Яка роль видавництв в інформаційному спротиві?

  Яка роль видавництв в інформаційному спротиві?

Чи збільшилася частка україномовної літератури за останні роки, чи згасає читацький інтерес до паперової книги та як видавництва сприяють інформаційному спротиву, в ефірі передачі «Інформаційний фронт» розповіла директорка видавничого дому «Києво-Могилянська академія» Олена Судакова.

 

 

 

 

Костянтин Богатирьов: Коли було засноване видавництво «Києво-Могилянська академія» і чим воно вирізняється серед інших?

Олена Судакова: Видавництву цьогоріч виповнилося 25 років. За цей час було видано близько 1,5 тисячі книжок різними накладами, отримано понад 100 нагород, зокрема міжнародних. А загалом академічних видавництв не так багато в Україні і вони суттєво відрізняються від комерційних. Комерційний складник зазвичай є в діяльності видавництва, але освітня та наукова література не має комерційного характеру. У нас є певні тематичні обмеження, відносно невеликі наклади. З огляду на специфіку видань, дуже складне редагування, тож часто процес затягується. А чим більше часу йде на книжку, тим більше загальних витрат припадає на кожен примірник. Відповідно, наша аудиторія не настільки широка, як в комерційних видавничих домах. Тому треба шукати якогось балансу між попитом і рентабельністю, а це досить складний процес. Ще одна особливість нашого видавництва, що ми тісно пов’язані з Національним університетом «Києво-Могилянська академія» - історично, тематично, авторами, читацькою аудиторією, традиціями. І цей потужний бренд вимагає підвищеної відповідальності - від процесу відбору книжок до підготовки у друк, змістовної та поліграфічної якості. Видавництво у нас чи не на сто відсотків україномовне. І це теж одна з наших ознак. Російськомовної літератури у нас не трапляється, і це свідомий підхід.

Костянтин Богатирьов: У вашому видавництві готують до друку лише науково-популярну, чи також художню літературу?

Олена Судакова: В переважній більшості - це науково-популярні видання, проте, буває, трапляється якась цікава книга в художньому жанрі. От, наприклад, у нас є двомовна книжка «Історія одного солдата», авторства американця Волтера Скотта. Пан Волтер - військовий лікар у відставці. Подорожуючи світом, він дістався України і зрозумів, що хоче тут жити. Він вважає, що це його друга Батьківщина. Волтер мітингував на Майдані, буває на фронті, весь час спілкується з нашими захисниками. Він пише історії про їхнє життя, складає вірші про Майдан, нашу армію. Всі гроші від продажу саме цієї його книги йдуть на допомогу українській армії. Крім того, він збирає кошти для наших армійців.

Костянтин Богатирьов: На Вашу думку, чи справді знижується читацький інтерес до паперової книги і якщо так, то чому?

Олена Судакова: Так, наклади видавництв з різною інтенсивністю, але знижуються. Та саме ми не можемо бути репрезентативні в цьому випадку, адже наша цільова аудиторія - це студенти, освітяни, науковці, тому серед наших читачів інтерес до книжки може лише зростати, бо кількість наукової інформації в світі збільшується. А якщо казати загалом про паперову книгу, то з розвитком технології все діджиталізується, переходить у цифровий формат. Книжка – один зі складників цього тренду. Уявіть, скільки збережемо лісів для наших дітей, перевівши книгу у цифровий формат. Я не бачу в цьому нічого поганого.

Костянтин Богатирьов: Чи не звузить електронна книга роль видавництв?

Олена Судакова: Ні, видавнича справа та поліграфія – це дві окремих складові. Видавництво займається підготовкою книжки до друку, а далі вже справа поліграфії. Технології змінюються, якість цифрової поліграфії вища, знижується вартість поступово витратних матеріалів цифрового друку. Тому не можу сказати, що роль видавництв та поліграфічних підприємств зменшується.

Костянтин Богатирьов: На Вашу думку, за роки війни частка україномовної літератури збільшилась?

Олена Судакова: Української літератури стало видаватися суттєво більше, до того ж зріс запит з боку читачів. За цей час змінилася тематика, з’явилися нові ніші. Друкуються реальні історії хлопців, які пережили військові дії, зазнали поранення, чимало розповідей про кохання на війні. Виник цілий сегмент ветеранської літератури. Також окреслились сегменти, тематично дотичні до війни, зокрема це роздуми про стосунки Росії та України, про передумови виникнення війни і так далі.

Костянтин Богатирьов: Ваше видавництво співпрацює з авторами ветеранської літератури?

Олена Судакова: Не пригадую, щоб до нас зверталися військовослужбовці, адже ми працюємо зовсім в іншому напрямі. Але серед наших авторів збільшилася кількість досліджень, як так чи інакше присвячені цій темі.

Костянтин Богатирьов: Зараз багато науковців видають книжки з протидії фейкам, дезінформації з боку Росії. Чи співпрацюєте ви з такими авторами?

Олена Судакова: Так. Для нас ця тематика не нова і почалася вона не з революції Гідності. Ці теми наші автори досліджували давно. Єдине, що до початку агресії вони сприймалися як надумані, адже перспектива російсько-української війни для пересічного громадянина здавалася фантастичною. Але науковці доволі давно попереджали, що це можливо. У нас багато авторів у цьому напрямі працюють. Наприклад, Григорій Почепцов, фахівець з інформаційних війн, свою книгу «Контроль над розумом» видав у нас ще 2011 року. Ми видали цілу серію його книжок, присвячених фейкам, інформаційним війнам, технологіям перекручування реальності, а також тому, як віртуальна реальність впливає на реальне життя. Або «Війна цивілізацій» відомого соціолога Ігоря Ружченка. В цій книзі він розглядає конфлікт України з Росією з цивілізаційного погляду. А загалом, на мій погляд, інформаційна війна значно ширша за дезінформацію та фейкотворення – це війна мовна, культурна. Інформаційна війна – це Перший фронт. Через науку, мистецтво, медіа надзвичайно важливо, які доносяться наративи до аудиторії. Можливо, якби ми вчасно оцінили важливість інформаційної війни, то Другого фронту, того, де стріляють, могло б і не бути.