Андрій Романович: Ми не Брюси Вілліси, фільми розходяться з реальністю

Андрій Романович: Ми не Брюси Вілліси, фільми розходяться з реальністю

Сьогодні ми працюємо в Кам'янець-Подільському, в Центрі розмінування. Центр має у своєму складі бойові та навчальні підрозділи, що створюють умови для швидкої імплементації здобутого бойового досвіду в навчальні програми підготовки. Підготовка в центрі здійснюється за трьома напрямами: "РОЗМІНУВАННЯ", "ВОДОЛАЗ", "КІНОЛОГ". Про ці напрямки і говоримо із професіоналами своєї справи. Це підполковник Олег Хоптій, командир загону спеціальної підготовки а також майор Андрій Романович, начальник відділення підготовки з пошуку та знешкодження саморобних вибухових пристроїв.

Олена Кравченко: Хочу почати з того, що сапер в мене асоціюється з фільмами, що коли знешкоджують вибуховий пристрій, є два проводки червоний та синій. Один потрібно перерізати, аби знешкодити. Як в реальному житті?

Андрій Романович: Ми не Брюси Вілліси, фільми розходяться з реальністю, це відомо. В реальному житті перерізання проводків і легеньке здмухування поту, що все обійшлося, це не працює. Для цього треба вчитися довго і бути спеціалістом. Часто цивільні говорять, напевно, страшно. Страшно тому, хто не знає. Хто знає покрокові свої дії, знає процедури і їх дотримується, тоді все ситематизовано, тоді страх тебе спонукає дотримуватись певних заходів безпеки.

Олена Кравченко: Зараз у вас вже той рівень, коли ви навчаєте. Хотілось запитати у вас, як все починалося. От стати сапером це була мрія чи так вийшло?

Андрій Романович: Напевно, це боже провидіння. Ми всі родом з дитинства і всі мріємо про професії  пожежник, космонавт, лікар, військовий. Ніхто не думає про специфіку спеціальності. І якщо пішов по шляху військового, він тебе завів туди, де ти маєш виконувати своє призначення. І якщо ти на своєму місці, ти це робиш із задоволенням.

Олена Кравченко: Тобто, Андрію,  ви обрали свою спеціальність, усвідомлюючи це все?

Андрій Романович: Зовсім не усвідомлюючи, я взагалі в художній школі навчався. Брат каже, от я вступаю в Суворівське училище, давай зі мною. І я кидаю школу, їдемо в Кривий Ріг вступати в Суворівське. Три роки ми відучилися. Відповідно, якщо ти вдягнув військову форму і взув взуття, звичку перейняв і питання не тавало, куди йти далі. Повертатися в Кам’янець і йти в військовий інститут. У нас були привілеї після ліцею. Якщо закінчуєщ х балом 4 і вище, то можеш вступати в військові навчальні заклади без екзаменів. Тільки медкомісію, професійний відбір і фізкультуру. І так по цій стежці пішов.

Олена Кравченко: Свої художні здібності в саперній справі як застосовуєте?

Андрій Романович: Хіба що творчість при підготовці і виконанні завдання. Не малювання, а саме творчі здібності.

Олег Хоптій: Ми коли проходили службу в Афганістані, в мировторчій місії, крім виконання обов’язків з перевірки техніки та інших, Андрій Володимирович навчав дітей малювати.

Олена Кравченко: Олег, як у вас починалося все, як ви стали сапером?

Олег Хоптій: Після закінчення школи в Тернополі вступав не на інженерний факультет, але був зарахований саме на інженерний. Закінчивши факультет, служив на різних посадах. В Центр розмінування переведений в 2010 році. І з 10-го року проходив службу як інструктор, брав участь в миротворчих місіях в складі контингенту з литовцями в 12-му році. І з серпня 15-го по серпень 16-го з італійськими партнерами в Афганістані. Афганістан навчив, як правильно робити процедури. Досвід здобутий там, ми застосовуємо тут, під час навчання військовослужбовців. В 14-му році, після повернення з місії, командував групою, яка перша з центру розмінування була направлена на схід держави. Досвід, здобутий в Афганістані, дав змогу працювати правильно, якісно і виконати завдання.

Олена Кравченко: Хотіла б поділити ефір на до війни на Донбасі та після. Саме до 14 року ви брали учать в миротворчих операціях, можете проговорити, де саме були, в яких місіях і про своє перше бойове завдання – воно було на Донбасі чи в миротворчих місіях.

Андрій Романович: Олег вже сказав, разом проходили службу під час виконання миротворчої місії в Афганістані в провінції Гор. Це була бойова місія, хоча називалась миротворчою, талібан там іграшки не роздає і морозиво, максимально намагається уразити коаліційні війська, які там перебувають, і тому кожне завдання в нас як бойове. Люди, як виїздять на патрулювання, конвоювання чи виявлений вибуховий пристрій, то це бойове завдання. Застосовується зброя на ураження, для знищення техніки, особового складу. Кожен військовий усвідомлює, що це бойове завдання, коли повертається після нього. Перше бойове було в місії, в Афганістані, тому що і обстрілювали, застосовували вибухові пристрої, виїжджали на вибухові пристрої, бачили обстріли, поранених. І одразу після місії повернулися в Україну і вирушили на територію Донбасу. Це була перша ротація, перша ротація від Центру розмінування. База була в Ізюмі тоді. Харківська область зустріла дуже великою кількістю карет швидкої допомоги назустріч. І тоді почався інший формат виконання завдань на території Донбасу. Бойові дії Донбас і Афганістан відрізняються, але щодо діяльності по вибуховим пристроям, якщо це місце для встановлення вибухового пристрою, ураження техніки, не важливо, це буде талібан, чи сепаратист. Тактика диктується умовами місцевості і умовами в засобах ураження.

Олена Кравченко: Питання щодо миротворчої діяльності. Чи є якісь умови і інструкції від країн-партнерів щодо роботи інженерів-саперів безпосередньо у країн, де розміщений контингент?

Андрій Романович: Стосовно умов, стандартів, процедур, які ми зараз імплементуємо, частково імплементували в нашу діяльність розрізнення, що таке сапер, що таке вибухотехнік, тому що є розрізнення і в країнах НАТО. Проводимо курси підготовки завдяки нашим канадським партнерам, яким небайдужа доля нашої країни. Вони надали допомогу матеріальну, в плані оснащення, обладнання, спорядження, і також курс підготовки по знешкодженню вибухових пристроїв, які виготовлені імпровізовано. У нас курс оператора зі знешкодження імпровізованих вибухових пристроїв базується на СТАНАГЕ країн НАТО. Доктрини протидії імпровізованим вибуховим пристроям, доктрини зі знешкодження  вибухонебезпечних предметів, доктрини з вимог допідготовки саме цих спеціалістів. Закликаю всіх до нас приходити на підоготовку, переймати стандарти, саме алгоритм дій, принципи безпеки під час виконання бойових завдань. У нас багато чого за нашим напрямком діяльності треба доопрацьовувати щодо вибухових пристроїв.

Олена Кравченко: Мені здається, саме інструкції з саперної діяльності, техніки безпеки потрібні кожному військовослужбовцю проводити. І чи проводить Центр розмінування такі інструкторські заходи?

Андрій Романович: Центр розмінування і загін спеціальної підоготовки – основне його призначення навчити людей заходів безпеки. Чи базовий курс підготовки сапера, чи перекваліфікація, чи підвищення кваліфікації – основна теза: збереження життя і здоров’я особового складу, залученого до проведення робіт з розмінування. Це основна теза і закордонних партнерів. Обладнання і майно на більше ніж 4 млн доларів, яке вони передали, йде щоб дистанційно працювати з вибухонебезпечними предметами, засоби захисту, засоби пошуку новітні – це все щоб зберегти життя і здоров’я особового складу. Це має бути основна мета досягти цього в ЗС України. З початком дій на Донбасі, з 2014 року і до сьогодні підготовлено близько 5400 осіб за напрямком «сапер розмінування». Є курси, які дозволяють перепідготувати особовий склад, який вже брав участь у розмінуванні і керує підрозділами це командири груп. Адже тактика ворога, процедури міняються, ми намагаємось узагальнювати досвід і впроваджувати в нашій навчальній програмі.

Олена Кравченко: Як збираєте досвід, звідки інформація?

Андрій Романович: У нас є бойові підрозділи, які розміновують місцевість. Після повернення в Центр розмінування кожен подає звіти, де викладено, що робили, з чим зустрічались. Є підрозділ, який безпосередньо збирає інформацію. І інструктори мають змогу ознайомитись з інформацією. Надалі вносимо зміни в навчальні програми.

Олена Кравченко: От ми часто чуємо, сапери розмінували територію в 10 гектарів, сухі цифри. А як іде підготовка до розмінування території, як певні якісь процедури, можете розказати?

Андрій Романович: Якщо говоримо про базову підготовку, це півторамісячна підготовка. Розмінування територій  це процес, комплекс заходів. Це не є швидко. Це підготовка, процес розмінування. Знищення, знешкодження виявлених пристроїв, контроль якості після цього. Розмінування проводиться, щоб потім територію віддати у цивільні руки і щоб було чисто від усього небезпечного. Це має бути підготовка і ретельна. Ми спроможні це робити, проводили не раз. Як проводиться підготовка, питання курсу і програми підготовки. Головне знання, з чим маєш справу і які покрокові дії. Говоримо про різні етапи розмінування. Чи це гуманітарне розмінування, чи в ході виконання бойових завдань.

Олена Кравченко: Можете розповісти, чим вони відрізняються?

Андрій Романович: В ході бойових завдань, це ми говоримо про тактичну ситуацію, тактична обстановка, яка впливає на швидкість, якість розмінування. Мова не про гектари, а про вузеньку, можливо, стежку та спроможність групи пройти через цю ділянку місцевості. Обмежені в ресурсах, часі, комфортних, сприятливих умовах. В цих обмеженнях повинні зробити максимально якісно, щоб забезпечити безпечний пропуск групи, військ, підрозділів. Гуманітарне розмінування умови більш сприятливі і людина розраховує час, може планувати щось. І є можливість дотримуватись планів, процесів на день, місяць, рік. В бойових умовах такого немає. Зачищення місцевості інший процес, тому що це також впливає тактична ситуація на ці моменти. І ми говоримо не про штатні боєприпаси, які всім відомі, прописані в підручниках, ми вже говоримо про імпровізацію. Тут час необмежений, тому що не знаєш, з чим маєш справу. Розумієш, що якщо вийшло у Віліса в «Міцному горішку», в тебе може не вийти. Ми говоримо про різні підготовчі заходи, заходи розмінування і після цього заходи, які мають здійснюватися. Намагаємося про це говорити,  кричимо про це, що необхідно. Заходи з дослідження, аналізу пристрою, вибуху, який стався, щоб максимально надавати інформацію слухачам для їх же захисту під час виконання завдань. Розмінування і знешкодження різняться між собою. Одна мета, але підходи і процедури різні.

Олена Кравченко: Якщо говорити про гуманітарне розмінування, можете розповісти, коротко, один день із життя сапера. Як це проходить, що має брати, як готується, як все відбувається?

Андрій Романович: Сапером визначається ділянка місцевості і коридор, який він має, наприклад, на сьогодні закінчити. Засоби бере з собою це максимальна кількість кілків, рейок, засобів пошуку, засобів перевірки і захисні засоби, які мають бути в нього. Рутинний, нудний процес. В захисному костюмі людина може працювати максимум півгодини комфортно. Тут вже інші засоби захисту використовуються фартухи ківларові, полікарбонатні забрала і таке інше. Детектори, щупи,пастки. Якщо він планував проробити на відстань 20 метрів смугу, то може бути вибухопристрій, який диктує інші вимоги. Люба робота, яка робиться щоденно, приїдається, тому треба нагадувати щоденно. І визначаються безпечні місця, де це має проводитись. Зона, де працює сапер, з обмеженим доступом, і туди не допускається будь-хто. Хочу зробити меседж і журналістам, не завжди їм можна бути там, де працюють сапери. В Іраку був великий вибух, багато людей загинули, які не мали там бути.

Олена Кравченко: Щодо підоготовки спеціалістів-саперів як українських, так і, наприклад, канадських, чи відрізняється підготовка. Часто чуємо в інформаційному просторі, що канадські військові приїздять в Центр розмінування, проводяться навчання, поділитись досвідом?

Олег Хоптій: Канадські представники працюють в Центрі розмінування з вересня 15-го року. На постійні основі працюють разом з нами щодо підготовки особового складу, але напрямок їх діяльності пошук та протидія саморобним вибуховим пристроям. На основі співпраці розроблені стандарти. Спочатку вони проводили тренування з нашими інструкторами, далі наші інструктори вже самостійно проводять навчання щодо протидії імпровізованим саморобним вибуховим пристроям  На основі стандартів, розроблених з канадськими партнерами, проваджують їх представниками, які прибувають на курси з підрозділів ЗСУ, Міністерства оборони і спецпідрозділів охорони та оборони.

Олена Кравченко: У нас, хто дивиться трансляцію в Фейсбук, є прилади, я розмію так, заміновані речі, є така банка. Можете розказати, що це? І книжечка, яка видає такі звуки, що це?

Андрій Романович: Ми говоримо про обізнаність людей про вибухові пристрої, виконані в імпровізаційній манері. Це тільки зразки, що звичні речі можуть нести небезпеку. Всі знають, що міна вибухонебезпечна, всі знають снаряд. І знають, що книжка нічого страшного не несе. І це знає теж ворог. Але якщо на неї повпливати якимось чином, то вона може спричинити вибух. Привертає увагу компютерна техніка, планшети. Принцип сороки, цікаві речі, машинально людина до них тягнеться, це може вже бути небезпечно. Застосовується принцип: не ти його клав, не ти його і бери. Проти імпровізації дуже важко воювати, протистояти. Зазвичай процедури з протидії йдуть на крок позаду після пристроїв, які застовувались.

Олег Хоптій: Досить багато в Центр розмінування прибуває дітей на екскурсії з різних шкіл. І коли ми показуємо зразки саморобних вибухових пристроїв, вони по-іншому починають дивитися на речі. Так, бойові дії на сході країни, але в тому ж Льовові може бути позаштатна ситуація. Тому одна з наших місій ознайомлення дітей з такими зразками саморобних пристроїв.

Олена Кравченко: Ви говорили щодо вигідного місця закладення вибухового пристрою, чи може звичайна людина це місце помітити. Декілька порад від вас.

Андрій Романович: Ми говоримо про систему роботи. Це цілий комплекс заходів. І це все прописано, розроблено, досліджено країнами-партнерами НАТО і є багато публікацій, де вони цьому навчають. Виявляються слабкі місця наших військ, аналізуються, обговорюються, і по слабких місцях в тактиці, процедурах, методиці під час переміщення, пересування, перебування в якомусь місці ворог завдавав удару. Це говоримо не тільки про місця, а про шаблонність дій. Шаблон вивчається противником. Перелік місць в країнах НАТО з 6-7 малюнків складається. Там, підйоми-спуски, різкі повороти, водопропускні труби. То досвід Донбасу показав, що перелік можемо значно збільшувати. Дуже великі проблеми по приміщеннях. Коли працює артилерія, люди намагаються сховатись в погрібах, підвалах, це використовується ворогом, щоб вразити особовий склад. Ми про ці місця говоримо на курсах нашої підоготовки, надаємо слухачам інформацію. Але вони можуть збільшуватись, це не остаточний перелік.

Олена Кравченко: А можливо, є якісь найжахливіші прийоми від бойовиків під час російсько-української війни? От чому російських найманців називаємо терористами, можливо, вони використовують ті ж самі методи, вибухові пристрої?

Олег Хоптій: Не існує регіону в Україні, де не були б вибухові пристрої застосовані. Львівський регіон, максимально віддалений від сходу України, зафіксована максимальна кількість пристроїв вибухових, встановлених в транспортні засоби, біля поліцейських дільниць. Це терористична діяльність і СБУ по цьому працює. У нас немає повної інформації про ці пристрої. Ми працюємо над обміном досвідом між різними силовими структурами СБУ, поліція, збройні сили.

Олена Кравченко: Як часто використовуєте, я знаю, що у вас є універсальний бойовий робот, звати його «Еталон,» дехто називає «Тарасик», чи часто він використовується?

Андрій Романович: Все обладнання надане в рамках технічної підтримки від іноземних держав з першого дня використовується на сході України під час проведення робіт з розмінування. Використовуємо як в підготовці, так і проведенні бойових завдань. Не тільки говорю за робота, а й засоби захисту, пошуку.

Олег Хоптій: Позиція нашого командування, що все майно, яке є, має обовязково  використовуватись. Чи завжди можна робота використовувати, ні не завжди. Якщо тактична обстановка дозволяє, ми його можемо використовувати, якщо не дозволяє, то ні. Захисний костюм не завжди можемо використовувати. Але якщо є можливість використовувати, не маємо права її відкидати.

Олена Кравченко: Насамкінець ефіру давайте поговоримо про поради як військовим, так і цивільним. Чи їх можна буде розрізнити – поради військовим та цивільним?

Андрій Романович: Випадок з життя. Заходив в продуктовий магазин, продавчиня нарікає на дівчину, що забула сумку і не приходить другий день. Я питаю: а де сумка. А вона: я поставила біля прилавку, може, забере повернеться. Кажу, може, вона занесла в магазин бомбу і зараз магазин знищить. Тому знову таки, якщо не ти його брав, не ти його і підбирай. Це порада цивільним. Ми не повинні обмежуватись на відомі вибухові пристрої. А й пристрої, які привертають увагу і не характерні в тому чи іншому місці. Залежить від людини, нехтує вона безпекою чи ні, ставиться легковажно до цих речей, чи не легковажно. Порада одна не ставитись легковажно як військовим, так і цивільним. Не нехтувати елементарними заходами безпеки. Цікавість згубила кота. Цікавіть інколи треба гасити.

Олег Хоптій: Коли ми повертались із місії і в Кабульському аеропорту один з американських військових забув сумку, вона мала більшу вагу, ніж треба. І він відійшов на касу. За дві хвилини люди, які бачили сумку без догляду, було евакуйовано піваеропорту. Люди знають, що таке небезпека, що таке саморобні вибухові пристрої, їх навчило життя. Нам теж треба бути обережними і свідомо ставитись, що бачимо навколо.