47 років і один день важкої долі
Шевченко народився 9 березня (за старим стилем 25 лютого) 1814-го року в сім’ї кріпосного селянина, який мешкав у селі Моринці, Київської губернії, що нині є Черкаською областю. Не важко здогадатися, що за народженням, він був таким же кріпаком, як і його батьки, які незабаром покинули його, залишивши хлопчину самому давати собі раду. І хлопчина, завдячуючи своєму таланту і примхам долі, пройшов довгий і тяжкий життєвий шлях від бідного кріпака до Кобзаря українського народу.
На сьогодні поезію Тараса Шевченка перекладено більш ніж ста мовами світу. На території від Бразилії до Китаю встановлено 1384 пам’ятники Кобзареві. Більшість з них — 1256 — розташовані на території України, майже півтори сотні розмістились у 35 країнах світу. Нині в Україні 164 населені пункти названі на честь Тараса Шевченка. Один із 300 кратерів Меркурія отримав ім’я Тараса Григоровича. Діаметр кратера Т. Г. Шевченко — 137 кілометрів.
Проте, якщо нам в школі “викладали” Шевченка-ідола, суворого "дядька" в кожусі та шапці, він, перш за все, був доброю, щирою, надзвичайно талановитою людиною, яка прагнула кохання, любила модний одяг, вечорниці і танці. "Його страшенно любили. Він був позитивний, світився, сіяв добро, співав, сміявся, любив людей і цю любов випромінював на всі боки. Тому йому були раді в усіх найкращих будинках від Санкт-Петербурга до Оренбурга, і всі намагалися йому якось допомогти".
За своє коротке життя, а прожив Тарас Григорович 47 років і один день, Шевченко сповна наситився стражданнями, серед яких були й результати власних помилок, але не міг не жадати того, до чого прагнемо всі ми — простих людських цінностей: життя і свободи, самореалізації й добробуту, миру і поваги. Його творчість — це його душа. У своїх творах він був чесний і добрий, ярий і нескінченно багатий.
Перепохованням Тараса Шевченка навесні 1861 року опікувався художник Григорій Честаховський. Відбувалося все пишно: ще на шляху до Канева за труною рухалися процесії, а коли її залишали у церквах на ніч, туди приходили діячі місцевої громади й прості люди. В Орлі труну супроводжували духовенство зі співом релігійних пісень, військовий оркестр, що грав "малоросійські мотиви", та гімназисти. В Україні збиралися натовпи: на труну тут чекали заздалегідь, приймали з почестями.
Після поховання розпочалося справжнє паломництво. До речі, саме Честаховський наполіг на похованні Шевченка на Чернечій горі, а не біля церкви у Каневі, як хотіла його родина. Саме розпорядникові спало на думку, що добре було б насипати могилу — він же цю ідею власноруч і втілив, узгодивши з місцевою владою, а потім організував додаткові масштабні поминки вже влітку, після освячення місця поховання
"Шевченко — митець, який відкрив для української нації двері в безкінечність. Саме він є гарантом нашої вічності…", — сказав Микола Жулинський.
Значення постаті Тараса Шевченка для українського народу переоцінити неможливо. Існує багато різних Шевченків: шкільний Шевченко, модерний Шевченко, адміністративний Шевченко, космічний Шевченко, богорівний Шевченко… Справжній Шевченко – не на плакатах і біл-бордах, навіть не в книжках, — а в наших серцях. У кожного — Шевченко свій, близький і рідний, особливий.
Для багатьох поколінь українців — і не тільки українців — Шевченко означає так багато, що сама собою створюється ілюзія, ніби ми все про нього знаємо, все в ньому розуміємо, і він завжди з нами, в нас. Та це не лише ілюзія. Шевченко як явище велике й вічне — невичерпний і нескінченний. У рядках, адресованих нам, сучасникам, завжди знаходимо слова вічної істини. Актуальні настанови та перестороги. Треба лише вдуматись у зміст, прочитати крізь рядки все, що написано від душі, крізь час.
І нехай Шевченко такий рідний і невичерпний, залишається завжди поруч особливо сьогодні, коли Україна будує власний дім — незалежну, демократичну, суверенну державу. Пам’ятаймо заклик поета до усіх українців:
Борітеся — поборете,
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас сила
І воля святая!
