Жінки у війську
Історії жінок, які довели, що «Kirche, Kinder, Küche» — «Церква, Кухня, Діти» — це не зовсім про українських жінок. Розвінчуємо міф, про те, що українська жінка лише берегиня, що вона має виховувати, прибирати, слідкувати за будинком. Але в черговий раз, у 2014 році, наші жінки довели, що це не так.
На сайті Міністерства оборони України написано, що зараз в Збройних силах проходить службу близько 25 тисяч жінок, з них понад 3 тисячі офіцерів, 10 тисяч жінок служать на посадах, які визначають боєздатність. Учасниками АТО є понад 6 тисяч жінок, а 2 тисячі служать зараз в АТО. 31 тисяча жінок працює в Збройних силах України на цивільних посадах.
У Другу світову війну в радянській морській піхоті воювала Євдокія Завалій – українка. Єдина в історії жінка – командир взводу морської піхоти. Легендарна людина для радянської морської піхоти. І була би легендарною для будь-яких підрозділів морської піхоти світу. Пройшла бойовий шлях від літа 1941 року до завершення Другої світової війни. Вона форсувала Дніпро, Південний Буг, воювала на Північному Кавказі. Радянські піхотинці ставилися до неї з величезною повагою. Народилася вона на півдні України, неподалік від сучасного містечка Південний Буг. Серед її подвигів є те, що 27 березня 1941 року в бою особисто знищила двох німецьких солдат, взяла в полон трьох, під час оборони висоти 71.3, неподалік від Керчі, в бою знищила дев’ять німецьких солдат.
Найбільш відомим її подвигом є те, що під час штурму Будапешту, загін під її командуванням увійшов до міста, використовуючи систему каналізаційних споруд. Угорці боронили свою столицю дуже запекло, і для того, щоб обійти їхні оборонні споруди, потрібно було обійти з Дунаю. Морські піхотинці знайшли вхід до каналізаційної системи і далі по трубах пройшли до центру міста та дійшли до тієї точки, яка була потрібна.
В армії британської співдружності, варто згадати про 20 тисяч українок, які пішли служити до допоміжної служби авіації і до допоміжної пожежної служби.
Єдиною військовою формацією Другої світової війни була Українська повстанська армія, яка була українською. Кількість жінок в УПА є величезною. Жінки, які потрапляли до НКВС, витримували такі тортури, які людині неможливо витримати.
Галина Кузьменко – народилася на Чернігівщині, воювала в УПА до 1946 року. Була кулеметницею. Захворіла на тиф, потрапила до полону, отримала 10 років, які відбувала у Воркуті, повернулася до України, проживала в Борисполі і померла у 2000 році.
Жінки-зв’язкові часто виконували завдання, які були пов’язані з розвідкою, з контррозвідкою. У 1949 році, коли захворів головнокомандувач УПА Роман Шухевич, було винайдено хитрий план – їхати лікуватися до Одеси, яка на той час була повністю радянським післявоєнним містом, з військами, НКВСівцями. І саме операцію з доставкою Шухевича до Одеси, з підробними документами, фальшивими талонами, з переїздами за кордон влаштовувала зв’язкова УПА Галина Дидик. Це була дуже ризикована операція, з якою жінка чудово справилася – двічі Шухевича вивозили на лікування до Одеси під ім’ям якогось вчителя. Найбільш розшукувана людина в СРСР вільно виїжджала до Одеси – це заслуга української жінки.
Про жінок, які брали участь у визвольних змаганнях історії перетворюються на напівлегендарні розповіді, через брак інформації про них. Ці легенди з одного боку є добрими, адже формують певні іміджеві речі. З іншого боку, вони затіняють тих реальних жінок, які були насправді.
Жіноча чота українських січових стрільців. Цей підрозділ був створений у 1914 році – окремий підрозділ в складі легіону українських січових стрільців, який комплектувався жінками і який відзначився протягом Першої світової війни. На даний момент відомі прізвища 34 жінок, які пройшли всю Першу світову війну.
Жінки в легіоні УСС перебували на двох посадах: стрільці і санітарний персонал. Вони відзначилися у боях за гору Маківка. Олена Степанів та Софія Галичка були нагороджені медаллю За хоробрість – однією з найвищих нагород австрійської армії.
Маруся Чорна народилася наприкінці 19 сторіччя в Запоріжжі. Стала анархісткою. Анархісти тоді, окрім пропаганди займалися тероризмом. Була неодноразово засуджена, втікала з каторги. Коли розпалася Російська імперія і почалися визвольні змагання, в Марусі вже був свій загін «Чорної гвардії». Вони з українського погляду робили не дуже правильні речі – співпрацювали з Червоною армією, з комуністами. Але рівень підготовки і виконання задач були чудово поставлені. І коли радянські війська перемогли і поставили анархістів, в тому числі, Марусю, Махна поза законом, вона перейшла до підпільної боротьби. І врешті-решт, її стратили білогвардійці в Криму у 1919 році.
Софія Галечко – закінчила філософський факультет університету у Граці, брала участь в українському добровільному русі, була в Пласті, добровільно пішла з початком Першої світової війни до легіону УСС. Перебувала на посадах санітарки, розвідниці, стрільця, чотаря. Була нагороджена двома медалями За хоробрість, отримала звання фенріха (вже не старшинське звання, але ще не офіцерське). Трагічно загинула влітку 1918 року.
Олена Степанів – уособлення української мілітарної традиції. Вона і воювала як солдат, і створила чудову родину. Її чоловіком був Роман Дашкевич – командуючий артилерією Української Галицької армії. Олена народила Ярослава Дашкевича – видатного українського історика, який сформував підвалини сучасної української історичної науки. Народилася вона в родині священика, пройшла початковий військовий вишкіл у військово-спортивному товаристві «Сокіл», військову підготовку отримала в товаристві «Січових стрільців 2», навчалася у Віденському університеті. В роки Першої світової війни відзначилась у боях за гору Маківка. Потрапила у полон влітку 1915 року. Перебувала в російських концтаборах. У 1918 році повернулася в Україну. Брала активну участь у листопадовому зриві в боях українців за Львів в листопаді 1918 року; в україно-польській війні 1918-1919 років. Як дипломат виїхала в міжнародну місію Західно-Української народної республіки. Потім повернулася в Україну. Довгий час вчителювала у Львові.
Українські жінки воювали у багатьох арміях. Перша і єдина жінка в історії визвольних змагань і взагалі всієї громадянської війни в Росії – єдина жінка, яка була командиром бронепотяга (основною ударної сили) – українка, дворянка з-під Чернігова, яка врешті приєдналася до більшовиків і загинула в бою за Дебальцеве.
