24 лютого, яке змінило все: як українські воїни зламали плани кремля

24 лютого 2022 року – день, який змінив усіх нас і змінив світ навколо. Світ, який волів заплющувати очі на війну, що тривала вже вісім років і п'ять днів, бо почалася теж в лютому, але 14-го року.

Та й для багатьох українців, будьмо чесними, вона залишалася лише «війною на Сході», притлумленою ілюзією перемовин та «мінських угод».

24 лютого 2022 року стало зрозуміло, що війна торкається всіх, — впевнений  Голова Українського інституту національної пам'яті Олександр Алфьоров

— Ця неймовірна несправедливість, вона мобілізувала величезну кількість людей, величезну кількість тих, хто взяв зброю.

Та й за межами України її вже неможливо було не помічати. Чи називати «гібридним конфліктом».

В росії, звісно, і масштабне вторгнення оголосили «спеціальною військовою операцією». Та навіть саджали за слово «війна».

Але це була саме війна. Найбільша, найкривавіша в Європі з часу другої світової.

Звісно, будь-яка війна починається не тоді, коли чобіт загарбника ступає на чужу землю. Вторгнення до України теж готували завчасно.

Джерелом цієї війни був страх. Переляк миршавого господаря кремля, який раптом побачив, що не може нав'язати свої волі вільним людям, які прагнуть самі визначати своє майбутнє.

Помаранчевий Майдан став його кошмаром. Арабська весна продемонструвала, що може чекати диктатора — навіть якщо його й не звуть Муаммар Каддафі. Революцію гідності, яка скинула Віктора Януковича, путін сприйняв як виклик собі особисто, впевнений автор проекту «Історія без міфів» Владлен Мараєв:

— Його ставленик, його васал був позбавлений влади після цієї революції. Він сприйняв це, безумовно, як виступ проти нього, як виклик його владі… Тому рішення про початок війни було тоді ухвалене.

Інструментом війни стала імперська хвороба путінських підданих. Успадкована ще з радянського, та й давнішого минулого. ЇЇ лише гальванізували - за допомогою культу «победобесія» із гаслом «можемо повторити»

— Вони зробили з другої світової і з перемоги просто такий, я би сказав людожерський кривавий культ, тому що в них немає інших, як вони вважають, більших  історій успіху,  — сказав Владлен Мараєв

Зрештою, їм таки «вдалося повторити»… нацистських попередників. Навіть в дрібницях.

Путінська заява про напад на Україну майже дослівно повторювала гітлерівську промову щодо вторгнення до Польщі.

24 лютого багато хто згадав, що Київ о четвертій ранку вже бомбардували літаки вермахту.

Продовженням цього стали російські обстріли Бабиного та Дробицького Ярів, символів Голокосту

А потім були маріупольський театр, розбомблений попри напис «діти», Буча, відкриття масових поховань закатованих мирних мешканців в Ізюмі, свідчення про нелюдське поводження з полоненими, сотні й тисячі епізодів, які в деталях копіювали практики Третього Рейху, а часом ще й додавали їм російської «розмашистості»

Що вже казати про стерті у пил міста і обернені на попіл села…

І над усім цим Владлен Мараєв в увесь голос заявлена геноцидна мета війни — знищення України та українців як народу, існування якого було цинічно оголошене «першопричиною» конфлікту, — нагадує Алфьоров:

— Ця війна є за ознаками геноцидної, це було проявлено в вбивствах цивільного населення… В їхній системі координат Київ має бути або їхній, або зруйнований, — додав Олександр Алфьоров.

Але вони прорахувалися. Українці не збиралися відмовлятися від себе, від своєї землі, від свого майбутнього. І на відміну він минулих століть в нас вже була своя, українська армія. Яке готувалося дати відсіч.

— Вони зіткнулися зовсім з іншими людьми… ми все ж таки люди, які з тобою відчули свободу, і ми відчули, що господарі на цій землі є народ, — пояснює Алфьоров.

Так, було непросто. Дуже непросто. Особливо спочатку — коли ми не мали досвіду. І були приголомшені ненавистю, жорстокістю, звірством ворога - яке здавалося неможливим у сучасному світі. Але вистояли. І стоїмо зараз.

Українці зламали московські плани блискавичної війни. Те, чого загарбник хотів досягти за лічені дні, він не спромігся зробити ані за місяці, ані за роки.

І світ справді був вражений.

В Україні тепер є союзники та щирі друзі  — без підтримки яких було б набагато важче. І ми завжди будемо вдячні за цю допомогу у надскладні часи. 

Наше Сили оборони змінило звичні уявлення про війну. Бо тільки так можна досягати успіху в абсолютно несприятливих умовах. Тепер правила визначають ЗСУ. І наші партнери вчаться в українських воїнів, каже голова Інституту національної пам’яті:

— Сьогодні війна стала зовсім інакшою… Україна сьогодні є одна з найкращих армій в Європі…Тому, звісно, природовий досвід України, яка готова дивитися і технологіями, і засобами, методами ведення війни, вони є надзвичайно цінними.

Так, перемога виявилася не такою швидкою, як хотілося. Війна триває вже тринадцятий рік — і триватиме доти, доки у ворога залишатимуться ресурси її продовжувати. Сьогодні Україна складає іспит на витривалість, на здатність зберігати єдність та впевненість у своїх силах, попри втому і численні розчарування. Випробування, яке, можливо, є найважчим, припускає Мараєв. 

— Ми перебуваємо у війні на виснаження, це цілком зрозуміле явище, тобто це довготривала війна, в якій ресурси, витримка людей, моральний стан суспільства матимуть вирішальне значення.

Лютий 22-го виявився не по-календарному довгим. Та кожного дня весна стає ближчою. Як і перемога — яку щодня наближають Сили оборони України.