Ветерани про бізнес на Донбасі: «Територія не сковує можливості при наявності бажання»

Володимир Шевченко з «Veterano coffee», який продає якісну каву та Олександр Матяш з «Regata club», що виготовляє чоловічі труси, футболки, шкарпетки, взяли участь у новому проекті, спрямованому допомогти і підтримати підприємців у зоні АТО. Про особливості бізнесу в прифронтових містах, особистісний розвиток та перспективи вони розповіли в ефірі Армія фм, у програмі «Ветерано бізнес».

Андрій Козінчук: У вас відбулася нова програма, якої до цього ще не було. Розкажіть про свій новий проект.

Олександр Матяш: Є така організація «Центр занятості вільних людей», які створили програму для людей, що знаходяться в зоні АТО, в містах, наближених до зони АТО або переселенців, які мають свій бізнес. Ми  в цій програмі стали учасниками і основними гравцями. Програма дворівнева. Одна частина для тих, хто вже має власну справу, але зітнулися з певними складнощам, інша – для тих, хто лише планує. Початково цей регіон був дуже направлений сам на себе. Ті, хто працював у Донецьку, орієнтувався на Донецьк. Зараз Донецьк тимчасово зайнятий тими, кого ми будемо вибивати, і ми розповідали людям, які можуть бути рішення. Вирішували кейси і завдання. Зокрема, у моєму виді діяльності. Володя розказував про каву і її якість. Я думав, що до мене прийдуть швачки, але до мене прийшли програмісти, швачки, люди, які займаються деревообробною справою. Ми шукали спільний біль і шляхи вирішення. В результаті люди створили щось схоже на клуб, один одному допомагають.

Андрій Козінчук: Я так розумію, ви їхали на війну…

Олександр Матяш: Це було в Краматорську.

Андрій Козінчук: Яка була програма?

Олександр Матяш: Програма тривала чотири дні, з подальшим дослідженням особливостей регіону і вирішенням ситуації, яка може складатися у бізнесменів там. Сама програма розрахована на чотири місяці з подальшою підтримкою людей, які брали участь у ній.

Андрій Козінчук: Володимир, як в тебе відбувалося?

Володимир Шевченко: Для мене це не була нова програма. Останні два роки я консультую хлопців і дівчат, які хотіли б розпочати власну справу. Я ці знання систематизував і розподілив на чотири дні: два дні теорії, два дні практики. Мій курс був присвячений саме темі відкриття бару, кафе. На теоретичній частині ми вчилися від нуля, від вибору концепції, локації, процесів всередині, від мотивування людей, побудови відносин з персоналом… Інші два дня ми мали практикуватися трохи більше і інакше, ніж вийшло, але в нас зламалася машина… Проте, в мене були ручні прилади і ми усе компенсували.

Андрій Козінчук: Розкажіть про організаторів, хто оплачує це навчання?

Володимир Шевченко: Є донори. Існує дуже багато міст, де люди хотіли б розвивати свою справу, але для них дуже мало інформації, на відміну від великих міст.

Олександр Матяш: Є програма, яка оплачується Америкою, спрямована на те, щоб розвивався малий і середній бізнес в регіонах.

Андрій Козінчук: Хто ці люди, з якими ви працювали?

Володимир Шевченко: Ті, з якими я працював – це звичайні люди, які збираються, уклали угоду і найближчі місяці щось відкриватимуть. Було кілька людей, які тільки мають бажання рухатися в цьому напрямку. Була дівчина, яка переїхала з окупованого міста до Слов’янська і рік тому відкрила свій перший бізнес – ігрову зону для дітей. Зараз вона подалась на грант, виграла його і на ці гроші відкриватиме кав’ярню. Люди хочуть розвиватися.

Олександр Матяш: У мене була інша аудиторія. Також були люди, які отримали гранти на розвиток бізнесу. Була дівчина, яка шиє білизну, працює з усією країною, знаходячись в Краматорську. Був хлопець, який просто прийшов послухати. Він по роботі їздить за кордон і підбирає людям партнерів з-за кордону, живучи при цьому в Краматорську. Є місто Українськ, поряд з Селідово, - у них було велике підприємство, заточене на роботу з Донецьком, Луганськом, Кримом, Росією, у них було виробництво круче, ніж в мене. Вони патріоти і моя задача була – показати їм, що Україна значно більше Донецької області. Наша задача була не лише розповісти про методологію створення власного бізнесу, ми мали прибрати шаблони і рамки, щоб люди мислили ширше. Виходило так, що ми вели тренінг окремо і зовсім не змовляючись приводили людям ті самі приклади. Наприклад, про Дональда Трампа з його «Думай ширше», або Макдональда, або Apple. І коли ми зустрічалися в перерві, я Вові казав: «Слухай, я щойно розповідав про Джобса», а він казав: «Я теж те саме розказував». Ми повинні були пояснити людям, що знаходячись там в теперішніх обставинах, територія не сковує можливості при наявності бажання.

Андрій Козінчук: Люди, які мають бажання займатися власною справою, не мають часу на «зраду». У вас не було випадків деструктивної бесіди, наприклад: от коли влада зміниться, ми почнемо працювати.

Володимир Шевченко: В мене настільки щільним був курс, що зовсім не було часу розмовляти на інші теми, окрім тих, які потрібні. Навіть в перерві ми спілкувалися про те, що я начитував перед цим.

Олександр Матяш: В мене публіка неоднорідна і різношерста. В мене був один чоловік, який сказав, що росіяни нам браття. Я не намагався його переконати, я вже давно припинив намагатися змінити людям світогляд. Я йому сказав: час нас розсудить, але я хочу, щоб мої діти жили в країні рівних можливостей. І по великому рахунку я намагався донести до них, що в Україні більше можливостей, ніж в Росії чи на тимчасово окупованій території.

Андрій Козінчук: Чи можливо зробити якісний продукт у ще менших містах, до прикладу, Селідово, Костянтинівка.

Володимир Шевченко: Те, що я розповідав, це можна застосовувати не лише у барах, ресторанах. Це стосується будь-якої роздрібної торгівлі. Майже немає  різниці, що ти відкриваєш – магазин взуття, продуктовий чи бар. Я знаю безліч прикладів, коли людина відкривала щось у маленькому місті чи навіть селі і приходила до успіху. В Бродах, де населення 20 тисяч чоловік,  нещодавно хлопчина відкрив кав’ярню і в нього все виходить. Якщо ти даєш споживачу якість, він обов’язково це оцінить. Не має значення, чи цей споживач гурман, чи ні.  

Андрій Козінчук: Чи є якісь переваги у маленьких містах?

Олександр Матяш: Запуск власного бізнесу у менш конкурентному середовищі, наприклад, Краматорську, має більше перспектив відбутися. Коли ми з Вовою зранку їхали на цей тренінг, ми могли поснідати лише в готелі «Краматорськ», бо там була невеличка кафешка, де о 9 ранку вже можна було щось купити. Увечері сходити в пристойний заклад, в принципі, немає куди. Тому перспективи я бачу величезні. Основою моєї програми було – довести до людей, що основою якісного бізнесу являється сервіс. І давши якісне сервісне обслуговування, ти сам регулюєш ціну. Дешево – не завжди добре.

Андрій Козінчук: Що далі у вас в програмі?

Володимир Шевченко: У нас ще на черзі два міста – Сєвєродонецьк і Маріуполь. Буде програма для взагалі нульових початківців. Ідеальна мета цього проекту, - щоб люди щось відкрили власне або покращили те, що мали. Ми б залюбки прийняли участь в таких проектах і в інших містах України.

Андрій Козінчук: А для чого вам це треба?

Олександр Матяш: Насправді, в Україні досить маленький відсоток малих підприємців, як за кордоном є основними наповнювачами бюджету за рахунок сплати податків. Чим більше буде само зайнятих людей, які розвиватимуть бізнес і разом з тим, розвиватимуть Україну, до того ж, розвиватимуть, правильно – нам всім стане краще.

Володимир Шевченко: Вони зможуть поглиблювати свої знання, подорожуватимуть, розвиватимуться. Цей прошарок нашого суспільства потрібно примножувати. Для мене це крутий досвід. Насправді, говорити про заснування бізнес-школи ще зарано. У мене недостатньо ще знань, щоб ставити це на потік і вчити людей. Але мені подобаються такі проекти.

Андрій Козінчук: Як ви оцінюєте масштаби малого бізнесу в районних містах?

Олександр Матяш:  Звичайно, він є. Проблема в тому, що малий бізнес не розвинений, бо більшість людей говорить: «Куди я полізу, там уже все є». Насправді немає жодної повністю заповненої ніші. Місць для розвитку безліч. Один важдивий момент: чому у нас поганий сервіс в районних центрах? Тому, що, відсутня конкуренція. Буде більша кількість пропозицій, за ці пропозиції голосуватиме своїми коштами покупець.

Володимир Шевченко: Я зовсім не хочу, щоб до мене йшли, бо я свого часу брав участь в АТО чи проходив службу. Я хочу, щоб до мене йшли тільки через те, що в мене крутий продукт. В моїх кав’ярнях, окрім назви немає натяків на те, що я маю до цього відношення. Я не хочу на цьому акцентувати.

Олександр Матяш:   В нашому суспільстві вважається моветоном хвалити. Я ніколи не ображаюсь, якщо люди робили б мені зауваження щодо мого продукту. Це робить мій продукт лише краще. В мене була ситуація – я пошив футболки з конструктивною особливістю. Я думав,що це особливість, насправді, технолог помилився. До мене прийшла жінка і каже «У вас проблема». І вона мені все пояснила, вона професійний конструктор. Я їй дуже вдячний. Вона не критикувала, а пояснила. Якщо у Вови буде несмачна кава, я йому про це скажу. Якщо у Льоні буде кисла піца, ми отримаємо наступну безкоштовно.

Володимир Шевченко: Треба відповідати за свій продукт, за свої дії, за що ти береш з людей гроші.

Андрій Козінчук: Якби такі тренінги були тоді, коли ви відкривали власні бізнеси – це би якось на вас вплинуло?

Володимир Шевченко: Авжеж.

Олександр Матяш: Я не впевнений. У мене, як і у Вови, бізнес до війни ще був. Тільки інший. Мені тренінги допомогли у організаційних питаннях, але рішення про відкриття власної справи виникло спонтанно. У мене виник власний бізнес, тому, що я припинив про це думати і почав щось робити. Якщо ти прагнеш вирости в бізнесі, стати не підприємцем, а бізнесменом – потрібно рахувати: гроші, знижки, каву, пляшки.

Володимир Шевченко: Я не вважаю, що в мене є бізнес. Я підприємець. Тому, що бізнес – це така структура, яка здатна сама автономно працювати. Вона самонавчається, саморозмножується, вона максимально самостійна. А якщо я вимушений займатися цим 90% свого часу, це не можна назвати бізнесом.

Андрій Козінчук: А взагалі, ви радите молодим підприємцям відвідувати подібні тренінги? Не обов’язково ваші.

Олександр Матяш: Ми всі спілкуємося з вузьким колом людей і живемо цінностями того кола, в якому проводимо більшість часу. Опиняючись за межами цього кола, отримуючи інформацію, з якою раніше не стикалися – це завжди корисно. У людей розширюється свідомість. Якісь речі ти бачиш, спілкуючись з новими людьми, а якщо ці люди мають певний досвід і цей досвід підтверджений їх діями і результатом, це дуже важливо. Такі заходи корисно відвідувати хоча б заради саморозвитку.

Володимир Шевченко: В наш час дуже стрімко розвиваються технології, будь-які сфери діяльності. Постійно потрібно вчитися, отримувати інформацію, тримати тренди.І деально подорожувати світом і дивитися, що відбувається. Коли ти стоїш на місці, ти не стоїш,  котишся назад, тобі лише здається, що ти стоїш. Щоб йти в перед – потрібно бігти з усіх сил