24-РІЧНИЙ РОЗВІДНИК ВОЛОДИМИР: НАЙВАЖЛИВІШЕ ЗАВДАННЯ КОМАНДИРА - ВИКОНАТИ ЗАВДАННЯ І ЗБЕРЕГТИ ЖИТТЯ ПІДЛЕГЛИХ
Яна Холодна: У нас в гостях Володимир, розвідник 30-ої окремої механізованої бригади.
За підсумками 2017 року 30 бригада посіла перше місце серед частин та з'єднань Сухопутних військ Збройних Сил України. Чи відчуваєте ви гордість, що служите саме в цій бригаді?
Володимир. Так, звісно, відчуваю гордість за бригаду, за підрозділ, у якому проходжу службу. Тому що все залежить від командирів, якщо командир є одним з найкращим, так і бригада вважається однією з найкращих.
Яна Холодна. Володю, вам зараз 24 роки. Ви служите з 2014 року. Чому було прийнято таке рішення? Бо мені відомо, що ви би мали бути директором дитячого садочку, і ви таким були у своєму рідному місті. Чому ви вирішили змінити професію вихователя і стати розвідником?
Володимир. Можна сказати, що це мрія. Дітки мене ще й досі згадують. Колиі я пішов на строкову службу деякі діти розуміли, а деякі ні. Потім, ще з півроку запитувати: "А де Вова? Коли Вова прийде?" (посміхається).
Яна Холодна: Ти був директором дитячого садочка. Чи допоміг тобі цей досвід вже на службі в армії?
Володимир: Можна сказати, що так. Оскільки, там я здобув невеликий досвід у спілкуванні, у вихованні, хоч маленького, але колективу. Те ж саме і тут: люди, виховання, колектив. Я думаю, це одне з найважливішого, якщо є колектив, є і завдання, і виконання завдань.
Яна Холодна: Ти командир і за твоїми плечами є бійці, які мають на тебе рівнятися, ти маєш бути для них авторитетом. Чи використовуєш якісь педагогічні прийоми у вихованні тих солдатів, які з тобою служать?
Володимир: Використовую. Я нерідко згадую триєдину мету фізичного виховання: навчити, виховати, оздоровити. Це і зараз присутнє у нашій роботі.
Яна Холодна: 30 бригада - це така собі кузня кадрів, оскільки з неї вийшло багато відомих нам сьогодні військовослужбовців. Наприклад, з 30 бригади вийшов начальник Генштабу Віктор Муженко. Чи ти в майбутньому, дістатися до якихось зірок і, можливо, навіть керувати Збройними Силами України?
Володимир: Бажаю, але поки у мене мете: вивести усіх своїх людей живими, здоровими до їх сімей. Це зараз найголовніше! Ну і, звичайно, звільнити нашу державу від загарбника.
Яна Холодна: Все ж таки хотілося нашим слухачам розповісти про ваш бойовий шлях саме у 30-й бригаді. За декілька тижнів після підписання контракту ти вже виконував завдання на кордоні з Кримом. Це був 2014–й рік, Крим, тоді, вже був анексований. Чи було це завдання бойовим?
Володимир: Завдання не вважалися бойовими, але те, що ми виконували було тяжким. Після підписання контракту відразу виїзд, робота дуже специфічна.
Яна Холодна: Що ви там робили, які були у вас на той момент завдання і чи було якесь розуміння того, що до нас в країну йде війна?
Володимир: У деякій мірі розуміли це, але не розуміли з якого боку буде. Всі думали, що із Криму. Завдання, які ми виконували: патрулювання і спостереження. Це був перший досвід.
Яна Холодна: Перед ефіром мені розказали таку цікаву річ: коли ти йшов підписувати контракт то про війну ще ніхто не говорив. Ти мав бути водієм БТР. І ваш командир сказав, що якщо за три роки ти проїдеш хоча б 150 метрів, то це буде добре. Скільки ви вже за цей час наїздили на БТРі?
Володимир: Так, дійсно, командир сказав, що були до цього солдати, які приходили підписували контракт на три роки, і якщо декому пощастило проїхати 150 метрі – це було дуже добре. Порахувати неможливо скільки проїхав, але вам скажу таке, що одного разу 29 годин взагалі не вилазив з під керма, проїжджав більше тисячі кілометрів. На той момент це було тяжко. Лопали капіляри в очах. Проте, я знаю, що це було не просто так, а за ради чогось. Ми супроводжували колону, їхали через три області і заводили колону до своїх сил на допомогу, якби в дозорі виконували завдання.
Яна Холодна: Що вас тоді тримало, що вам надавало сил бути за кермом 29 годин і не зламатися?
Володимир: Розкажу таку цікаву історію. Їдемо, ніч, тяжко звісно, спати хочеться , але розумієш, що це потрібно. Люди по черзі чергували і спали, а я постійно їхав. Просив товаришів сідати поруч і розказувати анекдоти.
Яна Холодна: На скільки складно водити таку складну машину, як БТР? Чи довго ви вчилися?
Володимир: Вчився буквально пару хвилин. Показали, сів і поїхав. Складнощів ніяких немає, просто, потрібно мінімальне розуміння у машинах, ще потрібно відчути машину і далі жодних складнощів.
Яна Холодна: Знаєте, я дуже часто чую, що водії БТРів, БМП часто говорять про те, що для них їхня машина це не просто залізо – це щось більше. Багато хто називає їх якимись іменами. От у вашої машини було ім'я?
Володимир: Я її називав по бортовому номеру. Може буду дивним трохи, але при ній ніколи не говорив «залізо», «металолом», як різні говорять. Приходив інколи повитирав фари, погладив. Ніколи у бойових умовах не підводила. Хоча і вимагала великого догляду за собою.
Яна Холодна: Ви весь час проїздили на цій машині?
Володимир: Так, до того моменту поки не сказали її віддати.
Яна Холодна: І ви тоді вже мали виконувати інші завдання?
Володимир: Так. Шкода було . Заступник командира з озброєння втішав мене трохи, бо я майже сльозу пустив, після того як віддав військове вітання машині.
Яна Холодна: Я думаю, що вам було важко віддавати свою машину, тому що ви вивели свій БТР і він не отримав жодного поранення, коли обсипали «Градом». Близько двох касет було випущено біля вашої машини і на щастя все обійшлося добре. Можете розказати про цю історію, де це було, за яких обставин ця ситуація трапилася?
Володимир: Це було після першого бойового досвіду, після першої засади. Ми поїхали до Савур Могили, було велике скупчення людей, можливо, вони нас і здали. Зібралися всі біля машини, була команда «повітря» і «розосередити техніку». Вийшло так, що ці дві касети лягали прямо по тій дорозі, по якій ми їхали. По полю, але все підряд. Такими ударними хвилями відкидало, то вправо, то вліво. Але на щастя всі залишилися живими і машина пошкоджень таких не зазнала і змогла далі виконувати завдання.
Яна Холодна: Можливо якісь свої обереги у вас на той час були?
Володимир: Був у мене хрестик, який взяв до себе у машину під час перебування біля Криму. Ще мені подарували заячу лапку. Зараз вона в іншій машині. Я її подарував іншому водієві. Вже четвертий рік вона їздить у машині.
Яна Холодна: Володю, ви пройшли з 30-ю бригадою усі ті події, що відбувалися тут на сході. Я хочу почути вашу думку, на скільки важлива на фронті віра у Бога і взагалі віра?
Володимир: Я думаю, що віра у Бога дуже важлива, і ще до віри у Бога потрібна велика самодисципліна. Віра у Бога допомагає усім на фронті. Були такі у нас хто не вірив, але згодом почали вірити і молитися в такі моменти, коли було дуже тяжко. Але без самодисципліни важко вижити.
Яна Холодна: Хотілося б пригадати славнозвісний Рейд. Про цю спецоперацію знало лише кілька людей у державі. Ви теж були учасником. Яка була ваша роль, що на вас було покладено, у межах того, що можна говорити і чи розуміли ви, що це проходить легендарна спецоперація, яку в світі визнали найдовшим Рейдом у новітній історії – 450 кілометрів у тилу ворога?
Володимир: На цьому рейді я був не весь шлях. На той момент про щось думати не вистачало, ні часу, ні бажання. Я знав, що ми виконуємо щось важливе для держави. Ми виконували накази командирів.
Яна Холодна: Аналізуючи ті події, які у вас виникають відчуття?
Володимир: Я, на початку казав, що для мене було важливо зберегти життя військовослужбовців. Про те, що було не потрібно забувати, але наразі стоїть завдання визволити частину України від загарбника.
Яна Холодна: Яким якостями має бути наділений розвідник, щоб пройти 30 кілометрів за три дні зі спорядженням?
Володимир: Він має розуміти, що від нього вимагають командири. Має бути фізично сильним та витривалим. В групі має бути розуміння, щоб поглядом або жестами могли комунікувати.
Яна Холодна: Мало того, що тобі фізично важко, мало того, що ти виконуєш певні завдання, так ще потрібно при цьому думати про тих, хто йде за тобою.
Володимир. Це постійно. Це одне з найважливіших завдань командира.; виконання доручень і збереження життя людей, які поруч.
Яна Холодна: Ваша група і ваші хлопці, які воюють з вами поруч, хто вони для вас?
Володимир: Більшість із них – це друзі, побратими. Є і брати, які пройшли дуже багато і з якими дуже багато побачили разом.
Яна Холодна: Ми у ці дні пригадуємо Дебальцівські події, ці страшні бої. Ви один з тих, хто проводив розвідку у Логвиному. Цей населений пункт був стратегічним, на той момент, для української армії і взагалі для України. Як це проводити розвідку у селі, на що звертали увагу тоді, як спілкувалися з місцевими і як вони були налаштовані?
Володимир: На той момент місцевих жителів там залишилося дуже мало. Ми отримали завдання, заїхали у населений пункт, нас одразу, напевне, здали. У перші хвилини заїзду в нас вже було три чоловіки поранено. Зараз вони живі, здорові і все у них добре, а на той момент було тяжко – це дуже пригнічує.
Яна Холодна: Чи є на війні місце емоціям?
Володимир: Звісно є, але ці емоції треба із себе вивільняти. Але це робити треба в тих місцях, або у тій ситуації, коли вільний від завдання.
Яна Холодна: Багато ваших одноліток живуть у мирній Україні, ходять на роботу, закінчують виші, зустрічаються з дівчатами, а ви собі обрали інший шлях – військовослужбовця. Ви ніколи не пожалкували про те, що пішли в армію?
Володимир: Звісно ні. Це мій свідомий вибір. Я думаю, що всі, хто зараз зі мною проходить службу вони не жалкують, бо свідомо зробили свій вибір.
Яна Холодна. У вас є державна нагорода – орден Богдана Хмельницького III ступеня. За що вас нагородили?
Володимир: За різні ситуації. Витягнув людей з Логвиного у 2015 році під обстрілом танків, на тій же машині.
Яна Холодна: Ви чотири місяці провели у своїй машині.
Володимир: Так, це для мене був дім, де я спав, чергував і ремонтував машину. За сигналами тривоги босим перелазив на місце водія, запускав машину і їхав на завдання.
Яна Холодна: Ви людина, що пройшла шлях від водія БТРу до командира, до розвідника. Чи задоволені ви своїм кар’єрним зростом?
Володимир: Напевне задоволений, хоча коли йшов в армію на меті такого кар’єрного зросту не було. Як склалося, так склалося. Я на цьому зупинятися не збираюся.
Яна Холодна: Що хочете сказати слухачам Армія FM?
Володимир: Усім військовослужбовцям хочу побажати вдачі. Ви виконуєте те, що зараз потрібно нашій державі у даній ситуації. Людям, що чекають нас на тимчасово окупованій територій хочу сказати, що ми скоро там будемо і нізащо не залишимо свої землі без нагляду, без контролю.
