57 000 історій відновлення: як у Recovery повертають поранених військових до життя і служби

Загальнонаціональна мережа Recovery об’єднує 20 реабілітаційних центрів для поранених військових і ветеранів. За час роботи в центрах відновилися вже 57 тисяч військових та ветеранів. Як розвивалася мережа, як працюють мультидисциплінарні команди, що відбувається з військовими після завершення реабілітації та як потрапити до центрів Recovery — в ефірі Армія FM розповіла керівниця мережі Світлана Гриценко.

— Нещодавно мережа Recovery перетнула потужну позначку — понад 50 000 військових пройшли відновлення у ваших центрах. Розкажіть, що стоїть за цією цифрою з точки зору навантаження на команду і розбудови мережі.

— Ну, на сьогодні мережа — це вже 20 центрів, які розміщені в різних регіонах України. Всі центри побудовані на базі державних та комунальних закладів охорони здоров’я. Це і цивільні, і військові заклади, і заклади МВС і так далі. Якщо говорити про цифру, то це вже 57 000 військових та ветеранів, які відновилися. І з одного боку, це цифра, і велика цифра, а з іншого боку, для команди це не цифра, а історія кожного відновлення. Хтось не ходив — почав ходити, хтось не сидів, а піднявся, хтось зміг підняти свою дитину. І для нас це насправді не тільки підсумок, а насправді 57 000 причин продовжувати далі працювати ще більш активно.

— А з чого все починалося?

— Все починалося ще у 2022 році, коли стало вже зрозуміло, що велика кількість поранених і що потрібна допомога, і наші засновники проєкту Віктор та Олена Пінчуки почали думати про найкращий шлях, яким чином їх підтримати. І тоді це почалося з того, що було вирішено, що ми хочемо йти в галузь реабілітації, після великих консультацій, розуміння, де є така велика незакрита потреба в країні. І перший крок був у тому, що в Лондоні на аукціоні Christie’s було виставлено скульптуру Balloon Monkey. І гроші від продажу цієї скульптури стали першим великим внеском. Це було понад 10 млн для розвитку проєкту. Ясно, що проєкт розвивається далі, і інвестицій у нього від засновників було вже набагато більше, але це був перший поштовх. Ну і, зокрема, часто питають, чому проєкт назвали Recovery англійською мовою. Ну, десь воно в тому числі пов’язано з тим, що в Лондоні на аукціоні перші інвестиції для проєкту були залучені.

— А до речі, цікаво, маєте таку статистику, яка частина бійців після реабілітації повертається до виконання бойових завдань?

— Дивіться, ми не маємо чіткої цифри, яка кількість повертається, але десь за відчуттями від спілкування з нашими центрами — у кожного вона різна. Тому що, наприклад, у центрах, де працюють із Міноборони, вони майже всі повертаються. Там завдання реабілітації, в принципі, — повернути в стрій. Є центри, де більше сфокусовано на ветеранах, але я би сказала, що, ну, відсотків 40–50 десь так точно повертаються. І більш того, дуже часто дивує, що повертаються з тих станів, коли ми би говорили, що, мабуть, людини немає. Але навіть після ампутації чи верхньої, чи нижньої кінцівки є вже чимало кейсів, де люди після відновлення, проходження протезування та постпротезної реабілітації повертаються в стрій. Звісно, вже не на ті бойові посади, але тим не менше — як інструктори або на більш тилову роботу у війську повертаються.

—  А хто працює з військовими в центрах Recovery і як вибудована взаємодія, наприклад, між фізичними терапевтами, ерготерапевтами, психологами й іншими фахівцями загалом? 

— І це оце слово, яке вже всі, знаєте, часто використовують, — мультидисциплінарність, тобто залучення фахівців різного напрямку для роботи над одним пацієнтом. Я спробую дуже простими словами пояснити. Коли людина приходить у центр Recovery, перше, що робиться, — це визначення мети реабілітації людини. І не тільки медичної, що нам треба, до прикладу, поставити протез чи щось відновити. А мета — це для людини. Людина говорить: «Я все життя був за кермом, для мене найбільша мотивація — знову сісти за кермо». Чи людина говорить: «У мене через місяць народжується дитина, і я хочу, щоб мої руки відновилися так, щоб я міг тримати на руках мого сина». І ми визначаємо цю мету. Після того, як працює лікар, керівник мультидисциплінарної групи, лікар фізичної та реабілітаційної медицини, він ставить питання, залучає тих фахівців, які потрібні для відновлення конкретного кейсу. Завжди працює психолог. Це обов’язково. А далі вже визначаються фізичні терапевти, терапевти мовлення, ерготерапевти. Тобто які фахівці і в якій кількості годин мають попрацювати з пацієнтом, щоб саме в конкретному кейсі була ця мультидисциплінарна команда з фахівців різних напрямків, яка могла би працювати.

— А зараз усі використовують штучний інтелект у своїй діяльності. Як, власне, у Recovery він використовується, якщо не секрет?

— Ну, дивіться, секрету нема. Штучний інтелект у медицині є всюди інтегрований, і коли ми працюємо, умовно, з тією ж самою віртуальною реальністю, іншими речами, він залучається. Але штучний інтелект, ну, я би не сказала, що на сьогодні він уже замінив багато речей, принаймні в нашій роботі. Я би сказала, що він є допоміжним в окремих речах, але системно повністю фахівець несе ключову роль.

— Взагалі, що відбувається з військовими після випуску і як мінімізувати ризик того, що людина залишиться наодинці зі своїми проблемами після повернення додому чи до частини? Тому що у вас є така важлива теза, що реабілітація не закінчується в стінах центру.

— Ну, у кожного є своя задача і свій напрям, куди людина повертається. Якщо людина повертається в стрій, то це очевидно. Далі вже Збройні сили чи Нацгвардія — хто там опікується, там є супровід, і далі людина повертається в стрій. Якщо ж людина переходить у цивільне вже життя, до якоїсь улюбленої справи чи інтегрується, тут задача дещо важча. Тому що, на жаль, ну, я маю говорити про те, що в Україні наша держава створила досить багато ефективних інструментів, як допомогти, і програм класних, як допомогти військовим, але ще цей маршрут, щоб людина розуміла, що при поверненні в громаді буде така-то послуга, там вона звертається, куди вона йде, ще не налаштований повноцінно. Ті підрозділи, які мають сильні служби супроводу, а їх, на жаль, не так багато, ті, звісно, можуть сильніше людині допомагати і родині пораненого, і можуть супроводжувати. У громадах теж ситуація різна. Я бачу кейси фантастичних громад, які відслідковують кожного мешканця своєї громади, готуються до повернення, роблять інклюзивні в’їзди в їхні квартири, намагаються облаштувати квартири. А є, на жаль, громади, які не підготовлені, навіть не володіють інформацією. У нас дуже часто бувають кейси, коли наші лікарі телефонують у громади, інформують, що до них повертається людина, щоб допомогли хоча б, ну, там, із заходом у будівлю, у під’їзд, із якимись хоча б базовими речами. І тому ця проблема ще велика, а найбільше стає потім питання зайнятості. Поранена людина, яка повертається в життя, має мати місце роботи, має бути зайнятою, тобто мати це. І тут ще більший виклик, який виникає.

— Як ветеранові потрапити до вас за необхідності?

— Всі центри Recovery знаходяться, як я сказала, на базі державних і комунальних закладів охорони здоров’я. У наші центри потрапляють за направленням від лікарів, так само як у будь-які державні реабілітаційні центри, тому що центр Recovery, по суті, — це центр, створений на базі реабілітаційних відділень у закладах охорони здоров’я. Тому за стандартним направленням від частини або лікаря потрапляють, звертаються і можуть проходити відновлення. І, звісно, безкоштовно.