11 мільйонів доларів для фронту: Алла Мартинюк — про війну, донати, які майже зникли, і правду, яку не хочуть чути
Волонтерка, співачка, акторка і продюсерка Алла Мартинюк — одна з тих, хто допомагає українському війську з 2014 року. За цей час її команді вдалося зібрати мільйони доларів допомоги, передати сотні авто і врятувати не одне життя. В інтерв’ю для Армія FM вона розповіла про початок свого волонтерського шляху, виклики сьогодення, падіння кількості донатів і нові творчі проєкти, які також працюватимуть на підтримку ЗСУ.
— Алло, вітаємо в ефірі. Ви волонтерка, співачка, акторка і продюсерка. Ким себе відчуваєте найбільше?
— З 2022 року все ж таки волонтер, але я акторка, і зараз у мене багато продюсерських проєктів.
— Почнімо з волонтерства. Ви в цій темі дуже давно. Коли виникло розуміння, що цим варто займатися?
— Це ще був 2014 рік, початок. Ми вже як ветерани-волонтери — нас мало лишилося тих, хто з самого початку. Спочатку це був військовий шпиталь: я побачила багато поранених, почала допомагати ампутованим хлопцям. А з літа 2014 року почала допомагати війську. Тоді це була моя перша бригада — 54-та. І все закрутилося. Я думала, це ненадовго, а вийшло вже 12-й рік.
— Виходить, це на все життя?
— Думаю, так. Завжди буде потреба в допомозі. Після перемоги — вже не тільки військовим, а й у психологічній реабілітації. Роботи буде дуже багато.
— Чотири роки тому звільнили Київщину. Чим тоді займалися?
— З самого початку повномасштабного вторгнення я одразу почала волонтерити. Перші місяці були дуже страшні. Ми допомагали навіть окупованим територіям — у Бучу через ліс завозили продукти. Передавали по сотні кілограмів м’яса. Один наш волонтер загинув — його розстріляли. Евакуйовували людей, вивозили вагітних. Після деокупації було відчуття нереальності — ще тиждень назад були бої, а потім різко відступ ворога. Ми одразу поїхали в глибші населені пункти, куди не доїжджали великі фонди. І там був шок: у людей не було нічого — ні їжі, ні ліків, ні гігієни. Люди ділили між собою таблетки просто з рук, я віддавала ліки зі своєї сумки. Не було ні памперсів для дітей, ні їжі, ні зубної пасти, нічого взагалі. І ми це все роздавали. І ці бабульки, люди виходили, плакали, обіймали нас. Я не очікувала, що поряд з місцями, де вже все є, на складах навіть лежить допомога, там глибше, в селах, нічого немає.
— Як змінилися потреби військових відтоді до сьогодні?
— Змінилися. На початку це була амуніція — бронежилети, їх купували сотнями. Потім Міноборони самостійно закрило цю потребу. Зараз найбільша проблема — позашляховики, які постійно знищуються. Також — евакуаційні засоби, багі (ми їх самі виробляємо), і дрони. Але головна проблема — різке падіння донатів. Допомагати стало майже неможливо, тому що донатів реально зараз майже немає.
— Чому так сталося?
— Люди виснажились, у когось закінчуються гроші. Але є ще один фактор, я проаналізувала і спад донатів почався, коли пішли розмови про перемовини і швидке завершення війни. Люди розслабились. Активність повертається тільки після масованих обстрілів. Також майже зникла допомога від діаспори, здається, наче вони забули, що відбувається в Україні. Раніше це були сотні донатерів, зараз — 1-2 людини. Про Україну починають забувати, тому про це треба постійно говорити.
— Якщо говорити про цифри: скільки вдалося зібрати за цей час?
— З 2022 року — 11 мільйонів доларів. Це майже 400 позашляховиків, дуже багато дронів і сотні тисяч одиниць тактичної медицини.
— Яким підрозділам допомагали найбільше?
— Загалом працювали приблизно з 40 підрозділами: ТрО, ЗСУ, НГУ, ССО. Найбільше в останні роки працюємо з Третьою штурмовою. У нас немає такого, що ми комусь допомагаємо, а комусь — ні. Буває також, що ми допомагали новоствореним підрозділам, які ще не вийшли в зону бойових дій, але це тільки якщо я знаю особисто цю людину. Бо зараз допомагаємо тільки перевіреним підрозділам. Були випадки, коли нашу допомогу знаходили в ломбардах — дрони, тепловізори, рації. І це дуже боляче, коли ти важко збираєш ці кошти, а потім ти дізнаєшся про такі історії. Тому останній рік я допомагаю тільки перевіреним підрозділам, тільки тим хлопцям, яких я вже веду багато років. Я знаю точно, що вони тигри, леви, і вони дійсно зараз роблять гарну справу, і ця допомога піде за призначенням.
— Чим із переданого ви пишаєтеся найбільше?
— Це багі для евакуації поранених, які ми самі виготовляємо. Вони вже врятували сотні життів. Також медицина, швидкі, кисень, плазма крові — усе, що безпосередньо рятує життя. А для мене найважливіше — це життя наших українських людей.
— Який збір зараз актуальний?
— Зараз збираємо на виготовлення багі. Виготовлення їх не дешеве. Долучитися можна через соцмережі — всі посилання є в профілях і моєму телеграм-каналі.
— Ви також повертаєтеся до творчості. Розкажіть більше.
— Я повертаюсь на сцену як продюсерка. Готуємо комедійну виставу, де гратимуть троє чоловіків і я, це буде комедія. Частина прибутку піде на ЗСУ. Прем’єра планується на кінець травня — початок червня. Я думала, як мені взагалі повернутися до моєї професії, щоб мати стабільність, і допомагати війську так, щоб щодня не просити кошти. Тому що це дуже виснажує морально. Це дуже важко. Ти не для себе просиш, але по суті, всі твої навіть мережі, вони сфокусовані тільки на допомогу іншим. І я знаю, що донатити легше, ніж збирати. Тому треба більше заробляти, щоб донатити. Тому я буду дуже рада всіх бачити на виставі. Також пишу книгу — біографічну і психологічну. Вона буде не тільки про мене, а й про двох жінок: одну, яка пережила полон, і іншу — військову з ампутацією ноги від народження. Це книга про психологічну стійкість. Я сама пережила півтора року важких панічних атак і хочу поділитися досвідом, як виходити з таких станів без медикаментів.
— І на завершення — що хочете сказати нашим військовим?
— Я знаю, як вам зараз важко. Ви не відчуваєте тієї підтримки, як раніше. Але ми є. Ми молимося за вас, допомагаємо і віримо у вас. Сонце за вікном. Можемо робити свою роботу тільки завдяки вам. Тому низький уклін вам. І ми обов’язково переможемо, бо правда за нами.