Артилерія в російсько-українській війні

Артилерія в російсько-українській війні

У нас в гостях капітан Вадим Карбовський, колишній командир батареї 44-ї артилерійської бригади. Говоримо про артилеристів — Богів війни!

 

 

 

 

 

 

Олександр Шульман: Що собою являє війна з точки зору офіцера-артилеріста. Вадим? Наша війна  переважно артилерійська. Більше 90% поранень саме осколкових від артилерійського вогню  міномети, гармати, гаубиці, реактивні системи.

Де саме ти воював, що робив, з чого почалася твоя військова справа? Наскільки я розумію, ти не кадровий військовий.

Вадим Карбовський: Доброго вечора всім. Війна з точки зору офіцера-артилеріста така само як для всіх. Війна це війна, нема чого розказувати. Є що згадати, нема що розказати. 

Я не кадровий військовий, я був призваний по мобілізації, в 44 бригаду. Базова освіта математична. Чернівецький державний університет, зараз Національний. Там закінчив військову кафедру артилерія. Ніколи не думав, що воно згодиться, прийшлося згадати.

На кафедрі вивчали Д-30. Це досить добре відома гармата 122 мм. Та сама, яка, як-то кажуть, на трьох лапах підіймаються колеса і вона працює майже на 360 градусів з невеликими виключеннями по прицілах. 

Олександр Шульман: Отже, як для тебе почалась війна?

Вадим Карбовський: Почалася вона на Світлодарській дузі. Це було в лютому 2015 року. Як раз на закінчення боїв під Дебальцево ми прикривали вихід з Дебальцевого наших хлопців. В той момент згадалася всім відома приказка, що Піт артилерії береже кров піхоти. Дуже багато було важкої фізичної роботи, морально тяжко, фізично не тяжко, але всі розуміли що це треба робити.

Олександр Шульман: То ми вже трохи забігли вперед. Давай спочатку весна 2014 року. Щойно відгуркотів Майдан, захоплений Крим. Що ти тоді відчував? Що ти пригадував, чи гадав, що закінчиться все великою війною, чи більш-менш обійдеться?

Вадим Карбовський: Я думаю, що мало людей, які розуміли чи знали, що буде велика війна. Всі сподівалися, що вистачить розуму у людей. До війни я був приватним підприємцем. Проживав в Івано-Франківську на той момент. Коли вже почалася війна, я прийшов до військомату в травні 2014 року, але мій військомат загубив справу і не могли її знайти. Сказали, що не можуть мене відправити до тих пір, поки я сам її не знайшов і напросився, скажімо так. Я розумів, що потрібно йти, тим більше, що навички артилериста, знання, те що вчили, залишилися, згадалося і я розумів, що потрібен. Як кожен нормальний чоловік. Прийшлося знайти справу, просто це відклалося в часі до четвертої хвилі, до 20-го січня 2015 року. 

Навчання проходили на Яворівському полігоні в Старичах. Ми навчалися на іншу систему відразу. Тобто Д-30 ми там не вивчали, на той момент знову на озброєнні відновили Гіацинти  Гіацинт-Б.

Олександр Шульман: Гіацинти, якщо я не помиляюся, то 152 мм гармати. До речі, в чому різниця між Гіацинтом і Мстою? І там, і там 152 мм.

Вадим Карбовський: Калібр Гіацинту 152,4  це дюймовий розмір. Ствол взагалі-то корабельний, просто він обрізаний. Важчий снаряд, і сама гармата дальнобійніша і важча на 3 тонни. Мста  новіша розробка, вона легша, мобільніша. Гіацинт в плані ураження, особливо, якщо це закриті позиції, більш ефективніший за рахунок саме потужнішого снаряду. 

Олександр Шульман: Скільки важить OФС Гіацинта?

Вадим Карбовський: 54 кг.На вогневу снаряди привозять в ящиках, снаряди, заряди і підривники насипалися просто самоcвалом. Це треба все перенести, почистити, зарядити, вистрілити. Снаряд-заряд разом важать 110 кг. Зарядити потрібно 110 кг для того щоб вилетіло 54. Тобто приказка про Піт артилерії  то не жарт. В ті моменти, коли ми ставили дерева для того щоб хлопці могли вийти, тоді як раз ця приказка і згадалася.

Олександр Шульман: Що було найважче, найтяжче для тебе як для цивільної загалом людини, яка опинилася в ситуації, коли треба відповідати не тільки за себе, а й за підлеглих і нести смерть на велику відстань? Що запам’яталося найбільше в навчанні?

Вадим Карбовський: Я не знаю як для цивільної. Мені здається, немає різниці, цивільна особа чи кадровий. Навіть не можу згадати. Саме з навчання найбільш згадалося, коли офіцери, які вже приймали до того участь в бойових діях, приходили до нас, розповідали не по програмі, книжці, а по практиці. Класичне навчання і те, як зараз застосовується артилерія, трошки відрізняється. Тому саме важливе було, люди, які були в реальних бойових діях, приходили і ділилися своїм досвідом. І це найбільше відклалося в голові.

Олександр Шульман: А що саме, все ж таки? Чому я так питаю? Тому що добре відомо, що артилерія чи не єдині рід військ, який не бачить свого противника, за винятком протитанкістів або мінометників, які працюють, як кажуть, по «зрячій» цілі. Десь там, за обрієм, знаходиться якась ціль. Що воно таке чи-то бліндаж, чи-то ВОП, чи-то скупчення народу, чи техніки.

Вадим Карбовський: Характер цілі ми знаємо. Для того щоб вибрати максимальну ефективність ураження, потрібно знати характер цілі. Хлопці, які пройшли бойові дії з управлінням, коригуванням вогнем, тобто те що ми вчили, розказували нам. В 2014-2015 роках переважно коригували вогнем піхотні підрозділи. Розуміння в них як коригувати вогонь, дуже віддалене було.

Коригували вони по сторонах світу. Тобто якщо для нього ближче, для мене лівіше їм це тяжко пояснити. По сторонам світу це зрозуміло всім. В нього є банальна карта, він розуміє де в нього північ, де південь, і він говорить південніше, північніше. Тільки не південь, північ  коли по рації говориш, дуже важко розрізнити, тому все ж таки говорили север, юг, щоб було чіткіше, зрозуміліше. І захід, схід, тобто вони вже тоді розуміли, куди розриви лягають. Я, як командир батареї, по книжці маю сидіти на спостережливому пункті і управляти вогнем батареї. На практиці це дуже рідко. Тому нам приходилося або навчати піхотні підрозділи в тій зоні, в тому секторі нашої відповідальності, або мати своє КСП. В 2015 році мали своє, коли стабілізувалася лінія фронту. Коли з’явилися свої КСП, ми могли вже застосовувати класичні схеми управління вогнем.

Олександр Шульман: КСП це командно-спостережні пункти. Нас слухають не тільки військові, вони іноді скаржаться на абревіатури. Я чув про такі планшети з програмою Армія SOS. 

Вадим Карбовський: Так. Це дуже велику справу зробили. Насправді є не тільки Армія SOS. Армія SOS це зробили красиво і, напевно, більш просунуто в плані програмування, але є ще кілька інших програм, які допомагають обраховувати установки для стрільби, для коригування вогню. Це дуже прискорює роботу офіцерів-артилеристів і виключає помилки. Тому що людям властиво помилятися, особливо якщо стомлений. А помилки в артилерії дуже дорогими можуть бути. 

Олександр Шульман: На яких відстанях доводилося працювати?

Вадим Карбовський: Максимальна дальнобійніть систем, на яких ми служили, це 28.5 км. Під Дебальцево в основному, це було 28, 26 км і менше Спочатку були максимальні приціли, потім вже, коли відходили супроводжували вогнем. Переміщатися ми не мали можливості. Ми стояли північніше Горлівки, це Світлодарська дуга. В середині лютого нас відвели, коли вже перемир’я підписали. Але ми постійно виїжджали на чергування. Колись запитали одного нашого військовослужбовця, вже після відведення: Вас же відвели, чим ви займаєтеся? Хлопці на нулі постійно під обстрілами, а ви прохолождуєтеся. Мені дуже запам’яталася його відповідь: Ми як пожежники. Ми постійно готові виїхати і загасити пожежу.

Постійно була така робота. По свистку підірвалися, поїхали. Стабільно такого не було, щоб ми там сиділи – постійно були в русі. З березня практично не працювали, тому що такий калібр під забороною.

Олександр Шульман: А якщо щось вибухало, то були не ви, звичайно.

Вадим Карбовський: Так. Артилерісти взагалі хлопці скромні.

Олександр Шульман: А все ж таки, якщо ви після Дебальцево практично не працювали, мабуть за рідким виключенням, що запам’яталося з боїв Дебальцевого найбільше? Тому що, наскільки я пам’ятаю ті дні, там були випадки, коли, як-то кажуть, артилеристи скаржилися, що навіть фарба на стволах обгорала. Було таке?

Вадим Карбовський: Фарба не обгоріла, фарба добра, напевно. Але стволи були червоні. Тобто були такі моменти, коли було страшно снаряд досилати, тому що незрозуміло як від тої температури він може вибухнути. На максимальні приціли відкривали затвори, щоб трошки його продуло, тому що зсередини був червоний.

Олександр Шульман: Це ж скільки зарядів ви випускали в хвилину?

Вадим Карбовський: Насправді, це не так легко в хвилину випустити. Максимальна швидкострільність 6 пострілів на хвилину. Але коли йде постійно робота, такий темп тримати неможливо. Я так не засікав – трошки не до того було, скажімо так. Намагалися максимально швидко виконувати задачі. Ми ставили загороджувальні вогні, все було ритмічно, просто не було задачі уразити цілі – колонну чи ще щось таке. Було потрібно витримати темп, щоб крізь загороджувальний вогонь жодна падлюка не проповзла. Тому якоїсь такої швидкострільності ми не старалися досягти.

Олександр Шульман: Чи доводилося вам займатися контрбатарейною боротьбою? Якщо можна, розповісте про це більш докладно. Тому що сам термін «контрбатарейна боротьба» ми чули, але з часів Другої світової, коли Леонід Олександрович Говоров, командувач Ленінградським фронтом, його майже вперше запровадив, як системно-наукову працю, майже ніхто про неї докладно не розповідав. Що це було?

Вадим Карбовський: Взагалі наша система дуже потужна зброя. В основному вона застосовується при контрбатарейній боротьбі або при загороджувальному вогні. Контрбатарейна боротьба означає, що треба швидко стати до бою, точно вистрілити і швидко, по можливості, уїхати. Тому що з того боку теж люди стріляють і теж хочуть вразити цілі і їм теж жити хочеться. Такі двобої не даремно називають дуелями тут хто перший, хто точніший, то й цілійший. Особливо нема про що розповідати. Батарея така сама ціль, як і будь-яка інша. Єдине, що є свої особливості вона може дати відповідь. Тому тут треба бути максимально обережним, знову ж таки обирати вигідні позиції.

Олександр Шульман: Хто обирав позиції? Розвідники чи командири батареї?

Вадим Карбовський: Командир батареї несе повну відповідальність за особовий склад, за майно і тільки командир батареї приймає рішення про вибір вогневої позиції. Розвідники, вони можуть розвідати позицію в плані загороджень, чи можна туди заїхати, чи ні. А прийняти рішення по вогневій позиції може тільки командир.

Олександр Шульман: Отже, на батарею три вантажні автомобілі. Які, до речі, у вас були КРАЗи?

Вадим Карбовський: У нас КРАЗи були. Інші тягачі не підходили. Гармата важка 10 тонн плюс боєприпаси. Скажімо так, тягнути 30 тонн не кожен автомобіль зможе. Тому з самого початку нас забезпечили новими КРАЗами.

Олександр Шульман: Як виглядала така собі артдуель? Ви десь там в районі знаходитесь. Поступає команда, що поступила інформація, що десь висувається артилерійська ворожа батарея. Так чи ні?

Вадим Карбовський: У нас було розвідано кілька районів вогневих позицій і ми по них вже тоді вибирали. Якщо з того боку є батарея, яку потрібно подавити або знищити, ми обираємо вогневу позицію відповідно до того, де розміщена батарея, на якій дальності. Тут не так критично швидко відкрити вогонь, тому що батарея в переважній більшості стаціонарна. Єдиний момент, якщо вона вже відкрила вогонь, нам потрібно її просто подавити. Тоді ми можемо сходу стати і зайняти вогневу позицію, якщо дозволяє відстань. Якщо це розвідана вогнева позиція якоїсь батареї, вона стоїть закопана стоїть, нам потрібно її звідти викопати. Ми просто вибираємо зручну позицію. Наші постріли не засікалися розвідниками противника, щоб максимально важко було нас засікти. Батарея до бою розгортається, по нормативу за 6 хвилин, але ми ставали швидше за 3 хвилини, 3.5. Це батарея сходу стає і орієнтуться в основному напрямку або напрямку цілі.

Тягач, під’їхав, гармата відчіпляється, одразу заряджається відповідно до тої задачі, яку потрібно виконати, загружаються боєприпаси і тягач уїжджає на 500 метрів від вогневої позиції. Тобто десь ховається, тому що він в принципі не закритий, високий. Якщо почнеться контрбатарейна боротьба, дуже легко уражується, тому їх відганяють і ховають десь в посадку, низинку щоб були захищені. І, відповідно, по команді «відбій», вони в зворотньому порядку під’їжджають. Поки вони під’їхали, гармати вже «відбито», тобто переведено з бойового в походне положення, зачіпляється і ми уїжджаємо. 

Олександр Шульман: Водій артилерійської батареї то важлива посада чи ні?

Вадим Карбовський: Важлива, тому що, особливо якщо це важкі системи, потрібно виставити гармату в потрібному напрямку, потрібно швидко під’їхати, швидко зачепити гармату. Дуже багато на навчанні витрачали часу на ці моменти. В нас всі водії так під’їжджали. Він мусив під’їхати так, щоб розрахунок гармату тільки опустив на гак і все. Водії дуже важливі не тільки в цьому моменті. Якщо взимку ожеледиця, а позаду 10 тонн причеп це не кожен водій вміє. Водіїї взагалі тема дуже болюча в нашій армії. Тому по ходу навчали. Між виїздами ми навчалися. Тому що від них дуже багато залежить. Чим швидше він приїде, зачепить, чим точніше він виставить гармату все час.

Олександр Шульман: А час це життя.

Вадим Карбовський: Так. Тому з розрахунками займалися по своїй програмі водії так само.

Олександр Шульман: Тобто, коли кажуть, що у артилеристів немає другорядних членів розрахунку, то не перебільшення.

Вадим Карбовський: Саме так. Взагалі я не знаю другорядних людей на війні. Навіть той самий кухар, від нього залежить дуже багато. Другорядних людей взагалі я не знаю хто там може бути. Сказати, що в розрахунку хтось є другорядний, це неможливо. 

Не можна сказати так, що номер розрахунку, який той снаряд тягне, він більше працює, ніж ще хтось. В навідника є своя робота, у всіх номерів розрахунків є своя робота і без заряженого снаряду навідник нічого не може зробити. Хіба що він сам.

Олександр Шульман: Що найбільш запам’яталося, все ж таки? Що найбільш вразило?

Вадим Карбовський: Що найбільш вразило, я навіть не скажу. Всі хлопці відпрацьовували добре, під час напружених ситуацій, колектив батареї в мене були хороші люди. Їх не притягнули туди за вуха, вони розуміли чому вони туди пішли. В середньому хлопцям десь 35-40 років.

Олександр Шульман: Я знаю, що виходили диверсійні групи, що були вночі бої з ними, я знаю, що там і охорона ваша, і самі артилеристи неодноразово вступали в двобій з диверсантами. Може щось розповісиш про це?

Вадим Карбовський: Був такий кумедний випадок. Нам повідомили, що в наш район вийшла дуже велика ДРГ і нам треба було посилити охорону саме базового табору під Станицею Луганською. Людей не вистачало деякі виконували завдання, деякі були в відпустці. Ми так само, офіцери, ставали в охорону в зміни. І ось з одним бійцем стали в охорону, це склад РАО був і там стояв автомобіль з боєприпасами, який в будь-який момент міг виїхати. Він вдало стояв, просіка була, проглядалися непогано підступи. Ми сіли в машину щоб у тепловізорну камеру нас не було видно якщо диверсійна група, вона б не засікла нас.

Тобто, окрім штатної охорони, яка там завжди є, ще були виставлені секрети. Там кожен за своїм сектором спостерігав, і ми так в ночі сиділи. Нічка темна. Це було влітку. Тепло було. І ми такі сидимо, щось там пошепки розмовляємо, спостерігаємо. Раптом чуємо щось по кабині гуп-гуп-гуп, не зрозуміли, замовкли, спостерігаємо. Дивимося, зверху, з кабіни автомобіля на капот стрибає білий кіт такий. Трошки стало моторошно, коли білий привид впав просто перед нами. Всі живі залишилися, і кіт теж. Вогонь на ураження не відкривали. Це такий кумедний випадок був.

Олександр Шульман: Дякую вам за теплі слова і за дзвінок. Дуже приємно, коли телефонують в студію, коли слова подяки доходять безпосередньо до тих, кому вони призначені. І, повертаючись до розмови. Крім кота що ще було? Скільки ти прослужив?

Вадим Карбовський: З лютого 2015 по кінець квітня 2016. 

Олександр Шульман: Не було пропозицій залишитися в лавах? 

Вадим Карбовський: Були пропозиції залишитися, і якби це рішення тільки на мені відображалося, я би залишився. В мене є рідні, близькі, які переживали і тому я не залишився. Але я їзжу на збори щоб не забувати навички, згадується, відновлюється, щось нове. Рюкзак зібраний. Якщо потрібно буде, звичайно я готовий. Навички ми зберігаємо. В вересні як раз був в Рівному на полігоні. В будь-який момент готовий знову.