Український кінематограф у фокусі фестивалю «З країни в Україну»

 Український кінематограф у фокусі фестивалю «З країни в Україну»

Денис Блощинський — ідейник та головний «гвинтик» фестивалю «З країни в Україну» та Міра Ойоторо у програмі «Ранкова кава» розповіли про кінонапрям у межах фестивалю, а також, хто такий фандрайзер та дистриб’ютор.

 

 

 

 

 

Нікіта Гросс: Поговоримо про фестиваль «З країни в Україну». Тож чому варто його відвідати та яким буде формат, зважаючи на постійні локдауни та карантини?

Денис Блощинський: Наш фестиваль про дорогу до себе, дорогу до того місця, де ми зможемо бути справжніми, не відриваючись від своєї території, країни, держави та громади. Це шлях від абстрактних речей, які не перетинаються з тобою і ти не можеш прийняти їх у своє життя, бо їх не знаєш; від території величезної країни з різними краєвидами, про яку тобі багато невідомо - до стану речей, коли ти розумієш, де межа твоєї відповідальності. Це про шлях до своєї омріяної країни, шлях з країни в Україну. Власне, фестиваль є одним зі способів розповісти про все різноманіття і згуртуватися навколо ідеї творення креативного творчого доробку, який зветься фестиваль «З країни в Україну».

Анастасія Сіроговська: Розкажіть, як виникла саме така концепція проведення фестивалю?

Денис Блощинський: Ми об’їздили 73 міста за 7 років існування фестивалю і вже все було налагоджено — і тут локдаун. Тож перед нами постає вибір: або скасувати фестиваль або зробити абсолютно інший продукт. Ми почали працювати над зміною концепції та прийшли до таких собі мікрохвиль: багато точок, які накривають все місто — в районах, сквериках, парках, біля будинків. Люди навіть не завжди готові про це думати, а тут раз - і перед ними фестивальна активність. Вони виходять за продуктами і бачать якусь сцену або квест. І ми подумали про Україну змістовну.

Нікіта Гросс: Міра Ойоторо, на твою думку, як зараз почувається українське кіно і чи підтримує його держава?

Міра Ойоторо: Насамперед хочу сказати, що наша країна народжує унікальних і творчих людей. Наприклад, у 1895 році був презентований перший кіноапарат і відбувся перших перегляд у Франції, але до того народилася людина і презентувала свій такий винахід — це Йосиф Тімченко, який працював в Одесі. У нас багато талановитих людей. З 2015 року наша організація «Сучасне українське кіно» (СУК) підтримує молодь. З 2016 року ми робимо кінопокази. У нас виступають такі спікери, як Оля Любарова, яка збирає кастинг директорів, робить майстер-класи з акторами. Постійно є розвиток. До прикладу, сьогодні в онлайн у нас на «Кіносереді» буде кінопродюсерка Олександра Костіна і ми поговоримо про воркшопи, тренінги.

Нікіта Гросс: Наскільки фінансово зараз підтримує держава українське кіно?

Міра Ойоторо: Наші проєкти декілька років не підтримувала. Наразі я повернулась до короткого метра та соціальних проблематик. До мене звернулась сценаристка з крутою ідеєю, але коштів для тієї роботи було мало, і я її вмовила почекати і спробувати знайти фінансування. Ми подали документи в ООН, хоча вони не фінансують фільми, але оскільки у нас соціальна проблематика про підлітків та народження дитини, про їхні зміни в поведінці, то саме за пунктом «свідоме батьківство» ми отримали фінансування.

Нікіта Гросс: Яким напрямами фестиваль дивуватиме цьогоріч і яка буде тема висвітлюватися найбільше?

Міра Ойоторо: Саму програму ми оголосимо за тиждень. Але по секрету, ми беремо українські фільми, які за останні роки десь були презентовані, але їх не вистачає в нашому полі для перегляду. Наша мета: окультурення перегляду українських фільмів. Почнемо з дитячих. Є організація «Червоний собака» — це студія анімації, вони роблять коротко- та повнометражне анімаційне кіно за допомогою комп’ютера, навіть діти можуть приходити та робити своїми руками. Також є «Чілдрен Кінофест», який відбувається переважно в Києві. Ще є «Pronto Film», одну з робіт цієї команди ми теж хочемо показати. Також будемо демонструвати наші короткометражні фільми сучасного українського кіно (СУК), тому що ми за останні роки зробили багато і за маленькі гроші, і з допомогою держави. Головне, що ми хочемо показати це — різноманітність нашої української кінематографічної творчості.

Нікіта Гросс: Як ти вважаєш, як можна зацікавити молодь дивитися своє, українське?

Денис Блощинський: Наказом Президента України.

Міра Ойоторо: Коли почався локдаун, ми створили Клабхаус, де говорили з крутими представниками кіносвіту. Нас слухали достатньо багато людей. Навіть були ідеї, щоб в 10-11 класах ввести предмет кінематограф.

Анастасія Сіроговська: Хто ж такий фандрайзер та дистриб’ютор?

Міра Ойоторо: Фандразер — це людина, яка займається пошуком фінансування. Це людина, яка шукає де можна взяти кошти, куди подавати заявки, у які фонди звертатись. Дистриб’ютор — це той, хто бере кінопродукт чи будь-який інший і презентує для широкої аудиторії.