Для мене це історії братерства, — кіборг Геннадій Дубров про оборону ДАПу
В ефірі передачі «Ранкова кава» «кіборг» Геннадій Дубров та волонтерка Юлія Смірнова розповіли про оборону Донецького аеропорту та чому важливо про це пам’ятати.
Катерина Даценко: Юлія, що саме ви робили під час оборони Донецького аеропорту?
Юлія Смірнова: Як волонтер під час оборони Донецького аеропорту допомагала батальйону, який пізніше ввійшов у 81-шу бригаду. Моїми першими підопічними були Коля і Андрій, які, на жаль, загинули в Пісках. На шляху в ДАП у їхню машину влучив снаряд. У 2014-му ми передавали бушлати. Знайшли у Коренівці склад, де закупили 150 ще радянських. Також нам передали волонтери з Польщі каски. І все це, а також воду, про яку дуже просили, ми відправили у ДАП.
Катерина Даценко: Як у вас з’явився позивний Бізон?
Геннадій Дубров: Коли ми збиралися штурмували Київську міську раду під час Майдану, приніс звідти «миколаївський» намет, аби зберегти речі. КМДА ми відстояли, але намет попав під роздачу і всі мої речі згоріли. Тож мені кияни дали камуфляж, а напарники почали називати Лебічка-бізон. Так з’явилось прізвисько.
Катерина Даценко: У який час ви долучилися до оборони аеропорту?
Геннадій Дубров: Наприкінці грудня я потрапив на першу ротацію. До цього ми були в Пісках. І тут телефонує комбат, що потрібно допомогти 93-й бригаді і є два місця. Мій напарник з радістю погодився. Ось так ми потрапили в Донецький аеропорт 14 грудня з 93-ю бригадою. На той час там був 90-й батальйон.
Катерина Даценко: Ви поїхали добровольцем чи підписували контракт?
Геннадій Дубров: Я одразу пішов у військкомат, але через те, що у мене «білий квиток», мені відмовили, контракт теж не підписував. Але я хотів на фронт, тому шукав варіанти. Саме тоді формувався батальйон «Карпатська Січ», у складі якого я був як доброволець.
Катерина Даценко: На вашу думку, чому так важливо було утримувати аеропорт?
Геннадій Дубров: Ми обговорювали це з напарником, з експертами і зійшлися на 3 причинах. Перша — це злітна смуга. Друга – артилерія мала відходити від 0 на 10 км, тож «Гради» могли вдарити по Донецьку. Третя — ДАП став символом незламності духу.
Юлія Смірнова: Нам як волонтерам, які не знають військових нюансів, було не зрозуміло, чому утримують. Пам’ятаю, як хлопці з 90-го батальйону мені сказали: “Ми утримуємо злітну смугу, ти ж розумієш, що це в умовах війни?” Для нас цього було достатньо.
Катерина Даценко: Що запам’яталося найбільше під час перебування в ДАПі?
Геннадій Дубров: Для мене це історії братерства, коли зовсім незнайомі люди, з різним життям і бекграундом, стають найближчими. Коли розумієш, що можеш на них покластися і вони тебе прикриють.
Катерина Даценко: Юліє, ви все ще займаєтеся волонтерською діяльністю?
Юлія Смірнова: Коли в мене народилась дитина, я зрозуміла, що вже не тягну, але ми допомагаємо пораненим, дітям на Сході, неблагополучним сім’ям. До того ж я працівник Національного музею Революції Гідності.
Катерина Даценко: Геннадію, коли ви припинили брати участь у воєнних діях?
Геннадій Дубров: У 2015 році, коли став політв’язнем, а зараз займаюся громадською діяльністю. У нас є громадсько-ветеранська організація, де розробляємо проєкти з реабілітації.
Катерина Даценко: Чим саме ви допомагаєте ветеранам?
Геннадій Дубров: Донедавна я працював помічником депутата Київської міської ради. Зараз долучився до громадської організації з допомоги ветеранам. Ми тільки розпочинаємо нашу діяльність. Можливо, будемо співпрацювати з Міністерством у справах ветеранів України.
Катерина Даценко: Якщо Росія знову почне ескалацію військової агресії, ви повернетеся на свої місця?
Геннадій Дубров: Так, звичайно, це навіть не обговорюється.
