23-го лютого ми вже поновили волонтерську діяльність, — волонтерка Юлія Смірнова

23-го лютого ми вже поновили волонтерську діяльність, — волонтерка Юлія Смірнова

Юлія Смірнова, яка перебувала в Гостомелі в перші години початку війни, поновила волонтерську діяльність, якою займалася ще з 2014 року. В ефірі Армія FM вона розповіла про події, які відбувалися на той час у цьому селищі під Києвом, та про свою доброчинну діяльність.

 

 

 

 

Андрій Давидов: Розкажи, будь ласка, якими були перші години війни в Гостомелі, що зараз став для російського окупанта важливим стратегічним об’єктом.

Юлія Смірнова: Торік у лютому ми купили квартиру в Гостомелі. Безмежно раділи, що нарешті є своя оселя і нам більше не доведеться винаймати житло. Будинок виявися дуже класним, але через рік ми мусили тікати. 24 лютого мене розбудив дзвінок від подруги о 5:20 ранку, ми з дітьми та чоловіком ще спали, вона запитувала, що у нас відбувається.

Вона сказала, що Київ бомбардують і в Гостомелі теж вже чутно вибухи. Я підбігла до вікна, яке виходить на військовий аеропорт, все нібито було спокійно, але за хвилину я почула вибух. Ми з чоловіком вирішили збиратись. Одразу ж склали речі дітей, свої вирішили не брати, бо якщо б не вдалося заправити машину і довелося йти пішки, то все б не донесли. Поки ми збиралися, аеропорт ще не бомбардували.

Як я вже потім дізналася, окупанти висаджували в аеропорту свій десант, а тільки потім почалось бомбардування. До його початку ми встигли сісти в машину. І хоча поїхали не по головній трасі, проте було дуже багато авто. Наш будинок за кілометр від аеропорту, тож ми думали, що його вже не буде. Але на диво він і досі стоїть. Звичайно, вікон немає, дах побитий, але сама будівля витримала. Мені надіслали відео, на якому видно, що в кожній квартирі вибиті двері. Повиносили все. В нашій оселі розбили усі нагороди за волонтерську діяльність, порізали усі дитячі книжки українською мовою. Вони навіть дивани забрали. Для мене було дуже великим здивуванням, що вкрали весь дитячий одяг. З розмов, які були опубліковані в телеграмі, зрозуміло, що окупанти роблять для себе певні висновки щодо наших умов проживання. Вони думають, що нас підтримує Захід, що всі речі, які в нас є, завезені з Америки та інших країн і тільки тому ми нормально живемо.

На дитячих майданчиках купа уламків. Хлопці, які зараз розчищають місто, кажуть, що цей процес буде тривати щонайменше пів року. Військове містечко, яке було розташоване біля  аеропорту Гостомеля, повністю зруйноване, не вціліла жодна будівля.

Андрій Давидов: Де ви оселелися після виїзду та коли поновили волонтерську діяльність?

Юлія Смірнова: 23 лютого зателефонував мій підопічний, який був у Донецькому аеропорту. Він повідомив, що їм потрібен коптер, б вже відбувається щось серйозне. Коптер потрібен був, щоб слідкувати за переміщенням техніки і не можливо було відслідкувати місце розташування оператора. 23 лютого ми з чоловіком та моєю подругою написали пост, що збираємо гроші на коптер для хлопців. Буквально за день надійшли необхідні кошти, а вранці вже почалося повномасштабне вторгнення.

Тобто 23-го лютого ми вже поновили волонтерську діяльність. Коли ми виїхали, перший пост був спрямований на морально-психологічну підтримку. У ньому я написала, що не треба боятися, все буде добре, але з дітьми варто виїхати. Ми відвезли дітей на Закарпаття, до мами мого чоловіка, та одразу ж поїхали в Київ займатися волонтеркою. Так минули перші два тижні, а потім я поїхала до дітей, бо їм стало страшно. Але ми так і займаємося волонтерською діяльністю. Постачаємо тепловізори, зараз очікуємо чергову партію з Польщі. Купуємо машини -  в Польщі, в Києві. Найбільший попит на позашляховики, але потрібні і буси. Доправляємо їх у самі гарячі точки, а також в Київ, Харків, Чернігів, Суми. Зараз вже не можемо везти в Суми та Чернігів, але все ще допомагаємо Харкову. Також веземо бронежилети, тепловізори, позашляховики, а ще "розгрузки", плитоноски, ремені.

Ну і величезна подяка полякам. Вони дуже допомагають. Наприклад, один поляк передав "розгрузки",  як в американських військових. Він заплатив за 40 одиниць 10 тисяч доларів. Також поляки подарували нам два позашляховики.

Андрій Давидов: А з інших європейських регіонів до вас щось надходило?

Юлія Смірнова: Так, здебільшого від українців, які там проживають. Зараз передали позашляховик. Одна українка вже дуже давно одружилася з англійцем і її чоловік вирішив допомагати армії. Купив за свої гроші позашляховик і ще хоче купити два. Ми його передамо теж на Схід.

Андрій Давидов: Чи співпрацюєте ви з іншими волонтерськими організаціями?

Юлія Смірнова: Ну як такої співпраці у нас немає. Але, наприклад, є організація «Криївка вільних», ми з ними ще на початку війни взаємодіяли. Зараз вони збільшили масштаби роботи, створили свій батальйон територіальної оборони. Як громадська організація вони зараз працюють в набагато більших масштабах, ніж я. Але ми один одному допомагаємо. Коли треба було швидко викупити плитоноски з плитами, я віддала їм свої волонтерські гроші, продзвонила до інших волонтерів. Тоді допоміг фонд Сергія Притули. Ось такий кругообіг грошей відбувається серед волонтерів. Ми намагаємося добре забезпечувати наших бійців, бо окупанти крадуть все, навіть шкарпетки.