«Бій за Іловайськ — це наша історична героїка», — ветеран Ігор Гевко

«Бій за Іловайськ — це наша історична героїка», — ветеран Ігор Гевко

У серпні 2014 року про місто Іловайськ на Донеччині дізнався весь світ. Понад тиждень про бої там писали не тільки українські, а й більшість впливових світових ЗМІ. Потім був зрадливий “зелений коридор” у якому навіки залишилися наші воїни. Відповідно до даних Національного військово-історичного музею, у тих боях 7–31 серпня 2014 року полягло 368 українських бійців, 18 вважають зниклими безвісти.

 

 

В ефірі Армія FM Юлія Пішта — співробітниця Національного музею Революції Гідності та Ігор Гевко координатор Іловайського братерства розповіли про зустріч з очевидцями, учасниками боїв під Іловайськом, що днями відбудеться в Києві.

Ірина Зінчук: Розкажіть про цей за захід? Де і коли він відбуватиметься?

Юлія Пішта: Музей Майдану проводить такий захід вже другий рік поспіль. 19 серпня о 18:30 розпочнеться зустріч з учасниками боїв під Іловайськом в Національному музеї Революції Гідності. Говоритимемо про причини і наслідки Іловайської трагедії, почуємо історії українських військових, які перебували у гарячій точці. Долучитися до зустрічі можна тут.

Ірина Зінчук: Хто із бійців, що пройшли Іловайський котел, виступатимуть на цьому заході?

Юлія Пішта: Цьогоріч виступатимуть Ігор Гевко (позивний “Брокер”), Сергій Міщенко (позивний “Яр”), Ігор Михайлишин (позивний “Піаніст”). До дискусії за допомогою skype-конференції долучиться також Всеволод Стеблюк (позивний “Айболіт”). Модеруватиме зустріч Роман Кулик – співробітник Інституту національної пам’яті, командир роти у 39-й окремий мотопіхотний батальйон. Минулого року нам не вдалося долучити в якості спікерів бійців, що вийшли з Іловайська. В цьому ж році знайшли охочих, тому сподіваємось на цікаву, інформативну розмову.

Ірина Зінчук: Ігорю, цілком зрозуміло, що згадувати ті дні боляче. В «Іловайському котлі» українські військові зазнали найбільших за історію АТО втрат. Проте, Ви погодилися взяти участь в заході, розповісти свою історію. Що Вас мотивувало?

Ігор Гевко: Так, говорити про це важко. Людська пам'ять намагається законсервувати ті події, щоб можна було йти далі, жити далі. Щоразу, як згадуєш ті події то відбувається викид адреналіну, ти виходиш зі стану мирного життя Кожного серпня я знову в спогадах повертаюся в події Іловайська і не зважаючи на те, що важко, я погоджуюся розповідати, відповідати на запитання адже це наша історія, її не можна забувати.

Ірина Зінчук: В якому підрозділі Ви тоді проходили службу?

Ігор Гевко: Я доброволець батальйону спеціального призначення Національної Гвардії України “Донбас”. Для нашого підрозділу Іловайська битва розпочалася 10 серпня 2014 року. 18 серпня ми під ворожими обстрілами зайшли в Іловайськ. Наступного дня був страшний бій. Тоді міста нам обіцяли підкріплення, ми на нього сподівалися. Але його не було. Ми двічі штурмували міст із залізничними коліями. Під щільним вогнем противника нам вдалося просунутися до центру міста. Там бій тривав до чотирьох годин і ми втратили чимало побратимів. Ми не отримали підсилення, проте зустріли збільшення ворожої сили: кадирівців, російських найманців, колаборантів. Врешті, нам вдалося вирватися з оточення і вийти Іловайська.

Ірина Зінчук: Скільки часу вам знадобилося, щоб дістатися до своїх?

Ігор Гевко: Після «зеленого коридору» ми виходили протягом 25 днів. Ми йшли групою з чотирьох осіб. З цими людьми ми стали справжніми друзями, братми. Це був дуже не простий вихід, чимало довелося пережити. Ми багато обходили, намагалися оминути ворожі позиції, але однієї ночі зіткнулися з російською засідкою. Зав’язався бій. Тоді нам з побратимами довелося розділитися. Коли я намагався прикрити своїх, мене почали переслідувати росіяни. На щастя, мені вдалося відірватися.

Ірина Зінчук: Чи спілкувалися Ви з місцевими жителями, чи допомагав Вам хтось продуктами, зв’язком?

Ігор Гевко: Ми пересувалися переважно вночі. Спілкуватися з місцевими було небезпечно, бо не відомо чи ці люди підтримували Україну чи ворога. В населені пункти заходили лише вночі, щоб взяти води чи які-небудь овочі, які можна було знайти в городах. Ті населені пункти були напівзруйновані, без електрики, а люди - налякані ситуацією, що там панувала. Щоправда, одного разу таки мені довелося поспілкуватися з місцевим мешканцем. Я був впевнений, що він мене здасть. Натомість, він допоміг мені з водою, дав поїсти та навіть сховав мене. Лише тоді я отримав можливість зарядити телефон, ввімкнув його, отримав повідомлення від свого дядька, який вже тривалий час шукав мене. Ось таким був мій вихід з Іловайська.

Ірина Зінчук: Як склалася Ваша доля після повернення з Іловайська?

Ігор Гевко: Я закінчив службу у 2015 році. З побратимами організували громадську організацію, яке згодом стало охоронним підприємством для учасників бойових дій. Зараз ми організувала підприємство, де виготовляємо антисептичні засоби. Також я координатор Іловайського братерства. В цій організації ми намагаємося зберегти історію для наших нащадків. Я вважаю, що бій за Іловайськ - це наша історична героїка. На жаль, ми понесли великі втрати. Проте, ми зупинили наступ російських військ, перебуваючи в оточенні.