступника командира бригади, я проходив службу тільки в цій бригаді. В різних полках, в різних батальйонах, тому для мене ця бригада найкраща і найрідніша.
Олена Кравченко: Можете розказати які міста звільняла бригада?
Сергій Поступальський: До вводу російських підрозділів, було враження, що скоро це все закінчиться, настрій такий був у всіх. Я не керівник військово-політичний, моя справа – солдатська – виконувати завдання. Я вважаю, що бригада так і робила. Всі завдання були виконані в повному обсязі. Наші підрозділи звільняли Лисичанськ, Северодонецьк. Ми йшли в другому ешелоні. Але навіть коли робили марші через ці звільнені міста. Я пам’ятаю, як в Северодонецьку ви йшли колоною, а люди виходили і махали українськими прапорами. В душі все переверталося, це давало впевненості, що перемога буде за нами. І села, які проїжджали… так настрої є різноманітні в людей, але ті люди, яких ми зустрічали, заради них виростали крила.
Олена Кравченко: Чим або ким пишається 24 бригада?
Сергій Поступальський: Підлеглі пишаються своїми командирами, а командири пишаються своїми солдатами. Бригада пишається своїми людьми на різних посадах.
Олена Кравченко: У вас було поранення на війні…
Сергій Поступальський: А я вже й забув. Це було в 2014 році поблизу Лутугино. При виході. Так сталося, що та колона, в якій я був, потрапила під артилерійський обстріл. Був прильот і в голову отримав поранення. Потім виходив пішки, трохи згоріло техніки… Наступного дня виявилося, що в мені був осколок. Я не звернувся до лікаря, бо сам не зрозумів. Від чого впав, а від чого не зрозумів. Говорити не міг, їсти не міг. Лікарі потім зробили обстеження і виявилося, що осколок знаходиться недалеко від кадика. На 2 мм не дійшов. Я опинився в Харківському шпиталі, витягнули цей осколок, потім був Львівський шпиталь, відновлення. В грудні 2014 року я повернувся в свій батальйон до виконання завдань вже в Кримському.
Олена Кравченко: Що б ви сказали цивільним людям?
Сергій Поступальський: Коли ми дуже близько були до Луганська, там дуже багато залишилося людей, які розуміли, що відбувається і підтримували нас, казали: «Ми вас чекаємо». Ми пам’ятаємо про цих людей і зробимо все, щоб ми всі були разом в складі нашої України.
