Анатолій Хостікоєв про виставу «В.О.П»: «Важко грати роль капелана і бути режисером»
Про роботу над військовою притчею «В.О.П» (взводний опорний пункт, - ред.) за однойменною п’єсою Дмитра Корчинського, прем’єру якої 4 березня можна буде побачити в Національному центрі Олександра Довженка, в ефірі Армія FM розповіли режисер вистави Анатолій Хостікоєв та актор Назар Борушок.
Наталія Шмарко: Пане Анатолію, розкажіть про роботу над виставою «В.О.П.»?
Анатолій Хостікоєв: Я став режисером після того, як попрацював рік актором у цій виставі. Так склались обставини, що спектакль вже мав своє життя. Тож було неочікувано, коли мені зателефонувала Оксана Корчинська і запросила у виставу. Я пообіцяв, що прочитаю і скажу свою думку. А ми з дружиною якраз повернулися з гастролей у Дніпрі. Там після вистави ми відвідали наших військовослужбовців в лікарні – і це був емоційний шок. Спілкуватися з більшістю із них ми не мали можливості, бо вони були у вкрай важкому стані. Але там був хлопчина, в якого, без перебільшення, не було пів голови, проте він був такий мотивований, адже у нього через тиждень мало бути весілля і він розповідав, який він щасливий. Мене вразили така сила до життя та мужність. Якраз мені випало 5 днів відпочинку, я вибрався на Десну і вирішив ні про що не думати, але виявляється, що це неможливо. Я почитав сценарій, усе зважив і погодився, адже війна й досі триває. Ми почали працювати над виставою з Дмитром Корчинським. І він мені сказав: «Пане Анатолію, у вас є прекрасна можливість внести своє бачення того, що відбувається, в нашу загальну перемогу. Я вам пропоную зіграти капелана». Якщо казати про драматургію, то цей твір специфічний, тому що це не екшн, а монологи персонажів мають глибинний сенс. Я щасливий, що познайомився з молодими акторами і ми створили чудову виставу.
Наталія Шмарко: Скільки акторів задіяно у виставі і як протікали репетиції?
Анатолій Хостікоєв: Разом зі мною сім осіб. Я став режисером не зі своєї волі - щоб на мене не ображалися творці тієї вистави, яка вже була зіграна кілька разів, - так сталося. Тож я як режисер взяв все у свої руки. Під час роботи ми з колективом не сварились, але було чимало конструктивних розмов, адже кожен актор має свою тональність. Вийшов хороший акторський ансамбль. Ми всі дуже різні, але знаємо, що робимо і для чого. Через ковідні обмеження майже 2 роки працювали над виставою. Павло Довгань-Левицький, виконує роль «Волиняки», Вікторія Муштей грає снайпера. До речі, ми з нею навчалися в одному університеті. Віталій Чорний виступає в ролі «Норіка». Він не професійний актор, а доброволець із батальйону «Свята Марія». Ми зібралися в одну трупу з усіх театрів Києва. У цій виставі хепіенду не буде, адже війна і досі триває.
Наталія Шмарко: Чи важко було вжитися в роль військовослужбовця?
Назар Борушок: Це не перша моя роль військового. До того ж я часто бував на фронті, де бачив, як поводяться військовослужбовці та як вони спілкуються. Тому під час репетицій згадував, як це все було. Також пригадував, як поводитися зі зброєю. У нас бутафорська зброя на сцені, але все одно треба правильно вміти тримати її у руках та перезаряджати. Щодо деяких питань, доводилося консультуватися з фахівцями, зокрема армійцями та військовими капеланами.
Наталія Шмарко: Пане Анатолію, що було найважчим у роботі над виставою і чи актори виправдали ваші сподівання як режисера?
Анатолій Хостікоєв: Важко було грати роль капелана і бути режисером, адже мав встигати все і в залі, і на сцені. Я шукав, як має бути одягнений капелан, як має поводитись. І я дуже хвилююсь, адже на виставу повинні прийти справжні капелани. Ця робота була дуже цікавою. Стаціонарний і антерпризний театр - це різні речі. Антерприза - складна історія, бо ми приїдемо в театр і через одну-дві репетиції вже маємо грати перед глядачами. Також, я сподіваюся, ми поїдемо на фронт і покажемо виставу на передовій. А прем’єра відбудеться 4 березня о 19:00 у Національному центрі О. Довженка.
