Актори фільму «Черкаси»: «Це фільм про самоідентифікацію кожного з нас»
Фільм «Черкаси» - про останній український корабель, який виходив із Криму і чинив опір росіянам. Про його історію, екіпаж і про наших воїнів. У «Ранковій каві» актори, які зіграли головні ролі, розповіли про зйомки, чому «Черкаси» – збірний образ українських моряків у Криму та чи впорався фільм зі своєю основною місією.
Дар’я Бура: Чи складно грати в фільмі про війну, яка досі триває?
Євген Авдєєнко: Мені його було важкувато дивитися. Зйомки – це процес, ти всієї картини не бачиш. А коли побачив на кінофестивалі в Одесі уже всю картину, у мене був шквал емоцій, я навіть десь стримував сльози.
Сергій Жуковський: Тобто готовий фільм значно відрізнявся від сценарію?
Євгеній Ламах: Є дві версії: режисерська і прокатна. У прокатній дуже багато прибрали. Для розширення аудиторії зробили менший відсоток нецензурної лексики, щоб можна було повести дітей. І ще є певна квота за часом. Не на всі фільми ця квота поширюється, але чомусь «Черкаси» потрапили. Режисерська версія довша на 8 хвилин. Як на мене, режисерська версія краща.
Дар’я Бура: Можливо, по телебаченню колись покажуть…
Євгеній Ламах: Транслюватиметься, не називатиму на якому каналі, прокатна версія, не режисерська.
Дар’я Бура: Я ходила на фільм із батьками. Були діти молодші 12-ти років, і я не чула після фільму нарікань на нецензурну лексику…
Євгеній Ламах: А ми чули. У Львові були моменти. Вийшов дідусь після фільму і сказав, що це взагалі московщина, що на замовлення Росії зняли фільм, що тут немає сили духу. Мовляв, у нього онук служив на «Черкасах» і такого не розповідав, що там так матюкались. Видно, онук не хотів засмучувати дідуся.
Олег Щербина: Я був на показі в Шостці. І також встав дідусь і сказав: «Дякую за правду». У нього також онук служив на «Черкасах».
Дар’я Бура: Як вам працювалося зі справжніми моряками, які були в 14-му році на «Черкасах»?
Євгеній Ламах: У нас так склалось, що 80% фільму ми знімали на кораблі «Корець», який виконував роль «Черкас». Там є свій екіпаж, і ми 12 годин на добу з моряками перебували.
Євген Авдєєнко: До речі, наш режисер вчора поїхав в Маріуполь, щоб провідати хлопців і командира корабля «Корець» Максима Носенка. Велике вітання хлопцям, дуже дякуємо їм.
Сергій Жуковський: Це нетипові умови зйомок, як пережили цей процес?
Олег Щербина: Один день видався дуже важкий, на таблетках, дуже було погано.
Сергій Жуковський: У моряків від морської хвороби специфічні ліки – червоне вино…
Олег Щербина: Пацани казали з «Корця», що допомагають сухарики і пігулки.
Євген Авдєєнко: Я відчував, коли хитає, коли виходили в море, важкувато було. Вранці холодно, вдень спека. Але ми купалися, стрибали з корабля.
Сергій Жуковський: А як взагалі сприйняли запрошення взяти участь у зйомках на військовому кораблі і з моряками?
Євген Авдєєнко: Пройшли проби, а потім читки у нас були, сценарій, репетиції, ніби як в театрі збираються. Ми зустрічалися десь 3 рази в Києві з хлопцями, з режисером, а потім ще кожен вечір в готелі в Очакові репетирували.
Сергій Жуковський: А чи були якісь особливі умови при затвердженні на роль?
Євгеній Ламах: Так, ми всі набирали вагу. І Олесь Каціон, який зіграв кока, так готувався до ролі, що набрав близько 19 кілограмів. Він грав дуже дратівливого кока і спеціально вставав о 4-й ранку, щоб налаштуватись. Для свого персонажу я трішечки піднабрав, бо грав сільського пияку, щоб він був трішечки набряклий.
Дар’я Бура: Євгене, ваш персонаж – це збірний образ звичайного українського хлопця, який робить свій вибір. Фільм теж збірний образ?
Євгеній Ламах: Так, збірний образ. Деякі люди цього просто не розуміють. Вони сприймають все просто в лоб, а потім питають: «Якщо нікого на кораблі не вбили, навіщо ви вбиваєте?»
Сергій Жуковський: «Кіборги» підняли планку щодо фільмів про війну на сході, і в глядачів сформувались певні уявлення про формат таких фільмів. Коли ж з’являються дещо інші роботи, люди реагують по-різному.
Євген Авдєєнко: Це дебют режисера Тимура Ященка, перша масштабна картина. І я вважаю, що вона вийшла.
Дар’я Бура: Чи подобаються вам ваші герої і чи легко було вживатись у роль?
Євген Авдєєнко: У мого персонажа закоротка біографія. І якби її не скорочували, фільм тривав би ще хвилин 10. Дружина мені сказала: «Ти мені два роки не говорив, що ти зрадник!» Але треба було показувати момент вибору. Сам фільм про момент вибору: боронитимеш свою країну чи тобі якось, може, лячно або просто начхати. Чи ти взагалі не знаєш, хто ти – українець чи росіянин.
Дар’я Бура: Олегу, скрін із фільму, де ви показуєте середній палець росіянам, розлетівся соцмережами? Емоції були справжні в цей момент?
Олег Щербина: Мені здається, справжнісінькі. Щодо мого героя, Зайця, Тимур мене затверджував, здається, рази 4. Я ходив на проби. Коли прийшов вчетверте, на репетиції ще Тимур вагався. Потім ми спілкувались і я сказав якусь фразу. Він говорить: «Ось такий має бути Заєць, як ти. Нічого не грай». Мені здається, він затверджував мене не як актора, а як людину.
Дар’я Бура: Женю, щодо Вашого героя я читала різні відгуки. Як ставитесь до свого персонажа?
Євгеній Ламах: Нормально. Думаю, потрібно показувати саме так, щоб люди бачили себе з боку і змінювалися. Більшість глядачів підходили і казали, що в них в селі такий самий непутящий хлопець є, якого батьки хочуть віддати в армію, аби не пив.
Євген Авдєєнко: Важливо, що історія показана очима матроса. Показано, що щось відбувалося нижче капітанського містка.
Євгеній Ламах: Мені здається, це якраз про нас, про народ.
Олег Щербина: Багато людей кажуть, чому ви не показали, як хтось із вищого складу ВМС України зрадив. Мені здається, треба знімати 100 серій, якщо все це висвітлювати. На показі фільму в Маріуполі був і командир морської піхоти, він виходив із Криму. Його дружина служила офіцером у Чорноморському флоті. Він переїхав на материк, а вона залишилась там. Вони розійшлись. Можна зняти багато історій, не тільки про «Черкаси».
Євгеній Ламах: Є дуже цікава історія, яка відбулась ще до Юрія Петровича, тоді був інший командир. Прийшов служити на корабель морячок із прикордонників на понтах, можна так сказати. Заходить у каюту до командира «з ноги». На шикуванні командир озвучив цю ситуацію. Він каже підлеглим: «Володя і Мишко, розберіться з ним». Вони його примотали скотчем у підвалі. Це для тих, хто каже, що такого не було. Людина по-іншому не розуміла. А все закінчилось тим, що його на кормі примотали скотчем до борту корабля і він там спав.
Дар’я Бура: Як ви оцінюєте діалог батька і сина наприкінці фільму щодо того, чому в селі не згадують вбитого моряка, а тільки радіють поверненню живого?
Євгеній Ламах: По-моєму, дуже актуальна ситуація, яка зараз в нас відбувається в країні, чомусь ніхто не згадує.
Євген Авдєєнко: Люди, відкрийте очі, давайте будемо пам’ятати! Ще вчора було 3 загиблих.
Євгеній Ламах: Чому про це знає якась певна аудиторія? Про це повинні знати всі. У лінії Мишка є глибинна історія. І ми з Дмитром (Дмитро Сова – один із головних акторів фільму) вкладали в ці стосунки певні моменти, які не прочатаєш просто "в лоб", що це два матроси, які потрапляють на корабель за різних обставин, там можна знайти багато чого.
Євген Авдєєнко: Щоб люди згадали ці події, подумали, адже війна триває досі.
Дар’я Бура: На вашу думку, цей фільм свою просвітницьку місію виконує?
Євген Авдєєнко: Знаєте, виконує. Ми коли в «Жовтні» зустрічалися з глядачами, ветерани з місця казали теплі слова, а потім підійшли і подякували. Їхні слова: «Ми робимо на фронті свою справу, ви робите цим фільмом свою справу. Ви теж воїни інформаційної війни». Мені було дуже важливо це почути.
Олег Щербина: Нещодавно я спілкувався зі своїм товаришем із Кривого Рогу, який служив у 40-му батальйоні тероборони. Я в коментар пишу: сходи на «Черкаси». Він каже: «А навіщо, якщо вони жодного москаля не вбили». Є й такі моменти.
Дар’я Бура: Ми в 14-му році всі казати, що про цих хлопців треба знімати фільм. От вийшов фільм, який наштовхує на різні думки, а ще як чергове нагадування, що треба про все пам’ятати…
Євген Авдєєнко: Але минуло 6 років, і багато людей, яким у 14-му році ще боліло, тепер" втомились" від цих всіх подій. Ходіть тоді на комедії, але в якому просторі ви живете і в якій країні? І таких людей багато!
Дар’я Бура: Яким, на вашу думку, має бути патріотичне кіно?
Євгеній Ламах: Як на мене, воно має бути без пафосу, чесним, справжнім. У нас є такі приклади в українському кінематографі, коли глядача просто носом, як кота, який нашкодив, його повчають.
Євген Авдєєнко: Це дуже складний жанр. Щоб він спрацював, треба момент патріотизму подавати і показувати так, щоб не відштовхнути. Не уподібнюватись творцям деяких радянських фільмів. У кінотеатрі «Ліра» жіночка сказала, мовляв, дуже песимістичний фінал. А наш актор Руслан Коваль відповів: «А що ви хотіли, ми мали фантазію якусь показати?» Це правда яка вона є. Реальні події наштовхнули режисера, сценаристів фільму зняти художній фільм.
Євгеній Ламах: Для тих, хто не розуміє, цей фільм - про самоідентифікацію кожного з нас.
Сергій Жуковський: Якщо будуть пропозиції, будете ще зніматись у військових фільмах?
Євгеній Ламах: Звичайно.
Євген Авдєєнко: Я проходжу зараз військовий вишкіл, бо треба готуватися. Нормальному чоловіку в Україні треба знати ази оборони країни, свого дому, сім’ї.
Дар’я Бура: Як ви оцінюєте розвиток українського кіно?
Євгеній Ламах: Розвиток є, точніше був, а зараз не знаю, що буде. Якісь на підготовчих рівнях повнометражні фільми запускають, спроби є, але дуже скоротили бюджет. Здається, виділили на рік 400 млн.
Євген Авдєєнко: Я проходив проби. Не знаю, чи буде фільм запускатися. Але історія крута, про звичайного хлопця, який потім стає снайпером.
Олег Щербина: Я вчора теж був на пробах, теж повний метр, про те, як дівчина повертається з полону.
Євгеній Ламах: Це, я так розумію, за фінансування, яке відбувалося раніше, рік тому. А що зараз буде, чи потрібно цій владі такі теми піднімати чи ні – велике питання. Ми знімали тизер «Яків», це історія про Голодомор. Історія про людину, яка в часи Голодомору врятувала близько 1000 селян на Черкащині. Спочатку фільм затвердили, а коли змінилася влада, фільм не пройшов ще один конкурс. Якщо знімати якісно, потрібні великі гроші. А нова голова Держкіно сказала, що в середньому 15-20 млн на один фільм виділено. За 15-20 млн можна знімати фільми на кшталт «Мама хохотала» - низькопробні комедії. Масштабного, з чим можна представляти країну, не створиш. А потім кажуть, що в Україні немає кіно.
