«Бойовий дух гартується на таких прикладах, як оборона Донецького аеропорту», — журналіст та історик Ярослав Тинченко

Про впорядкування книги «Хроніка бойових втрат. Мартиролог», а також про головні дати та цифри в історії оборони ДАПу, в ефірі Армія FM розповів журналіст та історик Ярослав Тинченко.

 

 

 

 

 

Катерина Даценко: Розпочнімо із визначення, що таке мартиролог?

Ярослав Тинченко: Це звід даних про загиблих під час певної історичної події.

Катерина Даценко: Чи важко було шукати інформацію про полеглих українських воїнів?

Ярослав Тинченко: Я, як упорядник, склав разом всю інформацію. Щодо даних по Донецькому аеропорту мені допомагала Світлана Виговська, яка є колегою і шукала Героя України Ігоря Зінича, загиблого в Донецькому аеропорту. Для неї це було особистою справою. Я з 2014 року став заступником директора Національного військово-історичного музею України. Ми одразу почали збирати інформацію про всіх загиблих. До нас стікалися всі ці дані, також ми моніторили сомережі, медіа. На базі нашого музею здавна працювали пошукові групи. І у 2014 році до нас звернулися з проханням допомогти в організації пошукових груп для роботи на тимчасово непідконтрольній Україні території для збору і вивезення загиблих. Так з’явився гуманітарний проєкт ЗСУ місія «Евакуація-200». А потім ми стали ще й одним із центрів ідентифікації загиблих. Завдяки цьому вдалося повністю скласти пазл щодо бойових втрат ЗСУ та добробатів. Якщо йдеться про загиблих і про ДАП, для мене важливими є висновки судмедекспертів, далі — фото- та відеофіксація місць загибелі та тіл загиблих, а потім спогади учасників подій. Тож всі дані ретельно вивіряємо з колегами й наповнюємо Книгу пам’яті.

Катерина Даценко: Чи відома точна кількість загиблих у Донецькому аеропорту?

Ярослав Тинченко: Передусім слід розуміти, що у 2014-2015 роках будь-яка інформація про загиблих була засобом піару. Один із політичних клоунів, який навісив на себе табличку військового експерта, заявив, що буцімто в ДАПі загинуло 200 армійців і поранено 400. Ці цифри нічим не обґрунтовані. Коли ми детально почали все з’ясовувати — а наші співробітники вивозили «кіборгів» з Донецького моргу, — вже тоді постало питання, як впорядкувати інформацію тематично згідно з подіями. Питання оборони Донецького аеропорту може розумітися вузько — оборона старого та нового терміналів. І ширше — це Донецький аеропорт та прилеглі території, зокрема об’єкт «Зеніт», який на чималій відстані від нового терміналу. Спартак, Піски, шахта «Бутівка» — вся ця територія тривалий час вважалася пов’язаною з Донецьким аеропортом. Коли ми робили мартиролог у 2020 році, вирішили визначити, що «кіборги» — це ті армійці, які загинули на території інфраструктури Донецького аеропорту або ті, які проривалися на допомогу оточеним 20 січня 2004 року. Тому що загиблих, які проривалися було більше, ніж полеглих 19-20 січня на території нового терміналу. Три колони з різних напрямків йшли на допомогу новому терміналу, але, на жаль, з усіх трьох колон лише одна МТЛБ доїхала до нового терміналу, де ці хлопці самотужки прийняли бій і героїчно загинули. Залишилися живими тільки двоє з них. Зокрема, колона 79-ї бригади не змогла проїхати — двоє загиблих було. Таким чином, під час руху до терміналу 20 січня загинуло 27 військовослужбовців, які їхали на допомогу, а загиблих у терміналі було в той день 24. Загалом 51 військовослужбовець поклав життя 20 січня.

Катерина Даценко: Скільки за 242 дні полягло армійців у Донецькому аеропорту?

Ярослав Тинченко: Загалом, разом зі зниклими безвісти, 100 або 1001. Доля одного армійця, який вибіг з підбитого танка, досі не відома. Цей танкіст з 1-ї танкової бригади вважається зниклим безвісти. Нині поховано 97 військовослужбовців, іще троє, які точно були в новому терміналі, вважаються зниклими безвісти.

Андрій Давидов: Досі точаться дебати щодо того, скільки тривали бої за Донецький аеропорт — 242 чи 244 дні. Яка ваша думка?

Ярослав Тинченко: У вежі, яка розташована осторонь від нового терміналу, залишалася група бійців, які вийшли звідти лише 22 січня. З огляду на це рахується 244 дні. За неперевіреною інформацією, буцімто українське командування наказало відступити з нового терміналу 21 січня й остаточне виведення було 22 січня. Хоча по факту лише вийшла оця група з метеорологічної вежі. Тож до ранку 21 січня, коли решта оборонців нового терміналу була взята в полон, то це 242 дні.

Андрій Давидов: На вашу думку, вшановувати захисників потрібно 16 чи 20 січня?

Ярослав Тинченко: 16 січня 2016 року в Будинку офіцерів зібралися вцілілі «кіборги», щоб вшанувати пам'ять загиблих військовослужбовців, адже саме 16 січня розпочали штурм Донецького аеропорту російські терористи. Далі цю ініціативу підхопила адміністрація тодішнього президента Порошенка. Цьогоріч родини загиблих, передусім Ірина Зубкова — сестра Героя України Івана Зубкова, порушували питання про вшанування кіборгів 20 січня. Ті, хто мав це питання вирішити, радились щодо цього, але все спустилося на гальмах — і знову у нас офіційно День пам’яті загиблих кіборгів став 16 січня, хоча було вжито всіх заходів, щоб перенести цей день на 20-те. Родини загиблих кіборгів сподівалися, що в цьому році саме 20 січня представники влади будуть вшановувати «кіборгів» — в день, коли загинув 51 військовослужбовець і 3 зникли безвісти.

Катерина Даценко: В чому полягала важливість захисту Донецького аеропорту, попри втрати?

Ярослав Тинченко: Мала бути десь межа зупинки відступу. Так, питання щодо ведення там активної оборони було суперечливим і дехто із шанованих генералів ЗСУ радив Головнокомандувачу Петру Порошенку відійти з нового терміналу. Але вже тоді він став символом боротьби і чимало оборонців не хотіли з нього йти. Чимало хлопців відмовлялися від ротації і залишалися там. Зокрема, 5 військовослужбовців 93-ї бригади, з яких лише один залишився живий. Якщо чесно, то до 2014 українська армія, власне, не мала своєї ідеології. Бойовий дух гартується на таких прикладах, як оборона Донецького аеропорту. І в цьому, на мою думку, полягає важливість оборони аеропорту. Приклад оборонців Донецького аеропорту духовно підживлював тих, хто здійснили в ті ж самі дні перемоги, але на інших напрямах.

Андрій Давидов: Вшановуючи захисників ДАПу, чомусь мало згадують про Донецький аеропорт, оборона якого тривала до вересня 2014 року. Чому так, на вашу думку?

Ярослав Тинченко: Події навколо Луганського аеропорту дещо суперечливі. Якби не було Іловайська, аеропорт не був би залишений. Навіть якби б 80-та десантна бригада й залишалася в Луганському аеропорту, вона б потрапила в оточення, адже почався незапланований відступ частин у секторі А після артобстрілу. Російським бойовикам треба було розірвати кільце, яке утворили українські війська навколо Луганська, і Луганський аеропорт був важливою стратегічною точкою. І якби тоді командувач не вивів звідти війська, вони б всі потрапили в полон. Шансів не було. Тому оборона Луганського аеропорту закінчилася по-іншому.